Кримінологія
14.4. Вандалізм
У кримінології та кримінально-правовій науці є багато недосліджених або недостатньо досліджених тем, зокрема вандалізм. Його уважно вивчають зарубіжні юристи, психологи, соціологи й інші фахівці. Але в Україні, як і в інших країнах колишнього СРСР, де вандалізм набуває жахливих розмірів, цю проблему ніхто серйозно не досліджував (крім А.М. Бандурки й А.Ф. Зелінського, які присвятили цій темі монографію “Вандалізм”), що дає підстави думати, що у нас такої проблеми немає. Проте це не так, про що свідчать численні факти зухвалих руйнувань і пошкоджень матеріальних та культурних цінностей, наруги над державною символікою, пам’ятниками історії та культури тощо. Крім того, бідність (у багатьох сім’ях практично немає власності, хто ж при цьому навчиться поважати чужу або державну?) породила особливий вид економічного цинізму — побутовий вандалізм, який перетворює під’їзди і ліфти наших будинків, автобусні зупинки, приміські потяги, а частково і вулиці на загиджені, смердючі закутки, де не залишається місця людській гідності. Особливо обурюють акти вандалізму, спрямовані на пам’ятники і могили.
Приклад 1. Прийшовши рано вранці на роботу, техпрацівниця меморіалу Слави у сквері Козицького, розташованого в центрі Вінниці, побачила, що з нього зірвано вісім пам’ятних алюмінієвих плит з іменами воїнів, загиблих у Великій Вітчизняній війні. Шокована актом вандалізму жінка негайно звернулася до Ленінського райвідділу міліції із заявою про крадіжку.
Кілька годин знадобилося співробітникам міліції, щоб знайти плити в пункті прийому кольорового металу. Незабаром були затримані і зловмисники — Олександр Г., Тарас О. і Михайло Л. (віком від 19 до 25 років). Один із них, до речі, недовго працював в одному з вінницьких пунктів прийому кольорового металу і знав, що алюміній там “котирується” і за плити вони повинні одержати кілька десятків гривень.
Затримані зізналися, що перш ніж вчинити цей злочин, вони добряче випили і шукали гроші на ще одну пляшку алкоголю. Ось і вирішили заробити на пам’ятних плитах. У цьому випадку зловмисники відповідатимуть за скоєне за законом.
На жаль, це відбувається не завжди. Для багатьох зловмисників такі протиправні дії сходять з рук. Не випадково більшість публікацій повідомляють про факти вандалізму, не називаючи винуватців.
Приклад 2. Останнім часом почастішали випадки вандалізму на залізниці, а також на об’єктах енергопостачання. Картину, що нагадує наслідки авіабомбардування, побачили працівники ВАТ “Закарпаттяобленерго” на лінії електропередач Мукачеве — Хуст, яка будується біля с. Приборжавське Іршавського району Закарпатської області: на землі валялися вирвані з “м’ясом” 15-тонна залізна опора (вартість 35 тис. грн) і сім бетонних стовпів. Як з’ясувалося, невідомі злодії вирізували кутки, які підтримували опори, і “покалічена” конструкція, втративши рівновагу, рухнула на землю, потягнувши за собою бетонні стовпи. Пропали 3150 м сталеалюмінієвих дротів ЛЕП (лінії електропередач).
Подібне сталося і біля с. Куштановіца Мукачівського району, Де на цій самій лінії злодії вкрали 3451 м дротів. А кількома тижнями раніше в сусідньому селі зникло 11 бетонних стовпів. За словами працівників міліції, зловмисників цікавила арматура (у кожному стовпі її півтори тонни).
Загальний збиток, якого зазнали закарпатські енергетики, | становив близько 300 тис. грн. Вони констатують, що якщо таке відбуватиметься далі, то в найближчому майбутньому “мисливці за металами” рознесуть у Закарпатті всю енергосистему.
