Кримінологія

15.1. Поняття та сутність тероризму

Весь світ був шокований тим, як 11 вересня 2001 р. “Боїнг” протаранив будівлю Всесвітнього торгового центру в Нью-Йорку, як горів оплот американської безпеки — Пентагон. Те, що вчора здавалося непорушним і недоторканним, сьогодні перетворилося на прах, причиною чого стала смертельна зброя — тероризм, злий демон сучасної цивілізації. Навіть Сполучені Штати Америки, які щорічно витрачали п’ять мільярдів доларів на систему заходів щодо боротьби з тероризмом, виявилися беззахисними перед реальною загрозою.

Це змушує шукати відповіді на запитання: “Що таке тероризм? Чому людство, вступивши в третє тисячоліття, так і не змогло позбавитися цього деструктивного компонента свого розвитку? Які природа такого феномену та його генезис? Яких форм він набуває? Які засоби насильства може використовувати? Які його перспективи в новому тисячолітті?”

Є багато відповідей на ці питання, проте, незважаючи на їх різноманіття, феномен тероризму так і залишається жахливою за руйнівною силою для соціуму загадкою.

Географічно терористична активність сьогодні не має місця, хіба що Антарктида не стала місцем здійснення терористичних актів. Нині на жодному континенті планети людина не відчуває себе у безпеці. Те, що раніше сприймалося як прикре непорозуміння, лише випадок, сьогодні перетворюється на жахливу закономірність, рутинну повсякденність. Однією з особливостей сучасного тероризму є те, що сфера дії терористів поширюється не тільки на сухопутній території, а й на повітряний і морський простори поза межами юрисдикції держави. У перспективі терористи можуть захопити ту сферу, яка сьогодні активно освоюється людством, — космос. І чим успішніше буде діяльність людини в навколоземному просторі, тим більша вірогідність того, що він виявиться втягнутим у сферу інтересів терористів.

Особливо загрозливого характеру набуває тероризм у постіндустріальну епоху, у період революції у військовій справі, створення якісно нових зразків зброї, що діють на фізичних принципах, які раніше не використовувалися для створення засобів знищення. Отже, немає гарантій, що засоби знищення роду людського не потраплять до рук терористів. Адже варто було А. Нобелю в 1867 р. запатентувати динаміт, як уже у 80-х роках він став невід’ємним компонентом серед засобів озброєного насильства терористів. Отже, застосування ядерної, біологічної, хімічної зброї може мати набагато гірші негативні наслідки, ніж використання звичайних вибухових пристроїв.

Тероризм сам по собі не в змозі багато чого досягти, але може запустити механізм більш складного і руйнівного соціального явища — війни (Росія — Чечня; США — Афганістан, Ірак).

Сьогодні проблеми тероризму досліджуються державними і громадськими організаціями, науково-дослідними інститутами, спеціальними службами, військовими відомствами, провадяться численні конгреси, конференції, симпозіуми, збори, семінари. Виникла спеціальна дисципліна, яка вивчає проблеми тероризму, — “терорологія”.

Але все одно це явище залишається загадкою і не втрачає свого значення, тому що, коли йдеться про життя і смерть людей, про загрозу наростання ентропійних процесів у житті соціуму, про необхідність захисту суспільних цінностей, гуманізму і справедливості у світі, тероризму достатньо уваги не приділяється. Для того щоб успішно боротися з тероризмом, слід добре розібратися у суті цього явища.

Коли ми приступаємо до розгляду того або іншого соціального явища, нас цікавить насамперед його сутність, ознаки, які відрізняють його від інших феноменів соціального буття.

Тероризм — явище різностороннє, що складається з ідеологічних, релігійних, етнічних та інших компонентів, які настільки взаємопов’язані, що іноді важко дати правильну відповідь на запитання, з яким видом тероризму ми маємо справу. Крім того, тероризм має багато спільного з іншими формами соціального протесту і насильства: агресією, озброєною боротьбою, збройними конфліктами різного ступеня інтенсивності, партизанськими діями, диверсіями тощо.

Тому цілком зрозуміла та велика кількість злочинів, яку вивчає терорологія. У сучасній західній літературі є понад сто визначень тероризму. Тероризм, як зазначають А.В. Змієвський і В.Є. Тарабрін, — явище досить складне, динамічне і багатопланове, яке розглядає правові й інші проблеми — психологічні, історичні, технологічні і т. ін. Але міжнародне співтовариство так і не змогло дати загальноприйнятне юридичне визначення тероризму, хоча сутність цього феномену зрозуміла: це — насильство, як правило, із застосуванням зброї, прагнення залякати широкі верстви населення і безвинних жертв, а терористичні акти, які виходять за межі державних кордонів, є міжнародним елементом².

