Кримінологія

14.2. Насильницька некорислива злочинність

Насильницька некорислива злочинність, як і злочинність в цілому, є такою самою стародавньою, як і людство. Саме в епоху первіснообщинного ладу, за якого основною, а, можливо, і єдиною, умовою людського життя було спільне співіснування людей, коли формувалися певного роду співтовариства, стала виникати об’єктивна потреба, по-перше, захищати інтереси однієї общини від інтересів (посягань) з боку іншої, а по-друге — забезпечувати всередині свого суспільства нормальне спілкування. Як усередині суспільства, так і поза ним виникали різні суперечності, а точніше кажучи — протилежні інтереси. Як наслідок, стали з’являтися такі злочини, як убивства, тілесні ушкодження, викрадання жінок, навіть розбої та крадіжки, а також найрізноманітніші правопорушення.

Уся подальша людська історія — суцільна смуга насильства, яка виражається в безперервних війнах, заколотах, революціях, стратах, кримінальному і державному терорі. Винищувалися цілі племена та народи і в біблійні часи, і в освіченому XX ст. Пророк Осія так говорив про розгул злочинності: “Клятва і обман, вбивство і крадіжки, і прелюбодійство вкрай поширились, і кровопролиття йде за кровопролиттям... Розпуста, вино і напої заволоділи серцем їх”. Не випадково хтось із класиків назвав насильство “повивальною бабкою історії”.

Але незважаючи на підвищену суспільну небезпеку насильства, його зловісна роль тільки починає усвідомлюватися в нашому суспільстві.

Вивчення динаміки окремих видів найтяжчих насильницьких некорисливих злочинів за останні роки в цілому свідчить про несприятливі кількісні та, особливо, якісні зміни. Згідно з даними МВС України у 2007 р. було зареєстровано разом із замахами 4563 умисних убивств, а починаючи з 1995 р. — близько 40 тис. Але до цього числа не входять тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до смерті. їх відмінність від умисних убивств досить умовна, а отже, фактично насильницьких смертей було більше. Не реєструються зазвичай і приховані вбивства, замасковані під нещасний випадок або необережне позбавлення життя чи самогубство. Чимало людей пропали безвісти. Але порівняно з іншими злочинами, які реєструються за лінією карного розшуку, латентність умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень відносно невелика, а за їх статистикою можна судити про рівень і динаміку всієї загальнокримінальної злочинності.

Щорічний приріст умисних вбивств в Україні становить близько 5 % . Порівняно з 1972 р. рівень злочинів проти життя зріс на 184,2 %, тобто більш ніж у півтора раза.

Зазначимо, що споконвіку в Україні переважають вбивства на так званому побутовому ґрунті: у п’яних бійках, внаслідок сімейних конфліктів. Менше число припадає на вбивства для приховання інших злочинів, наприклад, крадіжок, зґвалтувань, ліквідації несподіваних свідків.

Тепер все частіше у суспільстві трапляються кваліфіковані вбивства. Донедавна найбільший жах викликав вбивця-маніяк, а нині його місце зайняв вбивця-професіонал. Сьогодні сторінки газет і телеефір заповнені повідомленнями про те, що підірваний “Мерседес” банкіра, в під’їзді будинку застрелений генеральний директор, вирізана вся сім’я глави адміністрації тощо.

Слід зазначити, що перші повідомлення про вбивства банкірів, політичних діячів, глав адміністрацій викликали щонайменше великий інтерес. В органи влади направлялись обурені звернення відомих людей. Але в якийсь момент все раптом стихає і смерть із трагедії переходить до розряду статистики. Здається, відбувається найстрашніше: люди, суспільство виробляють імунітет звикання до жаху. Бандитський терор робить свою справу: краще не “висовуватись” і закрити очі на те, що відбувається. Безнадійність і безвихідність стають нормою, що дає можливість бандитським формуванням встановлювати режим беззаконня.

Умисних тяжких тілесних ушкоджень у 2006 р. зареєстровано 6943, у 1,5 раза більше, ніж умисних вбивств і замахів на вбивство. Статистика не повідомляє, скільки замахів на вбивство завершилося спричиненням потерпілим тяжких тілесних ушкоджень. Якщо в структурі злочинності умисні вбивства становлять у середньому 0,8—1 %, то умисні тяжкі тілесні ушкодження — 1,2—1,5 %. Таким чином, у сумі ці два най- ; тяжчі посягання на життя і здоров’я в структурі злочинності становлять приблизно 2—2,5 %. Умисні тілесні ушкодження середньої тяжкості, тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, вчинені у стані сильного душевного хвилювання, а також катування у структурі всієї злочинності становлять у середньому 3 %. Отже, не враховуючи побоїв, легких тілесних ушкоджень, злісного хуліганства і зґвалтувань, кожен 20-й злочин (тобто 5 злочинів зі 100) призвів до смерті потерпілих і серйозних розладів здоров’я.