Припускати, що демократія і культура зможуть розвиватися, абстрагуючись від цих фактів, було б неможливо. Тому разом з іншими заходами протидії цьому є потреба в активному правовому захисті, який передбачає широке застосування сил і засобів правоохоронних органів.
На жаль, в обстановці загрозливого зростання злочинності так звані злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, ніби відійшли на другий план. Органи дізнання і попереднього слідства, а також суди не надають їм належної уваги, часто намагаються не помічати їх, “забуваючи очевидну істину про те, що всі прояви зла мають єдине походження, а перехід від зла меншого до зла більшого — справа часу і випадку”, — справедливо зазначають А.М. Бандурка й А.Ф. Зелінський.
Про масове приховування від реєстрації і, таким чином, про відмову органів правосуддя від виконання своїх конституційних завдань свідчать різкі зміни структури кримінальної статистики в Україні за останні роки. У 2003 p., наприклад, із 933 299 зареєстрованих злочинів 145 544 були тяжкими і становили 27 %. У 2004 р. було зареєстровано 995 147 злочинів, тяжких серед яких — уже 45,1 %. Приблизно така сама ситуація з часткою тяжких злочинів у структурі злочинності зберігається дотепер.
Кримінологам відомо, що реальне співвідношення між різними категоріями злочинів протягом багатьох років не змінюється. Тяжкі агресивні посягання на життя, здоров’я, майно, а також інші тяжкі злочини, що враховуються за лінією криміпального розшуку, реєструються відносно повно з багатьох причин, серед яких — активність потерпілих та їх родичів, суспільний резонанс подій тощо. Тому “за кількістю умисних убивств, тяжких каліцтв, розбоїв, грабежів, великих квартирних крадіжок щодо чисельності населення можна судити про рівень злочинності, не враховуючи інших показників, — логічно вважають А.М. Бандурка й А.Ф. Зелінський, — оскільки ці “інші” ні про що, окрім як про рівень активності та сумлінності правоохоронних органів, не свідчать. І якщо частка тяжких злочинів збільшилася вдвічі, то зрозуміло, що стали вдвічі рідше порушуватися кримінальні справи і проводитися розслідування щодо інших злочинів, які не належать за законом до тяжких. Серед них багато актів вандалізму”.
Слово “вандалізм” широко використовується в літературній мові і побуті, але не вживається в правовій лексиці і в чинному законодавстві України. У “Радянському енциклопедичному словнику” вандалізм тлумачиться як “безглузде знищення культурних і матеріальних цінностей”. Термін походить від назви давньогерманського племені вандалів, які розграбували у 455 р. Рим і знищили багато пам’яток культури.
За об’єктивними (зовнішніми) і суб’єктивними (психологічними) ознаками, близькими до насильницьких посягань, вандалізм, безумовно, є агресивним правопорушенням. Такими самими джерелами агресії є прагнення до руйнування, негативізм, психічні відхилення тощо. Тому збільшення числа зареєстрованих актів вандалізму в усіх країнах, у тому числі й в Україні, можна пояснити зміщенням агресії: замість того, щоб розправлятися з кривдниками, багато хто вважає за краще “випустити пару”, знищуючи чуже майно. У зв’язку з цим вандалізм має переважно інструментальну спрямованість, підтвердженням чого можуть бути численні публікації на сторінках засобів масової інформації.
Але крім інструментальної наявна суто ворожа агресія, яка реалізується за допомогою наруги над державною або партійною символікою, пам’ятником, які спричинюють вороже До них ставлення і за якими не стоять певні люди.
На перший погляд вандалізм здається безглуздям. Будь-яка людська діяльність мотивована і має сенс, який не завжди усвідомлює не лише дійова особа, а й інші люди. Безглуздою вважається явно недостатня з позиції етичної свідомості в суспільстві мотивація вчиненого, тобто очевидною є невідповідність між мотивом (того, заради чого знищують або пошкоджують цінності) і метою дії — бажаним для вандала результатом підпалу, вибуху або іншого руйнування. Внаслідок такої невідповідності поведінка сприймається як невмотивована, позбавлена значення і навіть безглузда.
