Кримінологія

15.2. Види тероризму

Тероризм, як і будь-яке інше соціальне явище, має багато форм свого вияву. Так, В. Віктюк і С. Ефіров у праці “Лівий тероризм на Заході: історія і сучасність” пропонують таку класифікацію тероризму: 1) державний терор і опозиційний тероризм; 2) міжнародний і транснаціональний тероризм; за соціальною спрямованістю — соціальний; націоналістичний і релігійний.

Соціальний аспект покладений в основу класифікації тероризму А. Крайнев на політико-соціальний, породжений рухами в дусі гіпертрофованого регіоналізму (ЕТА в Іспанії, ІРА в Північній Ірландії, КРП у Туреччині), політико-релігійний (перш за все насильницькі дії екстремістів, ісламізму).

За класифікацією Ф. Форсайта визначають чотири різновиди тероризму:

1) національний (регіональний);

2) одновимірний (англійський Фронт звільнення тварин);

3) політичний;

4) релігійний1.

Хоча будь-яка форма класифікації буде умовною і більшою чи меншою мірою неповною, вона необхідна, бо без чітких початкових критеріїв і параметрів неможливо дати достовірну характеристику конкретним різновидам сучасного тероризму. Безумовно, тут гносеологічний аспект переважає над онтологічним, але необхідно враховувати потребу сучасного суспільства, адже знання має допомагати людині орієнтуватися у світі, бачити явище в його цілісності та різноманітті.

На наш погляд, найбільш вдала і науково обґрунтована класифікація наведена у праці М.П. Требіна “Тероризм у XXI столітті”.

1. За сферою дії тероризм може бути внутрішньодержавним і транснаціональним (міжнародним). Внутрішньодержавний тероризм пов’язаний як з діяльністю державних структур з придушення інакомислення за допомогою превентивного насильства і створення атмосфери страху в суспільстві, так і з боротьбою опозиційних сил проти правлячого режиму, який має на меті корінну або частковузміну економічного або політичного устрою власної країни. Внутрішньодержавний тероризм характерний тільки для окремо взятої країни і не виходить за її територіальні межі.

Зародження такого виду тероризму історично пов’язане з Великою французькою революцією. Не можна не згадати про трагічні сторінки вітчизняної історії 1918—1920 р. Це був терор як державних структур, так і опозиції, що увійшов в історію під назвою “червоного” і “білого” терору, в результаті яких страждали насамперед прості люди.

Державний департамент США визначає міжнародний тероризм як “тероризм, що охоплює громадян і територію більш ріж однієї країни”1. JI. Моджорян2 зазначає, що тероризм стає міжнародним, якщо:

  • як терорист, так і жертви тероризму є громадянами однієї і тієї самої держави або різних держав, але злочин вчинено за межами цих держав;
  • терористичний акт спрямований проти осіб, які користуються міжнародним захистом;
  • підготовка до терористичного акту ведеться в одній державі, а здійснюється в іншій;
  • вчинивши терористичний акт в одній державі, терорист ховається в іншій і постає питання про його видачу.

Міжнародний тероризм набуває сьогодні страхітливого характеру. Сучасна глобалізація характерна не тільки для економіки, а й для терористичної діяльності. Такі терористичні організації, як Всесвітній ісламський фронт боротьби проти іудеїв і хрестоносців, “Аль-Каїда”, “Аль-Джихад” та інші, охопили мережею своїх терористичних осередків увесь світ.

2. З погляду відношення суб’єктів терористичної діяльності до державної влади тероризм поділяється на державний терор і недержавний тероризм. Відмінність між першим і другим полягає в тому, що державний терор є відкритим насильством з боку владної еліти, яка спирається на потужність державних інститутів, має санкціонований характер, монополію на легітимність. Недержавний тероризм — насильство й усунення, які використовують угруповання, що або не беруть безпосередньої участі в діяльності державних органів, або протиставляють себе суб’єктам державної влади. Наприклад, метою терористичної діяльності японської секти “Аум Синрікьо” (Вища істина Аум) було повалення уряду і висунення свого “гуру” Секо Асахару імператором Японії.

Основною зброєю державного терору є репресії, недержавного тероризму — терористичні акти. Природно, що кількість жертв державного терору значно перевищує число жертв недержавного тероризму, про що свідчить наше недавнє минуле.

3. З погляду ідентичності суб’єктів терористичної діяльності тероризм може бути етнічним і релігійним. Суб’єкти етнічного тероризму — це групи, статус яких визначається етнічною належністю. Цей різновид тероризму є прагненням до зміни форми державного устрою, створення самостійної держави або досягнення часткових змін у становищі відповідних етнічних утворень. Залежно від політичної ситуації, традицій і соціальної структури вони орієнтуються на ліву (баскська ЕТА) або праву (корсиканські терористи) ідеологію. Організації цього типу найбільш стійкі. Мішенню для проведення терористичних акцій зазвичай є чиновники, бізнесмени, поліцейські. Лівоспрямовані терористи вважають за краще здійснювати теракти проти високопоставлених діячів, виправдовуючи це революційною ідеологією. Терористи, що орієнтуються на праву ідеологію, менш розбірливі, їх жертвою може стати будь-який представник ворожої нації.