Серед насильницьких некорисливих злочинів значну частку становить хуліганство — більше 5 % (31 752). Є різні версії стосовно етимології слова “хуліган”. За однією з них, це — прізвище англійського лорда, який жив у XVIII ст. Лорд Хуліган був схильний до нудьги, а щоб розвіятися, вчиняв суспільно небезпечні діяння. Інше джерело зазначає, що це була ціла сім’я ірландського походження. В кінці минулого століття ці самі Хулігани пожвавили своїми забавами нудне і монотонне життя в містечку Саусворк. Словник англійського жаргону, не бажаючи кидати тінь ні на лорда, ні на поважне сімейство, фіксує, що слово “хуліган” походить від двох слів: “зграя” та ім’я ватажка зграї зірвиголів.

Невідомо, яка з трьох версій більш правдива, але вид такого злочину, як хуліганство, зародився й оформився набагато пізніше цих розповідей, після 1905 р. Саме тоді преса стала все частіше писати про безчинства у містах і селах, які не мали видимих мотивів (соціальні причини, природно, ніхто до уваги не брав). Це привернуло увагу органів влади. У Міністерстві внутрішніх справ вивчили питання і склали список конкретних дій, які кваліфікувались як хуліганство: довільне вештання вдень і вночі зі співом нецензурних пісень і лихослів’ям; неповага до батьківської влади, адміністрації та духівництва; приставання до жінок; побиття перехожих на вулицях; викорчовування дерев; купецькі витівки на зразок биття дзеркал або манера наливати шампанське у фортепіано.

Після Жовтневої революції перелік хуліганства розширився помилковим викликом пожежників, відрізуванням хвостів у худоби, підпилюванням телеграфних стовпів, безцільним скупченням публіки на тротуарах і сидінням на підвіконнях будинків та магазинів і навіть таким приголомшливим пунктом, як наближення до особи іншої статі, що купається.

У нинішньому законодавстві хуліганство (ст. 296 КК України) визначено як “грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом”. Однак поняття “особлива зухвалість” або “винятковий цинізм” у вітчизняному законодавстві немає. Ця обставина дає можливість суду абсолютно довільно трактувати ту або іншу ситуацію, розширюючи коло обвинувачених практично до нескінченності.

Крім того, незважаючи на те, що об’єктом хуліганства закон визнає громадський порядок, страждає від нього перш за все особа, її здоров’я, честь, гідність і саме життя. “У конкретному вираженні хуліганство, — зазначає А.Ф. Зелінський, — агресивне, частіше насильницьке посягання на особу. Тому заслуговує на увагу думка, що хуліганство — не вид злочину, а мотив агресивних посягань на особу і майно, тому було б логічно відмовитися від складу нинішньої ст. 296 КК України, а хуліганські мотиви як кваліфікуючі обставини ввести до складу агресивних злочинів на зразок ч. 2 ст. 115 КК України, пункт “7” якої вказує на умисне вбивство з хуліганських мотивів”.

Зовні хуліганські дії здаються невмотивованими, а хуліган зазвичай не в змозі пояснити суду мотиви своїх дій. Проте відомо, що невмотивованих злочинів немає. Найістотніше в хуліганських мотивах — це бажання вирізнитися з усіх.

Динаміка хуліганства в загальній структурі злочинів нестабільна: від 5—6 % у 80—90-х роках до 30 % у 60-х роках минулого століття. Пояснити таке коливання динаміки можна лише недосконалістю кримінально-правової норми ст. 296 КК України, а також непостійністю практики її застосування. Достатньо пригадати прийняті у червні 1966 р. укази й урядові постанови, спрямовані на боротьбу з хуліганством. Саме тоді крива хуліганства різко пішла вгору. У 80-х роках ця статистична крива опустилася і вирівнялась.

Розрізняють хуліганство вуличне, яке вчинюється у громадських місцях, і так зване побутове (квартирне або сімейне). Після відповідних заходів, прийнятих проти хуліганства в кінці 60-х років, різко зросла частка як побутового хуліганства, так і загалом насильницької злочинності у сфері побуту і дозвілля. Останніми роками рівень побутового хуліганства знизився з 65 до 40 %, причиною чого є не підвищення культури побуту, а швидше зниження активності боротьби з правопорушеннями, які вважаються малозначними.