У сучасній психології вже не виникає сумнівів стосовно того, що далеко не завжди усвідомлюються справжні мотиви вчинків. Автор кількох монографічних досліджень проблем мотивації В.К. Вілюнас писав: “Свідоме приховування людиною своїх спонукань є найпростішим випадком їх спотворення... Людина здатна так же рішуче і витончено затаювати факти цього роду від самого себе”. У зв’язку з цим дивує прихильність багатьох сучасних юристів, фахівців у сфері кримінального права до явно застарілого визначення мотиву як усвідомленого спонукання. Таке трактування означає надмірну раціоналізацію людської поведінки, що, на думку А.Ф. Зелінського, не відповідає дійсності.
Як справедливо писав У. Скотт, “судові справи — це справді повісті про людське божевілля”. Наведемо одну з таких справ, яка потрапила на сторінки газети.
Приклад. Троє друзів-студентів у стані легкого сп’яніння проникли у віварій медичного інституту і знищили там 24 піддослідні собаки, покалічили ще 40. “Трудилися” кілька годин. Наявні всі ознаки вандалізму, але пояснити такі дії не змогли ні підсудні, ні судді. Психолог-експерт зробив висновок: “Ніякої раціональної мети не було. Була емоція”.
Щодо визначення видів вандалізму серед дослідників теж немає єдності думок. Зокрема О.В. Євменова називає такі його види:
1) екологічний;
2) ідеологічний;
3) вандалізм із помсти;
4) вандалізм музичних і спортивних фанатів;
5) корисливий;
6) вандалізм відносно споруд малих архітектурних форм;
7) знищення і пошкодження пам’яток культури;
8) осквернення могил;
9) електронно-обчислювальний вандалізм.
Цей перелік навряд чи можна назвати класифікацією, незважаючи на те, що в ньому названі деякі прояви руйнації, — як справедливо зазначають А.М. Бандурка й А.Ф. Зелінський, — “оскільки він складений без спроб визначити якусь ознаку, що могла б бути підставою для класифікації”. Справді, ідеологічний, корисливий і вчинюваний з помсти вандалізм розрізняється за мотивами, екологічний, осквернення могил, руйнування споруд, пам’ятників історії та культури — за предметом посягання, електронно-обчислювальний — за способами і специфічними наслідками, вандалізм спортивних і музичних фанатів — за суб’єктами.
Ґрунтовніша класифікація вандалізму, побудована за кримінологічною природою окремих його виявів, наводиться у згадуваній монографії А.М. Бандурки й А.Ф. Зелінського. Беручи до уваги провідні мотиви і ті суспільні відносини, у сфері яких вчинюються агресивні правопорушення, вони виокремлюють шість різновидів вандалізму: побутовий; епатажний; “кримінальний”; ідеологічний; терористичний; державно-чиновницький.
Поділяючи в цілому цей підхід до класифікації вандалізму, автори пропонують таку класифікацію його різновидів на основі провідних мотивів здійснення агресивного правопорушення:
1) вандалізм, який вчинюється з хуліганських мотивів;
2) вандалізм, який вчинюється на ґрунті неприязних міжособистісних відносин;
3) корисливий;
4) ідеологічний;
5) анархічно-нігілістичний;
6) неусвідомлюваний (бездумний).
Вандалізм, який вчинюється з хуліганських мотивів, скоюють зазвичай неповнолітні або молоді люди, які ледве досягли 18-річного віку. Це своєрідний неусвідомлений протест проти встановлених у суспільстві норм поведінки, пристойності, порядності: непристойні написи, наруга над святинями, руйнування надмогильних пам’ятників на кладовищах, пошкодження ліфтів, побиття вітрин у магазинах, шибок у школах і т. ін. Ця форма вандалізму найбільш поширена. Особливе місце у вандалізмі, вчинюваному з хуліганських мотивів, належить спортивним, перш за все футбольним, уболівальникам — фанатам, які здатні вчинити масові безлади на стадіонах, вулицях і площах з бійками та погромами.
