Кримінологія
16.4. Характеристика особи, яка вчинила корисливий злочин
Кримінологічний портрет осіб, які вчинили корисливі злочини, характеризується чотирма групами ознак:
1) демографічними;
2) соціально-рольовими;
3) психологічними;
4) кримінально-правовими.
Найбільш значимими серед них є останні дві групи, які в сукупності визначають специфіку типу особистості осіб, які вчинили корисливі злочини.
До числа психологічних ознак таких осіб відносять:
1) стійкість корисливої установки (спрямованості);
2) рівень готовності до насильницьких способів реалізації корисливого мотиву злочинів;
3) характер мотивації, яка стимулює виникнення корисливої установки або її реалізацію;
4) ставлення до етично-правових стандартів у сфері обігу майнових благ і, зокрема, до кримінально-правових заборон на здійснення корисливих злочинів.
Першою психологічною ознакою можна назвати стійкість корисливої установки, тобто ступінь стійкості психологічної готовності до здійснення злочинів, пов’язаних із протиправним збагаченням. Як критерій стійкості корисливої установки традиційно розглядається поведінка особи, що має кримінально-правове значення. Відповідно до цієї ознаки можна виокремити чотири типи корисливих злочинців:
1) ситуативний тип — особа, яка вперше вчинила корисливий злочин невеликої або середньої тяжкості внаслідок збігу несприятливих життєвих обставин і раніше не скоювала інших правопорушень і аморальних вчинків, пов’язаних із неприйняттям законного справедливого порядку розподілу майнових благ;
2) нестійкий тип — особа, яка раніше вчиняла інші правопорушення й аморальні проступки, але вперше вчинила корисливий злочин невеликої або середньої тяжкості, хоча пов’язаний з неприйняттям законно справедливого порядку розподілу майна, майнових прав, послуг або пільг;
3) злісний тип — особа, яка неодноразово вчинювала середньої тяжкості або тяжкі корисливі злочини, за які вона вже була покарана;
4) особливо злісний тип — особа, яка неодноразово вчинювала особою особливо тяжкі корисливі злочини і, зокрема, була покарана за їх вчинення позбавленням волі.
За рівнем готовності до реалізації корисливого мотиву злочину із застосуванням насильства виокремлюють шість типів особи корисливих злочинців:
1) потенційно безпечний — злочинець, який уперше вчинив корисливий злочин невеликої або середньої тяжкості із загрозою застосування насильства, безпечного для здоров’я;
2) потенційно небезпечний — злочинець, який уперше вчинив корисливий злочин із загрозою застосування насильства небезпечного для здоров’я;
3) потенційно особливо небезпечний — злочинець, який уперше вчинив корисливий злочин із загрозою застосування насильства, небезпечного для життя;
4) безпечний — злочинець, який учинив злочин із застосуванням насильства, безпечного для здоров’я;
5) небезпечний — злочинець, який учинив корисливий злочин із застосуванням насильства, небезпечного для здоров’я;
6) особливо небезпечний — злочинець, який учинив корисливий злочин із застосуванням насильства, небезпечного для життя.
Осіб, які вчинили корисливі злочини і не підпадають під ознаки перелічених груп, слід відносити до проміжних (перехідних) типів.
За характером мотивації, яка стимулює виникнення корисливої установки або її реалізацію, у вітчизняній кримінології зазвичай виокремлюють п’ять типів осіб корисливих злочинців:
1) який стверджується — злочинець, що використовує незаконне збагачення з метою самоствердження;
2) дезадаптивний — злочинець, який вчиняє корисливі злочини в цілях пристосування до середовища або виживання;
3) алкогольно-наркотичний — злочинець, який вчиняє корисливі злочини для задоволення непереборної тяги до алкоголю або наркотичних засобів;
4) ігровий — злочинець, який чинить корисливі злочини з метою задоволення потреби в гострих емоційних переживаннях, пов’язаних із ризиком;
5) сімейний — злочинець, який вчиняє корисливі злочини на користь сім’ї.
Ставлення до дотримання етично-правових (зокрема кримінально-правових) стандартів у сфері обігу майнових благ характеризується багатьма показниками і насамперед ступенем солідарності з цими стандартами, а також ступенем готовності до їх дотримання.
За наслідками проведених у 2006 р. у кількох регіонах У країни (м. Києві, Харківській, Полтавській, Київській областях) опитувань осіб, засуджених за всі основні види корисливих злочинів проти власності, в середньому 44 % із них вважали, що вчинені ними діяння несправедливо віднесені до числа злочинів; 48 % — що за вчинені ними злочини встановлені надмірно суворі покарання; 4 % були готові вчинити злочин навіть у разі неминучого притягнення до кримінальної відповідальності.
Аналіз цих даних дає змогу зробити висновок, що для осіб, які вчиняють найпоширеніші види корисливих злочинів проти власності, характерні досить низький рівень солідарності з відповідними етично-правовими заборонами.
Кримінально-правові ознаки, які характеризують особу, що вчинила корисливий злочин, умовно можна поділити на дві групи:
1) безпосередні;
2) непрямі.