Відсоток п’яних серед осіб, які вчинили хуліганство, найвищий — більше 90 %. І це переважно представники чоловічої статі. Жінок, засуджених за хуліганство, — 10—15 %. Злісні хулігани вирізняються, як правило, низьким культурним рівнем, пристрастю до пияцтва, соціальною дезорганізованістю.

Серед насильницьких некорисливих злочинів особливе місце посідають зґвалтування та інші статеві злочини. Це пояснюється тим, що з найдавніших часів і до сьогодні увага світової цивілізації зосереджена на трьох головних питаннях буття: житті, його значенні та призначенні; таїнстві смерті; стосунках між особами різної статі. Власне цьому присвячене все світове мистецтво, література і наука.

Кримінологія, мабуть, єдина наука, яка намагається зрозуміти, чому вбивають людей, що хотіли сказати природа і суспільство, роблячи одну людину знаряддям знищення іншої, у чому значення подібних вчинків. Кримінологія докладає зусилля, щоб пояснити, чому контакт або зв’язок з жінкою чи визнання з її сторони настільки важливі для чоловіка, що він застосовує насильство, зокрема для оволодіння нею, а нерідко і вбиває її, іноді з особливою жорстокістю, заподіюючи неймовірні страждання і муки; чому жертвами чоловічого насильства стають діти — дівчатка і хлопчики, немолоді, навіть дуже старі жінки; чому жінки, особливо молоді, беруть активну участь у вчиненні зґвалтувань представниць тієї самої статі? Скоюючи такі дії, людина зазвичай втрачає свою людську подобу, з полегшенням скидає з себе пута цивілізації, рве їх в собі самому, із запалом або люттю віддаючись інстинктам і потягам, переступаючи всі можливі заборони.

Варто зазначити, що природа і причини статевих злочинів ніколи глибоко не вивчалися вітчизняними юристами.

Зрозуміти сексуальних злочинців та їх вчинки можна шляхом пізнання їхнього внутрішнього світу, того, що становить основу їх буття і світовідчуття. Це дасть змогу відкинути поширену у вітчизняній науці думку, що багато злочинів, зокрема сексуальних, вчиняють випадково і випадкові особи. Конкретні дослідження живих злочинців, а не “мертвих” кримінальних справ або даних статистики, на думку Ю.М. Антоняна й А.А. Ткаченко, переконують у тому, що немає випадкових злочинів і випадкових злочинців, а злочинна поведінка внутрішньозакономірна і навіть доцільна для певної особи. Образно кажучи, злочин — необхідний вибір. Більше того, реалізовуючи таку поведінку, злочинець завжди виграє в психологічному плані, що особливо помітно під час аналізу статевих злочинів, оскільки під час їх вчинення наявна компенсація індивідуальних психологічних дефектів особи, які визначають та зумовлюють застосування насильства, а не іншого способу вирішення власної життєвої ситуації, яка суб’єктивно сприймається й оцінюється.

Є всі підстави думати, що нікчемність — справжня натура насильника, оскільки до насильства, як правило, вдаються слабкі за характером люди. Це виявляється у щонайширшому діапазоні людської діяльності — від спорту до статевих злочинів: футбольний захисник, в якого не вистачає майстерності, щоб обіграти нападаючого, б’є його по ногах; чоловік, який не може встановити з жінкою нормальний сексуальний контакт, ґвалтує її.

Зґвалтування — один із “вічних” злочинів, який суворо карається.

Кримінальна статистика 2007 р. в Україні зареєструвала 1334 зґвалтувань і замахів на цей злочин, що становить 0,2 % усіх зареєстрованих злочинів. Важко сказати, з якої причини, але кількість зареєстрованих в Україні зґвалтувань у 2006 р. зменшилася порівняно з попереднім роком майже на 12 %, а з 2000 р. — на 31,5%.

Безумовно, наведені цифри не відображають реальних масштабів вчинення цих злочинів. Багато потерпілих зі зрозумілих причин не наважуються звертатися зі скаргами.

Дослідження показали, що серед жінок жертвами зґвалтування найчастіше стають такі групи:

а) нейтральної поведінки;

б) надмірно довірливої поведінки;

в) віктимної поведінки (аморальної і легковажно-сексуальної).

До групи нейтральної поведінки входять ті жінки, поведінка яких з погляду мотиву і ситуації, що передували здійсненню злочину, безпосередньо не пов’язана з виникненням у винного рішучості вчинити зґвалтування. У будь-яких взаємостосунках зі злочинцем до початку посягання потерпіла не перебувала. Переважно це випадки несподіваного сексуального нападу на раніше незнайомих жінок. Нейтральна поведінка спостерігається у 64 % потерпілих.