Неприязні міжособистісні відносини, які виникають у сім’ї, між сусідами, членами малих соціальних груп тощо, також часто призводять до вандалізму. У таких випадках агресія зміщується з особи потерпілого на майно, що належить йому. Як правило, він вчинюються у стані алкогольного сп’яніння: бешкетник неусвідомлено спрямовує свій гнів на речі, уникаючи здійснення тяжких злочинів проти особи.
Корисливий вандалізм включає випадки, коли знищення або пошкодження об’єктів вчинюється з корисливих інтересів, для залякування, наприклад, комерсантів рекетирами або під час вчинення іншої злочинної діяльності чи приховування СЛІДІВ тяжких злочинів.
Почастішали випадки умисного пошкодження труб нафтопроводів і бензопроводів внаслідок систематичного розкрадання пального. Іноді такі “умільці” самі гинуть від вибухів, завдається величезний матеріальний та екологічний збиток. До цієї категорії актів вандалізму належать також випадки розкопок могил для розкрадання залишених там цінностей і зубних коронок, що відбувалося у Чернігові, Києві та інших містах.
Посягання на державну символіку, пам’ятники і могили відомих усьому світу діячів культури, політичних діячів, воїнів Радянської армії, УПА зазвичай відносять до ідеологічного вандалізму. Найбільш огидним і обурливим виявом такого виду вандалізму слід визнати погром кладовищ, на яких захо- ронені останки людей неугодної для зловмисників національності. У Харкові, наприклад, улітку 1995 р. відбулася масова наруга над могилами, в яких покоїлися останки співгромадян татарської національності.
У 20—30-х роках населення колишнього СРСР, у тому числі й України, було свідком масового організованого ідеологічного вандалізму. По всій країні руйнувалися православні храми, костьоли, кірхи, синагоги, мечеті й інші культові споруди, в тому числі й відомі всьому світу шедеври архітектури — храм Христа Спасителя в Москві, Золотоверхий собор Михайлівського монастиря в Києві та ін. Проте і сьогодні з “легкої руки” окремих урядовців відбуваються “приховані” акти вандалізму. Так, у 1952 р. за розпорядженням Комітету у справах мистецтв УРСР і обкому партії внаслідок ідеологічної несумісності з офіційною пропагандою було знищено 2155 експонатів Львівського музею українського мистецтва: портрети релігійних, політичних і військових діячів, живопис, скульптури, графіка, фотографії тощо. У тому самому році і за тієї самої підстави були знищені 4,5 тис. книг спеціального фонду бібліотеки АН УРСР2. Уже за часів незалежності в Україні група керівників Ковельського району Волинської області займалися браконьєрством у державному ландшафтному заповіднику біля озера Нечимного, в якому заборонене полювання. Вони пиячили в будинку-музеї Лесі Українки, а потім пішли, не загасивши вогонь у печі, від чого будинок разом з музейними експонатами згорів.
Ідеологічний вандалізм часто поєднується з терористичними актами. Достатньо пригадати серію вибухів, які прогриміли у великих містах Росії, та були пов’язані з чеченськими подіями. Загинуло більше 1800 ні в чому невинних людей.
На ґрунті релігійного фанатизму також вчинюється немало агресивних дій, у тому числі й руйнівного характеру. Вкрай агресивним є ісламський фундаменталізм, деякі бузувірські секти, зокрема сатаністів.
Самовільне вирубування вікових дерев у заповідних зонах і будівництво дач на їх місці, умисне спускання в річки стічних вод і шкідливих відходів виробництва, наполегливе, незважаючи на штрафи, пошкодження і забруднення промисловими підприємствами атмосферного повітря — все це звичні акти анархічно-нігілістичного вандалізму.