Американські дослідники тероризму підкреслюють, що це явище легше описати, ніж дати йому чітке однозначне тлумачення. Американський дослідник Б. Дженкінс трактував це поняття так: “Тероризм визначається за характером акції, а не за особою виконавця або суттю справи, за яку він бореться. Всі терористичні акції пов’язані із застосуванням або загрозою насильства, часто це супроводжується висуненням конкретних вимог. Насильство спрямоване в основному проти цивільних об’єктів. Мотиви мають політичний характер. Акції здійснюються так, щоб привернути максимум суспільної уваги. Виконавці, як правило, є членами організованих груп або на відміну від інших злочинців беруть на себе відповідальність за здійснювані акції. І нарешті, сама акція покликана здійснити вплив, який виходить за межі спричинення безпосереднього фізичного збитку”.

Спробуємо виокремити істотні ознаки тероризму, для чого розглянемо етимологічний та історичний зріз цього явища.

Етимологічний зріз. Філологічні джерела не завжди можуть дати точну відповідь щодо тлумачення того або іншого поняття з урахуванням специфіки конкретної науки, проте вони допомагають визначити зміст поняття з урахуванням його етимологічного значення. У “Сучасному словнику іноземних слів” поняття тероризму тлумачиться як політика і тактика терору, а терор (від лат. terror — страх, жах) — як “політика страхання, придушення політичних супротивників насильницькими засобами”². З погляду етимології слова необхідно зафіксувати два важливі моменти при дефініціюванні тероризму — насильство і страх.

Історичний зріз. Будь-яке поняття має свою історію виникнення. Термін “терор” виник під час Французької революції, коли жирондисти та якобінці об’єдналися в 1792 p., що змусило короля замінити колишніх міністрів лідерами ліворадикальних угруповань. Саме тоді діячі революції оголосили: “Так, буде терор на порядку денному!”. Якобінський уряд створив систему державного терору за надзвичайних обставин, коли в країні водночас були громадянська війна і війна проти коаліції. Логіка боротьби змушувала якобінців на терор.

Після перемоги народного повстання 31 травня — 2 червня 1793 р. якобінці обмежилися такими м’якими заходами, як домашній арешт (тобто фактично збереження особистої свободи) жирондистських лідерів і близьких до них депутатів — всього двадцяти дев’яти осіб. Жирондисти втекли з-під домашнього арешту в Бордо, інші міста півдня і південного заходу та вчинили контрреволюційний заколот.

Окрім внутрішніх ворогів, у якобінців були і зовнішні. Армії Англії, Іспанії, Голландії, деяких італійських і німецьких держав вторглися в межі Франції з півночі, північного сходу, сходу, південного сходу, півдня, тому республіканські армії змушені були відступати, оскільки супротивників було набагато більше.

Пояснення витоків якобінського терору зовнішніми об’єктивними чинниками було викладене в класичній французькій історіографії XIX ст. Цей погляд, відомий як “теорія обставин”, знайшов відображення у вченні представника школи істориків Реставрації Ф. Міньє. Однак терор французьких революціонерів був зумовлений і суб’єктивними чинниками, особливостями їх світогляду. Причому не завжди якобінські вожді були ініціаторами терору, оскільки спочатку вони були прихильниками гуманістичних ідеалів свободи і недоторканності особи.

Стихійний терор розпочався у період взяття Бастилії, що характеризувався кривавими розправами над тими людьми, в особах яких натовп бачив ворогів. Крім того, насильство породжувалося властивим свідомості учасників революції прагненням до повного знищення старого світу і створення нового, яке було властиве як народній масі, так і революційній еліті.

Фантастична віра в правоту своєї справи і крайня нетерпимість до супротивників була іншою особливістю світогляду французьких революціонерів, яка породила у них надії на рятівну силу терору. М. Робесп’єр, виступаючи у Конвенті 5 лютого 1794 p., наголосив: “Якщо в мирний час знаряддям народного правління є чесність, то під час революції зброєю його є і чесність, і терор одночасно (з фр. terreur — жах, страхання): чесність, без якої терор згубний, терор, без якого чесність безсила. Терор є не що інше, як швидка, сувора, непохитна справедливість. Отже, він — прояв чесності, не стільки особливий принцип, скільки висновок із загального принципу демократії, який вітчизна використовує в крайній потребі”.