До групи надмірно довірливої поведінки належать потерпілі, дії яких у ситуації, що передувала здійсненню злочину, характеризувалися недостатньою з їх сторони передбачливістю щодо можливих наслідків своїх вчинків. Це, наприклад, спільне проведення часу з малознайомими чоловіками, як правило, у нетверезому стані, відвідування під різними приводами їх квартир і т. ін. Така довірлива поведінка спостерігається у 14 % опитаних потерпілих.

До групи віктимної поведінки належать потерпілі, які в період часу, що безпосередньо передував злочинному посяганню, своїми діями створювали ризиковану для себе ситуацію, в якій виникла реальна можливість сексуального нападу. Така поведінка спостерігається у 22 % потерпілих. Зазначимо, що часто провокуючим чинником є алкогольне сп’яніння потерпілої. У цьому стані легко зав’язуються випадкові сумнівні знайомства. Алкогольне сп’яніння ставить нетверезу людину в провокативну ситуацію, будить у ньому агресивність, статевий інстинкт.

Серед потерпілих від зґвалтувань переважали жінки молодого віку до 25 років; 83,6 % жертв були незаміжніми. Більшість зґвалтувань вчинювалися вночі або ввечері — 81,2 %, і лише 18, 8 % — вранці або вдень.

Динаміка цього злочину має явно сезонний характер: у травні — вересні вчинюються понад 70 % зареєстрованих сексуальних нападів. Найбільш кримінальною територією стають квартири — близько 25 %; у дворах і на вулицях трапляється кожне п’яте зґвалтування; інші — у парках, лісі, полі та ін.

Сексуальні напади на жінок — типовий молодіжний злочин. Особи у віці до 21 року становлять серед насильників близько двох третин. Найбільша злочинна активність неповнолітніх — у віці 16—17 років. На осіб у віці 32 років і старше припадає менше 10 % від загальної кількості виявлених насильників.

Зґвалтування нерідко супроводжуються іншими злочинами, зокрема насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК України), тяжкими тілесними ушкодженнями, умисними вбивствами, які вчинюють маніяки-садисти. Іншими статевими злочинами чинне кримінальне законодавство називає примушування до вступу в статевий зв’язок (ст. 154), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155), розбещення неповнолітніх (ст. 156).

Незважаючи на порівняно незначну частину таких злочинів, їх загальна кількість серед усіх статевих злочинів, що потрапили в кримінальну статистику, невелика — 7,5 %. Вони вирізняються підвищеною суспільною небезпекою, оскільки пов’язані з тяжкими наслідками для потерпілих. Звичайно, сучасна насильницька некорислива злочинність багато в чому має побутовий, ситуативний характер. Водночас збільшується частка організованих, наперед підготовлених злочинів, для яких характерні особлива жорстокість, зухвалість, витонченість. Так, за даними МВС України, у 2006 р. зареєстровано 19,7 % умисних убивств, 11,4 % умисних тяжких тілесних ушкоджень, 26,9 % хуліганств і 27,8 % зґвалтувань, учинених у групах, нерідко з особливою жорстокістю.

Факт вчинення насильницького злочину групою осіб підвищує суспільну небезпеку посягання, спричинює великий суспільний резонанс і неодмінно ускладнює оперативну обстановку у відповідному регіоні. Тому рішуча боротьба з цим видом злочинів є найважливішим завданням правоохоронних органів. Успіх цієї діяльності значною мірою залежить від рівня професійної підготовленості оперативно-слідчих працівників, знання ними характеристики кримінології групової злочинності та особистих властивостей учасників злочинних груп.

Частка тяжких насильницьких некорисливих злочинів збільшується у так званому маргінальному, тобто соціально нестійкому середовищі. Йдеться про відомий прошарок декласованих і напівдекласованих елементів — бродяг, алкоголіків, наркоманів, суб’єктів із кримінальним минулим тощо, які соціально не адаптувались. Останнім часом наголошується на підвищенні кримінальної активності саме таких осіб. Наприклад, за даними нашого дослідження, вони вчинюють 63,6 % усіх убивств, 62 — тяжких тілесних ушкоджень, 70 — зґвалтувань, 64,3 % — хуліганств. Підвищується також інтенсивність віктимізації представників такого маргінального прошарку. Часто лише випадок вирішує, хто стане жертвою, а хто злочинцем. Насильство над особою — своєрідний стереотип загальноприйнятої серед таких суб’єктів поведінки.