На особливу увагу, на думку авторів, заслуговує так званий неусвідомлений, бездумний вандалізм. Як вже було зазначено, мотивація будь-якої діяльності, а особливо злочинної, відбувається, мабуть, не тільки на усвідомлюваному, а й на неусвідомлюваному рівні психіки. Іншими словами, справжні мотиви вчинків, як правило, не усвідомлюються або усвідомлюються неправильно. За ступенем усвідомленості розрізняються мотиви-ваблення, мотиви-бажання і мотиви-цілі2. Більш-менш виразно усвідомлюється лише мотив-мета, за якого суб’єкт розуміє не тільки мету діяльності, а й те, заради чого ця мета досягається. Підстава мотиву (“задля чого”) досить часто залишається невідомою для особи. Не завжди адекватно усвідомлюються й емоційні мотиви. Наприклад, особа вчинює зло із заздрості, а пояснює свій вчинок собі й іншим бажанням справедливості.
Бездумність — головна особливість імпульсивного злочину, коли бажання негайно переходить у відповідну дію без спроб обговорення майбутнього вчинку та його наслідків. Водночас вона по-своєму логічна, оскільки відповідає глибинній фіксованій установці особи. Про це свідчать і судова практика, і психологічні дослідження. Встановлено, наприклад, що психологічно й етично здорових людей не вдається змусити зробити дії, які суперечать їх особистій спрямованості, навіть під гіпнозом.
Імпульсивна поведінка далеко не завжди означає аморальність особи. Імпульсивно вчинюються також подвиги, коли в екстремальній ситуації сміливці жертвують життям для усунення небезпеки.
Залежно від того, які психічні стани правопорушників зумовили імпульсивну реакцію, розрізняють чотири види імпульсивних злочинів:
1) вчинені у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння;
2) афективні, тобто вчинені у стані сильного душевного хвилювання;
3) “парадоксальні”, тобто вчинені несподівано внаслідок неусвідомлених агресивних імпульсів;
4) зумовлені хворобливим станом психіки, що не виключає осудності.
На останньому виді слід зупинитися детальніше. Відомий психіатр П.І. Ковалевський (1849—1923) у праці “Обдаровані безумством” досить переконливо на прикладі Іоанна Грозного та інших історичних діячів показує, що “можна бути громадським діячем, керівником справи і навіть повелителем країни і водночас душевнохворим”. Наслідки, до яких це призводить, можна прослідкувати на прикладі нашої багатостраждальної Країни. Але про це йтиметься в наступному розділі. На його Думку, з душевних хвороб найчастіше розвивається первинне божевілля або параноя1. У цьому випадку вона нас цікавить найбільше, а тому спробуємо простежити за механізмом її виникнення з неврастенії та до повного її розвитку у формі марення переслідування.
Є досить різноманітні способи виникнення і розвитку параної на неврастенічному ґрунті. Розглянемо найбільш поширений з них. На ґрунті нервової дратівливої слабкості та нервової неврівноваженості, під впливом будь-яких несприятливих життєвих умов у хворого розвивається посилене занепокоєння, хвилювання, незадоволеність й очікування, що з ним щось трапиться, і т. ін. Хворий шукає причини такого свого стану. Йому здається, що всі навколо ставляться до нього не так, як раніше.
Насправді, він занадто чутливо сприймає зовнішні враження, що змушує його думати про надмірне посилення уваги навколишніх. У таких хворих розвивається незвичайний “егоцентризм”, тобто такий душевний стан, коли їм здається, що їхнє “я” — центр усього світу. Вони відчувають надмірну злість і безмежну ненависть до всіх людей, особливо до близьких, нещастя і стражданнями яких вони втішаються.