До безпосередніх відносять: особливий службовий статус, який обумовлює вчинення корисливого злочину певного виду; вид співучасника; наявність незнятої або непогашеної судимості та ін.
До непрямих кримінально-правових ознак належать: тяжкість учиненого злочину; форма умислу, вказівка на корисливу мету або зацікавленість як обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони складу відповідного злочину; вид і різновид множинності вчинених злочинів (сукупність, неодноразовість, рецидив, зокрема небезпечний і особливо небезпечний); форма співучасті та ін.
Деякі види корисливих злочинів проти власності (привласнення або розтрата, окремі форми шахрайства, розкрадання предметів, які мають особливу цінність), 3/4 видів корисливих злочинів у сфері економічної діяльності й усі види злочинів проти інтересів служби в комерційних та інших організаціях вчинюються лише особами, які мають спеціальний статус, що забезпечує відповідно полегшений доступ до довіреного майна, заняття або управління певним видом економічної, зокрема підприємницької, діяльності або майном чи персоналом у комерційній або іншій організації.
Кожен четвертий корисливий злочин вчинюється особою, яка має незняту або непогашену судимість, і за співучасті, зокрема кожен сотий — у складі організованої групи.
Серед тих, хто вчинив корисливі злочини проти власності, частка професійних злочинців становить 15 %, серед осіб, які вчинили злочини, прирівняні до злочинів у сфері економічної діяльності, — 47 %. Зниження частки професійних злочинців статистично зумовлене розширенням загальної соціальної бази злочинності за рахунок осіб, що вперше вчинили злочин. Проте в абсолютному вираженні частка професійних злочинців у сфері економіки не зменшилась, а збільшилась.
До демографічних ознак особи, яка вчинила корисливий злочин, належать: стать, вік, рівень освіти, місце проживання, ступінь осілості, рівень життя.
Сім із десяти осіб, які вчинили у 2006 р. корисливі злочини, були особами чоловічої статі (це співвідношення змінюється щодо таких видів злочинів, як привласнення або розтрата, комерційний підкуп та ін., коли відсоток чоловіків і жінок приблизно однаковий), кожен десятий був особою, яка не досягла Х8-рІЧНОГО віку. Серед тих, які вчинили корисливі злочини, в середньому переважають особи з середньою і неповною середньою освітою (понад 80 %). Проте серед тих, які вчинили корисливі злочини проти власності, ця частка зростає до 90 %, а серед тих, що скоїли злочини у сфері економічної діяльності, навпаки, зменшується до 60 % (і навіть до 18 % серед осіб, які вчинили злочини проти інтересів служби в комерційних або інших організаціях). Відповідно зменшується або зростає частка осіб, які мають незакінчену вищу або вищу освіту. Цей феномен зумовлений підвищеною “інтелектуальною місткістю” злочинів у сфері економічної діяльності та проти інтересів служби в комерційних і інших організаціях порівняно з тими корисливими традиційними злочинами проти власності, які не потребують високого освітнього рівня (за винятком деяких видів привласнення або розтрати, шахрайства і розкрадання предметів, що мають особливу цінність).
Частка осіб, які не мали постійного легального джерела доходу, серед усіх, хто вчинив корисливі злочини, становила близько 50 % (при цьому темп річного приросту цього показника перевищив 10 %). Формально безробітні серед тих, які вчинили корисливі злочини, становили понад 5 % . Переважна більшість злочинців — місцеві мешканці (85 %), що в основі відповідає структурі населення в цілому за ознакою місця проживання.
Понад 92 % осіб від загального числа, які вчинили традиційні корисливі злочини проти власності, не мали постійного джерела доходу. І, навпаки, злочини у сфері економічної діяльності і проти інтересів служби в комерційних або інших організаціях були вчинені особами, які мають дохід, що значно перевищує середній розмір заробітної плати у промисловості.
Соціально-рольова характеристика осіб, які вчинили корисливі злочини, включає такі ознаки:
а) громадянство;
б) сфера зайнятості;
в) професія;
г) сімейний стан.
Серед осіб, які вчинили корисливі злочини (переважно крадіжки і грабежі), іноземні громадяни становили близько 1,5 % (при цьому дев’ять із десяти були громадянами СНД).
Ніде не були зайняті більше половини осіб, які вчинили корисливі злочини. З числа зайнятих на частку працівників, зокрема службовців державних і муніципальних органів, організацій, підприємств, у 2006 р. припадало 39 % ; учнів і студентів — 6; працівників і службовців недержавних організацій — 42; осіб, зайнятих приватним підприємництвом, — 7; засуджених до покарання у вигляді позбавлення волі — 0,5; інших категорій зайнятих — 5,5 %.
Серед зайнятих осіб, які вчинили корисливі злочини, абсолютно переважають особи, діяльність яких пов’язана з фізичною працею (76 %) та котрі не мають стабільної сім’ї (78 %), що значно перевищує середньостатистичні дані по населенню в цілому.
Соціально-психологічна характеристика цієї категорії осіб включає оцінки рівня знань відповідних кримінально-правових заборон; ставлення до них і їх дотримання; суб’єктивне сприйняття ризику бути викритим у вчиненому; ставлення до понесеного покарання.
