Кримінологія

14.1. Поняття і види агресивної злочинної поведінки

Сьогодні неможливо уявити засоби масової інформації, в яких не було б жодного повідомлення про будь-який акт агресії або насильства. Статистика красномовно свідчить про те, з якою частотою люди ранять і вбивають один одного, заподіюють біль і страждання своїм близьким. Так, щороку в Україні вчиняються понад 45 тис. умисних убивств, близько 7 тис. тяжких тілесних ушкоджень, 1,3—1,5 тис. зґвалтувань, понад 5 тис. розбоїв, 24—26 тис. грабежів, понад 3 тис. вимагань тощо.

Зважаючи на наведені цифри, не виключено, що хтось може подумати, що саме сьогодні і саме в Україні “темна сторона” людської натури надзвичайно посилилась і вийшла з-під контролю. Проте відомості щодо виявів насильства говорять, що в жорстокості та насильстві, які панують у світі, немає нічого дивного. Роберт Берон і Дебора Річардсон у книзі “Агресія” наводять такі найвідоміші факти масового винищення людей в історії розвитку людства:

  • при взятті Трої греки-тріумфатори стратили всіх осіб чоловічої статі старших десяти років, а ті, які залишилися в живих, тобто жінки і діти, були продані в рабство;
  • у роки найвищого піднесення іспанської інквізиції (1420—1498) багато тисяч чоловіків, жінок і дітей були спалені живцем на вогнищах за єресь та інші “злочини” проти церкви і держави;
  • у бушменів племені Кунг, які живуть у Південній Африці, відсоток убивств у кілька разів перевищує такий у СІЛА і, зважаючи на повідомлення, часто жертвами стають невинні люди;
  • більше 45 % смертей серед представників народності уароні, які живуть на сході Еквадору, становлять летальні результати внаслідок поранень списами у внутрішньоплемінних сутичках;
  • у народності джебюсі в Папуа-Новій Гвінеї на вбивства припадає більше ЗО % смертей серед дорослого населення.

Наведені вище, а також інші факти агресивної поведінки людей, як правило, відбуваються на обмеженій території та не є загрозою для людства в цілому. Застосування сучасних, більш могутніх видів озброєння може призвести до глобальної катастрофи. Сьогодні деякі держави мають можливість змести з лиця землі все живе.

У світлі цих тенденцій неможливо не визнати, що насильство і конфлікт є одними з найсерйозніших проблем, які постали сьогодні перед людством. Виникає питання: чому люди діють агресивно та які заходи слід вжити для того, щоб запобігти подібної деструктивної поведінки або взяти її під контроль?

Упродовж багатьох століть найкращі розуми людства розглядали ці питання з різних позицій — філософії, історії, психології, соціології та релігії. Проте тільки останнім часом ця проблема стала предметом систематичного наукового дослідження, тому не дивно, що не на всі питання, які виникли у зв’язку з проблемою агресії, є відповіді. По суті, вивчення цієї теми часто породжує більше питань, ніж відповідей.

Відомо, що сама по собі агресивність не робить суб’єкта соціально небезпечним: по-перше, зв’язок агресивності з агресивною поведінкою не завжди є достатньо жорстким; по-друге, акт агресії може набувати і соціально схвалених форм (наприклад, ДІЇ правоохоронних органів під час звільнення заручників у випадках, коли мирні переговори не дають позитивних результатів). Те або інше забарвлення агресивність набуває лише в контексті соціального спрямування особи, мотивів її діяльності, тих цінностей, задля досягнення і володіння якими здійснюється ця діяльність1.

Агресивні прояви можуть бути:

а) засобом досягнення певної мети або самоцілі;

б) способом психологічної розрядки.

Слід зазначити, що слово “агресія” широко використовується в різних сферах знань, зокрема в біології та психології. Серед правових наук ним оперує міжнародне право, в якому поняття агресії є однією з ключових категорій. У кримінальному праві цей термін не прижився. Замість нього вживається поняття насильства — фізичного і психічного. Кримінологія також не використовує слово “агресія”, а якщо і використовує, то як синонім “насильства”.