Як уже зазначалося, в кримінальному законодавстві України саме поняття вандалізму не вживається та немає спеціальної норми про відповідальність за вандалізм. Проте в різних розділах Особливої частини чинного Кримінального кодексу є статті, які передбачають відповідальність за умисне знищення чи пошкодження майна (ст. 194), а також за погрозу знищення майна (ст. 195). їх розглядають як загальні норми, оскільки вони не називають будь-яких інших ознак майна крім його належності, а також інших спеціальних ознак складу злочину. Про умисне знищення чи пошкодження військового майна йдеться у ст. 411 КК України. Крім того, відповідні руйнівні дії можуть бути кваліфіковані як диверсія (ст. 113), масові заворушення (ст. 294), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), забруднення або псування земель (ст. 239), незаконна порубка лісу (ст. 246), наруга над державними символами (ст. 338), умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347), нищення, руйнування або псування пам’яток історії або культури (ст. 298), жорстоке поводження з тваринами (ст. 299), наруга над могилою (ст. 297), умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов’язок (ст. 352), умисне пошкодження ліній зв’язку (ст. 360), умисне знищення чи пошкодження майна судді, народного засідателя або присяжного (ст. 378), умисне знищення або пошкодження майна захисника чи представника особи (ст. 399), пошкодження релігійних споруд чи культових будинків (ст. 178), незаконне утримання, осквернення або знищення релігійних святинь (ст. 179), викрадання шляхом демонтажу та іншим засобом електричних мереж, кабельних ліній зв’язку та їх обладнання (ст. 188), знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245), незаконне полювання (ст. 248), умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 252). Не вважаються майном повітря і вода, але вони теж охороняються законом від забруднення, яке можна кваліфікувати як псування. Тому автори погоджуються з думкою вчених, які вважають вандалізмом злочини, передбачені ст. 241 КК України (забруднення атмосферного повітря) і ст. 243 (забруднення моря), якщо вони вчиненні умисно.
Усі перелічені норми крім зазначених у ст. 194 і 195 є спеціальними, а отже, у разі правової колізії застосовується ст. 297 КК України. Діє правило: якщо конкурують загальна і спеціальна норма, то застосовується спеціальна. Але якщо санкція спеціальної норми м’якіша, ніж санкція загальної, що загалом не є нормальним, то у разі їх конкуренції застосовуються обидві норми — і загальна, і спеціальна. Наприклад, знищення пам’ятника історії та культури, вчинене шляхом підпалу або вибуху, карається зач. 2 ст. 194 позбавленням волі на строк від З до 15 років. Це загальна норма. Спеціальна норма, в якій ідеться тільки про пам’ятки історії та культури, передбачає незалежно від способу знищення позбавлення волі строком до 8 років. Зрозуміло, що застосовується також ч. 2 ст. 194 КК України.
Отже, вандалізм становить самостійну кримінологічну групу. Всі різновиди злочинної руйнації характеризуються пристрастю до знищення і пошкодження предметів, які вважаються матеріальною і культурною цінністю. Як і інші агресивні прояви, вандалізм — особливий різновид деструктивної поведінки. На жаль, кримінологічна характеристика вандалізму, тобто кількісна та якісна інформація про таку групу злочинів, її місце серед інших груп у структурі злочинності, різновиди кримінальних правопорушень, з яких вона складається, де, коли, ким і якими способами вони вчинюються, а також відомості про типові ознаки особи правопорушників і особливості мотивації, ускладнюється насамперед у зв’язку з браком інформації. Крім того, кримінальне законодавство ставиться до нього досить поблажливо, облік актів вандалізму практично не ведеться, а кримінальні справи, на яких будується кримінальна статистика, порушуються і доводяться до суду дуже рідко. Зазвичай підпали і вибухи, особливо, якщо вони призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків, як правило, реєструються, але і в цих випадках кримінальні справи часто порушуються за іншими статтями або припиняються за різними підставами.