Релігійний тероризм представляють терористичні організації, об’єднані належністю до однієї конфесії. Сьогодні християн є 33 % (або близько 2 млрд осіб), що становить більшість населення у двох третинах країн світу (і на всіх континентах — в Європі, Америці, Австралії, Азії та Африці). Мусульмани становлять 18,9 % населення планети і живуть переважно в країнах Близького і Середнього Сходу, Північній Африці і Південно-Східній Азії. Індуїзм сповідують 13,3 %, конфуціанство 6,6, буддизм 6, іудаїзм — 0,2 % населення планети, а близько 15 % є атеїстами.

Роз’єднаність людства за релігійною ознакою зумовлює наявність можливого напряму у взаєминах між людьми за віросповіданням. Це досить часто траплялося в історії людства. Однією з основ для виникнення тероризму на релігійному ґрунті є фундаменталізм, характерний більшою чи меншою мірою всім світовим релігіям.

Дискримінація будь-якої релігійної групи спричинює зростання релігійного екстремізму, тероризму. Зазвичай такі дискримінаційні умови створюють насамперед ті самі фундаменталісти. Наприклад, свого часу таліби змушували індусів носити спеціальні відмітні знаки, зруйнували пам’ятки світової культури — статуї Будди заввишки 53 і 35 м, порушували права і свободи віруючих інших конфесій.

4. З погляду соціально-політичної спрямованості розрізняють лівий і правий тероризм. Лівий (революційний) тероризм орієнтується на різні ліві соціально-політичні доктрини (марксизм, ленінізм, троцькізм, анархізм, маоїзм, геваризм, кастро їзм та ін.), а мішенню для нього стають представники владної політичної еліти, державні чиновники і співробітники органів безпеки, банкіри, бізнесмени, незалежні фахівці (економісти, юристи, журналісти), які співпрацюють з урядом, функціонери урядових політичних партій.

Ліві терористи створюють підпільні бойові організації, координують діяльність у міжнародних масштабах. Як правило, лівий тероризм активізується тоді, коли загострюються внутрішні ознаки. Бойові організації лівих терористів переважно діють порівняно нетривалий час. Виняток становлять партизанські формування Азіатсько-Тихоокеанського регіону і Латинської Америки.

Правий (контрреволюційний) тероризм орієнтується на традиційні для нації політичні доктрини і цінності, історично на національних діячів минулого; активізується на нетривалий час у періоди найбільшої загрози з боку лівих сил. Мішенню для правих терористичних організацій є перш за все ліві та ліберальні політики й активісти профспілкового руху. Праві терористи рідше створюють спеціалізовані бойові організації, вважаючи за краще діяти у вигляді секретних бойових груп легальних організацій праворадикального характеру. Найзначніші праві терористичні організації існували в Росії під час революції 1905—1907 pp. (“чорні сотні”, Союз Михайла Архангела), в Європі після Другої світової війни у формі неофашистських груп, а в Латинській Америці — ескадронів смерті.

5. За способами дії на об’єкт тероризм можна поділити на демонстративний та інструментальний. Демонстративний Має на меті привернути увагу до якоїсь проблеми (йдеться Перш за все про екологічні проблеми: будівництво АЕС, захист довкілля, зберігання хімічних і ядерних відходів і т. ін.), драматизувати її, викликати насамперед емоційну реакцію у політичних опонентів, які є об’єктом терористичних актів.

Суб’єкти інструментального тероризму розглядають психологічний ефект своїх дій як побічний, другорядний. Вони прагнуть досягнути суто реальних змін у владних відносинах шляхом нанесення фізичної втрати (знищення політичних супротивників, а також невинних людей, об’єктів різного призначення, засобів комунікації, захоплення і знищення заручників тощо).

6. За засобами, які використовуються під час терористичних актів, можна виокремити тероризм із застосуванням звичайних засобів ураження (холодна і вогнепальна зброя, різні вибухові пристрої, складні системи зброї — літаки, танки, зенітні ракетні установки і т. ін.) і тероризм із застосуванням зброї масового ураження (біологічної, хімічної, ядерної тощо).

7. За місцем здійснення терористичних актів розрізняють наземний, морський, повітряний, космічний і комп’ютерний тероризм.

Як бачимо, тероризм багатоликий, він не стоїть на місці, а постійно розвивається і набуває нових форм. Головне завдання сьогодення — зрозуміти його суть, усвідомити ті внутрішні пружини, які штовхають людину й організовані групи у світ терору.