Поняття терору сприймалося з кінця XVIII — протягом двох третин XIX ст. у найширшому розумінні відповідно до його етимології. Терор означав і відкрито насильницьку форму диктатури, і практику політичних замахів. Його часто застосовували як стосовно насильства і репресій у ході війни, так і щодо власне воєн. З появою в кінці XIX ст. опозиційних організацій, які практикують систематичні замахи, поняття “терор” і “тероризм” поступово перестають поширюватися на сферу воєнних дій, виокремлюються як характеристика тільки певного виду політичної боротьби. Під поняттям “тероризм” стали розуміти політичні вбивства, опозиційні організації та їх тактику, а поняття “терор” закріпилося за репресивними діями держави. І лише у найзагальнішому плані за позначення терористичної практики і відособлення її від інших видів політичного насильства ці поняття взаємозамінні.

Отже, розглянемо насильство як найважливішу ознаку тероризму. Склалися три типи теорій, що пояснюють витоки насильства.

Перший тип теорій об’єднує ті концепції, які пов’язують насильство з природою людини, історією людської цивілізації. “Найпершим законом природи, — писав російський філософ В. Соловйов, — є боротьба за існування. Все життя природи проходить у безперервній ворожнечі істот і сил, у їх злобних порушеннях і захопленні чужого буття. Кожна істота в нашому світі аж до людини всім своїм природним життям говорить одне: я є і все інше — тільки для мене. Зіштовхуючись з іншим, воно говорить йому: якщо я існую, то тобі вже не можна існувати, тобі немає місця зі мною. І кожне робить замах на всіх і хоче всіх винищити, і саме всіма винищується. Протидія між кожним і всіма неминуче вирішується загибеллю кожного, — ворожа сфера, нарешті, розриває його буття і витісняє його з життя, — боротьба закінчується смертю і тлінням”. За такого підходу передбачається, що є природжені схильності, інстинкти (інстинкт смерті, сексуальний інстинкт), які підштовхують людину до насильства. До цього типу можна віднести і філософські концепції, які пояснюють насильство властивим людині бажанням до влади, панування.

Другий тип теорій розглядає застосування насильства, спричинене економічними і соціальними умовами життя суспільства. Ще Арістотель зазначав, що в основі насильства лежить нездатність влади встановити рівність у суспільстві. Економічна і соціальна нерівність породжує диференціацію суспільства на групи, суспільні класи і, відповідно суперечності і боротьбу між ними. Багато сучасних суспільствознавців також схиляється до висновку про існування зв’язку між насильством і нерівністю. На матеріалах 62 країн світу професор Так Хан Хун зробив висновок, що нерівність у доходах — найважливіша причина політичного насильства¹.

Третій тип теорій пов’язує насильство з динамікою конфлікту. У будь-якому суспільстві виникають конкуруючі групи — економічні, політичні, духовні. Первинний стан конкуруючих груп і осіб — це потенційний конфлікт, який вирішується перемогою однієї з конфліктуючих сторін. Утверджується нова ієрархія. Настає період адаптації до ситуації, коли формуються нові конкуруючі групи. Історія вирішення конфлікту повторюється знову.

З’ясовуючи особливості насильства під час вчинення терористичних діянь, зосередимо увагу на двох елементах — явному і латентному. Явний елемент насильства пов’язаний зі здійсненням безпосередніх терористичних актів, внаслідок яких гинуть люди, руйнуються будівлі, вибухають літаки, йдуть під укіс потяги. Латентний елемент насильства полягає в тому, що терористичний акт запускає механізм, що змушує людей робити так, як цього вимагають терористи, впливати на державні структури з метою реалізації на практиці тих вимог, які висувають терористи, створює в суспільстві атмосферу страху і безвихідності. Т. Гоббс писав про такі наслідки насильства: “...найгірше, це вічний страх і постійна небезпека насильницької смерті, і життя людини самотнє, бідне, безпросвітне, тупе і короткочасне”.

Розгляд цих двох елементів умовний, оскільки в реальній практиці все переплетено і взаємозумовлено, але з гносеологічного погляду викликає певний інтерес.

Розглянувши ознаки тероризму можна сформулювати своє бачення тероризму в широкому і вузькому сенсі.

Під тероризмом у широкому сенсі розуміють соціальне явище, яке ґрунтується на використанні або загрозі використання насильства у вигляді терористичного акту з метою наростання атмосфери страху і безвихідності у суспільстві для досягнення мети суб’єктів терористичної діяльності. Такий підхід дає можливість визначити основні різновиди тероризму — економічний, духовний і політичний.

Політичний тероризм, який розглядається як тероризм у вузькому значенні, становить для нас найбільший інтерес і розуміється як соціально-політичне явище, що базується на використанні або загрозі використання політичного насильства у вигляді терористичного акту з метою створення атмосфери страху і безвихідності в суспільстві для досягнення політичної мети суб’єктами терористичної діяльності. Саме політичний тероризм є предметом нашого розгляду і дослідження.