Зовсім інше ставлення як органів внутрішніх справ і прокуратури, так і самих потерпілих до не таких гучних справ. Пояснюється це тим, що крадіжка завжди вважалася більшим гріхом, ніж руйнація. Серед Божих заповідей, проголошених Мойсеєм, були “не укради”, “не перелюбствуй”, “не лжесвідчи”, але немає “не пошкодь”. І хоча впродовж усієї історії людство значно більше зазнало втрат від вогню і меча, ніж від крадіжок, реакція закону на корисливі посягання була доволі жорсткою. Нині чинне законодавство дотримується тієї самої позиції. Між кримінальним вандалізмом і адміністративним правопорушенням немає чітких розмежувань, внаслідок чого більшість повідомлень або взагалі ніким не реєструється, або передаються на розгляд адміністративних комісій разом із матеріалами про порушення правил утримання собак і т. ін. На відміну від багатьох зарубіжних країн, у яких ведеться особливий облік вандалізму незалежно від того, яка відповідальність настане за той або інший факт руйнації — кримінальна або адміністративна, в Україні такого обліку ніколи не було і немає нині.
Для кримінологічної характеристики вандалізму була використана кримінальна статистика від ГІБ (Головного інформаційного бюро) МВС України та від ІЦ ГУ (Інформаційного центру Головного управління) МВС України у м. Києві. Зіставлення і взаємне доповнення цих джерел інформації дали можливість об’єктивніше охарактеризувати поширеність, структуру і способи прояву вандалізму.
Отже, рівень зареєстрованого вандалізму в Україні за 2006 р. становив понад 16 тис. злочинів, тобто 2,1 % усієї злочинності. Це досить помітна кількість, що перевищує частку суми умисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень у структурі злочинності.
Серед руйнації різного роду переважають злочини, які одержали юридичну кваліфікацію за загальними нормами щодо знищення чи пошкодження майна, тобто за ст. 194 і 195 КК України. Наголошується на щорічному помітному збільшенні абсолютного і відносного значень цих показників.
Друге місце за поширеністю посідає вандалізм, який кваліфікується за ст. 297 (наруга над могилою) і за ст. 298 (нищення, руйнування або псування пам’яток історії або культури). Інші правопорушення у структурі представлені мало.
Серед зазначених видів злочинів не згадується хуліганство (ст. 296 КК України), тому що зі статистичних зведень практично неможливо встановити, скільки з них супроводжувалися вандалізмом. Вирішенням цієї проблеми може бути облік поширення хуліганства, пов’язаного з погромами, на основі досвіду й опублікованих матеріалів. Проте у літературних джерелах подаються доволі різні показники — від 4,2 до 20,4%. За цими даними, а також з власного досвіду вивчення кримінальних справ у судах м. Харкова А.М. Бандурка й А.Ф. Зелінський вважають, що в середньому кожна десята кримінальна справа про злісне й особливо злісне хуліганство є актом вандалізму.
За даними вибіркових досліджень, 75 % актів вандалізму вчинюються увечері та вночі, переважно в робочі дні і поодинці. Групами діють, як правило, неповнолітні, а частка такого виду вандалізму — 30 % . Найпоширенішими способами є механічне руйнування предметів, розбирання механізмів з викраданням деталей, вирубування сокирою. Підпали і вибухи становлять 16 %.
Вік засуджених становить переважно до 30 років, трохи більше 18 % — неповнолітні, 48 % — 18—25-річні, інші — 26—40-річні.
За висновками судів, мотивами злочинів були помста, ворожі відносини з власниками майна — 47 %, хуліганські мотиви — 32, заздрість — 7, бажання висловити протест проти несправедливості — 8 %. Більше 80 % засуджених вчинили злочини у стані алкогольного сп’яніння. Кожен третій раніше притягувався до кримінальної відповідальності, кожен десятий неповнолітній перебував на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх.
На жаль, зважаючи на неналежний облік правопорушень, спрямованих на умисне знищення і пошкодження культурних і матеріальних цінностей, і нечіткі розмежувань між кримінальним та адміністративно караним вандалізмом, на цьому етапі неможливо більш-менш точно визначити рівень його латентності. Наприклад, кримінальна статистика Японії, що належить до країн з невисоким рівнем злочинності, розглядає вандалізм як різновид злочинів. За даними підрахунків, “темна цифра” неврахованих актів вандалізму в 25,4 раза перевищує число зареєстрованих, тобто 96 % таких злочинів до кримінальної статистики не входять. Підпали в цій країні враховуються окремо.