Безумовно, насильство є основною формою агресії, причому найпоширенішою і небезпечною. Проте поняття агресії ширше, ніж поняття насильства. “Отже, і коло агресивних проявів, — як справедливо зазначають А.Ф. Зелінський і X. Хекхаузен, — ширше: окрім фізичного і психічного насильства (загроз) агресивну злочинність становлять і інші умисні дії, які порушують фізичну або психічну цілісність іншої людини, завдають їй матеріального збитку, перешкоджають здійсненню її намірів, протидіють її інтересам або ж ведуть до її знищення”.

На відміну від неагресивних агресивні посягання мають злісний, деструктивний, руйнівний характер і ставїіять на меті заподіяти потерпілому шкоду. Неагресивне корисливе посягання передбачає заволодіння чужим майном або майновими правами. Але коли головною кінцевою метою майнового злочину, вчинюваного без насильства, є страждання потерпілого, крах його надій тощо, то він набуває агресивного характеру.

Таким чином, в основі агресії лежать ворожнеча і жадання руйнування. 3. Фрейд і його послідовники бачили в агресивній поведінці властиве людям прагнення до руйнування і смерті. Е. Берн — один із визначних сучасних психоаналітиків — знаходить у людині два наймогутніші прагнення: до творення (“лібідо”) і до руйнування (“мортідо”). “Прагнення до знищення приводить у дію ворожнечу і ненависть, сліпий гнів і страшну насолоду жорстокістю і розпадом живої плоті”2. Сила, з якою індивід виявляє ненависть до інших або до самого себе і з якою він намагається задовольнити її, визначає міру агресивності — від образи до вбивства, від самодорікань до самогубства. Отже, агресія може спрямовуватися зовні, на інших людей або суспільство в цілому, а також на самого себе (ауто- агресія).

Розрізняють агресію ворожу й інструментальну. Метою першої є нанесення шкоди супротивнику в конфліктній ситуації або тому, хто з ним ототожнюється. Інструментальна агресія безпосередньо спрямовується проти осіб, до яких агресор не відчуває особистої ненависті (наприклад, до захоплених заручників під час терористичних актів на вокзалах, у метро тощо), або проти речей і об’єктів природного середовища, намагаючись викликати негативні емоції людей, а також зняти внутрішню напруженність, спричинену активізацією “мортідо” (чи “танатоса” за 3. Фрейдом), тобто прагненням до руйнування. Агресія, спрямована на пошкодження і знищення матеріальних і культурних цінностей, а також об’єктів фауни і флори, називається вандалізмом.

У літературі немає чіткого й однозначного поняття агресивної злочинної поведінки внаслідок його недостатньої наукової розробки як у кримінології, так і в суміжних галузях юридичної науки, що у свою чергу породжує розбіжності у відмежуванні агресивної злочинної поведінки від неагресивної. Р. Берон і Д. Річардсон розглядають такі випадки агресії.

  1. Ревнивий чоловік, заставши дружину в ліжку з коханцем, хапає пістолет і вбиває обох.
  2. На вечірці молода жінка образливими репліками доводить іншу до такого стану, що та вибігає з кімнати в сльозах.
  3. Жінка-водій, яка добряче випила в придорожньому ресторані, вилітає на зустрічну смугу і врізається в перший автомобіль, унаслідок чого водій і пасажир гинуть. Згодом вона відчуває сильні докори совісті з приводу цієї трагедії.
  4. Під час бою солдат стріляє з гармати по супротивнику, який наближається. Проте в нього збитий приціл і снаряди пролітають поверх голів, не заподіюючи людям жодної шкоди.
  5. Незважаючи на те, що пацієнт кричить від болю, стоматолог міцно захоплює хворий зуб щипцями і швидко вириває його.
  6. Експерт говорить новому співробітнику, що треба діяти більш професіонально, і зазначає конкретні напрями бажаних змін.

Агресія представлена не в усіх перелічених випадках. На думку Р. Берона і Д. Річардсона, під цю категорію точно підпадає перша і, можливо, друга ситуації. До інших ситуацій загальноприйняте тлумачення агресії не зовсім підходить. Автомобілістка напідпитку стала причиною смерті двох ні в чому не винних людей, але, беручи до уваги її щирі докори сумління, чи варто характеризувати її дії як первісно агресивні? А що можна сказати з приводу четвертого випадку, коли ніхто не постраждав; або п’ятого, де дії лікаря, ймовірно, принесли користь пацієнту? І чи агресивний експерт, який конструктивно оцінює дії співробітника?