Значним є рецидив, зокрема багаторазовий, який не завжди вичерпується двома, трьома і навіть чотирма судимостями.

Так, кількість осіб, які вчинили хуліганство, у 2006 р. становила 31,5 % , тяжкі тілесні ушкодження — 24,8, умисні вбивства — б, зґвалтування — 12,7 % .

Збільшується частка злочинних посягань на особу, які супроводжуються елементами цинізму, знущанням над людьми, садизмом. Крім того, відбувається певне зниження “порогу” мотивації під час посягань на особу: зростає кількість так званих безмотивних, неадекватних мотиву, зовні безглуздих злочинів.

Також привертає увагу погіршення соціальних характеристик осіб, які скоюють насильницькі некорисливі злочини. Зокрема, серед них збільшується частка суб’єктів, не зайнятих суспільно корисною працею. Про вплив на людину негативної дії такого чинника писав ще О.М. Горький: “Процес соціально-культурного розвитку людей розвивається нормально тільки тоді, коли руки вивчають голову, потім голова, яка порозумнішала, вивчає руки, а розумні руки знову і вже сильніше сприяють розвитку мозку”.

Викликає тривогу тенденція до збільшення жіночої насильницької злочинності. Згідно з даними МВС України, жінки-вбивці становлять близько 10 %, ті, які заподіяли тяжкі тілесні ушкодження, — до 6 %. Деякі злочини з боку жінок мають винятково зухвалий і небезпечний характер, вирізняються жорстокістю.

З кожним роком збільшуються випадки застосування вогнепальної зброї для вбивства або каліцтва. За даними досліджень, у 70-х — на початку 80-х років вогнепальну зброю як знаряддя вбивства використовували в 15—16 % випадків, а у 2006 р. — майже в 40 %. Змінились і бойові якості зброї. На початку 80-х років переважали мисливські рушниці і саморобна зброя, у 90-х роках — бойова, зокрема автоматична. Питома вага використання для вбивств предметів господарсько-побутового призначення зменшилася, але, як і раніше, вони застосовуються досить часто (близько 30 %).

Спостерігається тенденція до зростання імпульсивних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень під впливом алкогольного сп’яніння. Численні публікації з цього приводу зазначають, що від 60 до 70 % умисних убивств учинюється в стані алкогольного сп’яніння.

Кількість насильницьких посягань на життя і здоров’я, які вчинюються особами з патологічними відхиленнями, збільшується. Г.І. Чечель, який вивчав матеріали судово-психіатричних експертиз відносно вбивць, установив, що більше 15 % із них визнані неосудними, а 56,2 % — осудними, але такими, що страждають різними психіатричними аномаліями. При цьому не вважаються відхиленнями так звана акцентуація особи — особливості характеру на межі норми і патології. Для цієї категорії злочинців властива епілептоїдна акцентуація характеру: збудливість, імпульс реакцій, гнівність, схильність до запоїв; у стані алкогольного сп’яніння виявляються агресивність і прагнення до руйнівних дій.

Особливо небезпечними є соціально дефектні ненормальні угруповання з агресивними проявами в поведінці їх учасників, схильністю до пияцтва, наркоманії, токсикоманії, хуліганства, розпусти.

Останнім часом у деяких містах України розгортається справжня війна між хуліганськими молодіжними угрупованнями, які формуються за територіальною ознакою — вулиця, квартал, мікрорайон. З їх “діяльністю” значною мірою пов’язане зростання насильницької некорисливої злочинності на вулицях і в інших громадських місцях.

Проблема кримінального насильства в молодіжному середовищі цим не вичерпується. Серйозну увагу необхідно приділяти таким неформальним молодіжним об’єднанням, як, наприклад, спортивні фанати, рокери, панки, металісти, групи карате, кунг-фу, ушу тощо. Не можна недооцінювати кримінальної небезпеки націоналістичних виявів у молодіжному середовищі, про що, зокрема, свідчать події в Криму, Західній Україні та інших містах. Розгул таких хуліганських груп нерідко завершувався погромами і фізичними розправами, шантажем, загрозами застосування зброї.

Природно, що засоби профілактичної та виправно-виховної дії на представників цієї категорії злочинів мають бути диференційованими. Стосовно злочинців із чітко і стійко вираженою специфічною (агресивно-насильницькою) антигромадською спрямованістю вони переважно зводяться до її (антигромадської спрямованості) усунення, щодо ситуативних, випадкових злочинців, а головною є профілактика зовнішніх криміногенних дій.