Звичайно, відповіді на ці питання залежать від вибору тлумачення злочинної агресії. Згідно з першим визначенням, запропонованим відомим кримінологом Бассом (Buss, 1961), агресія — це будь-яка поведінка, що містить загрозу або заподіює збитки іншим. Отже, всі вищезазначені випадки за винятком четвертого можна кваліфікувати як агресію.

Друге визначення, запропоноване відомими дослідниками проблеми агресії Берковіцем і Фешбахом (Berkowitz, 1974, 1981; Feshbach, 1970), містить таке положення: щоб ті або інші дії були кваліфіковані як агресія, вони мають містити намір кривди або образи, а не просто призводити до таких наслідків. У цьому випадку першу, другу і четверту ситуації у наведеному вище списку можна оцінити як агресію, оскільки всі вони містять спроби, які вдались або не вдались, образити інших або заподіяти шкоду їм. Третю ситуацію не слід трактувати як агресію, оскільки в ній описується шкода, заподіяна ненавмисно. Дві останні ситуації, безумовно, не можуть бути розцінені як агресія, оскільки в обох випадках людина намагається зробити швидше щось корисне, ніж загрозливе.

І, нарешті, третій погляд, висловлений кримінологом Зі- льманом (Zillmann, 1979), обмежує вживання терміна “агресія” спробою нанесення іншим тілесних або фізичних ушкоджень. Згідно з цим визначенням тільки перша і четверта ситуації можуть розглядатися як агресивні за своєю сутністю. Друга ситуація завдає швидше психологічного болю, ніж фізичного, і не може вважатися агресією.

Незважаючи на значні розбіжності щодо визначень агресії, багато фахівців у сфері соціальних наук схиляються до прийняття другого з наведених визначень, в якому містяться категорії наміру та актуального спричинення образи або шкоди іншим.

Отже, агресивна злочинна поведінка, на думку автора, — це будь-яка форма умисних дій деструктивного (руйнівного) характеру, мотивованих ворожнечею та ненавистю до людей і спрямованих на спричинення або створення небезпеки заподіяння їм шкоди. Агресивну злочинність згідно з чинним Кримінальним кодексом України можна поділити на такі підгрупи.

Перша підгрупа — це насильницька некорислива злочинність, до якої належать:

а) злочини проти життя, здоров’я, статевої свободи, честі, гідності, свободи пересування, які вчинюються шляхом фізичного або вербального (словесного) насильства: вбивства (за винятком п. “6” ч. 2 ст. 115 КК України), доведення до самогубства, тілесні ушкодження, побої та катування, загроза вбивством, зґвалтування, зараження венеричною хворобою, незаконне позбавлення волі, захоплення заручників, незаконне поміщення в психіатричну лікарню, наклеп, образа, деякі злочини проти політичних і трудових прав громадян, які вчинюються шляхом насильства;

б) насильницькі посягання на державу, громадську безпеку, громадський порядок і порядок управління; терористичні акти і диверсії, пов’язані із загибеллю людей або спричиненням шкоди здоров’ю, злісне хуліганство, посягання на життя посадових осіб, опір представникам влади, а також інші насильницькі дії та загрози відносно посадових осіб;

в) незаконне насильство представників влади й інших посадових осіб; перевищення влади, явно незаконний арешт, примушення до надання показань із застосуванням насильства або знущань тощо.

До другої підгрупи слід віднести насильницькі корисливі посягання: умисне корисливе вбивство, бандитизм, розбійні напади, грабежі, вимагання.

Третю, особливу, підгрупу становить вандалізм. Вона охоплює багато норм Особливої частини КК України, які передбачають знищення і пошкодження майна, наругу над державною символікою, пам’ятниками, могилами і т. ін.

Нижче наведена така ж різноманітна кримінологічна характеристика. Стисло розглянемо деякі з перерахованих видів агресивних злочинів.