Кримінологія

13.5. Причини політичної злочинності та її попередження

Причини політичних злочинів доцільно проаналізувати на психологічному і соціологічному рівнях. Безпосередньою причиною таких злочинів є антигромадська установка протидержавної спрямованості. Діапазон її достатньо широкий і багатоманітний: від глибокої переконаності у необхідності зміни суспільного устрою до незадоволеності окремими діями влади. Важливо підкреслити, що на відміну від трактування сталінських часів однієї лише антигромадської спрямованості особи абсолютно недостатньо для того, щоб звинуватити її у здійсненні злочину: за притягнення до відповідальності йдеться не про погляди і наміри, а про конкретні дії, заборонені кримінальним законом, які були породжені зазначеними намірами.

Що викликає саму антигромадську установку протидержавної спрямованості? Причин може бути кілька. В однієї людини, наприклад, формується стійка система ідеологічних і політичних уявлень про шляхи суспільного розвитку, організації державної влади, взаємовідносини класів і соціальних груп. При цьому необов’язково йдеться про високоосвіченого інтелектуала: ті чи інші світоглядні позиції є в кожного члена суспільства. Установка іншого формується під впливом негативного життєвого особистого досвіду, який привів його до переконання в порочності внутрішньої та зовнішньої політики, що проводить керівництво держави, необхідності зміни такого політичного курсу. Третій просто ображений на владні структури у зв’язку з конкретними подіями в його житті (затримка у виплаті зарплати, обмеження прав і законних інтересів тощо). Особисті образи узагальнюються, незадоволеність діями місцевих чиновників “генералізується” і переноситься на державну владу в цілому та на її представників. Усе це завершується жорсткою рішучістю здійснити конкретні злочинні акції.

Відому, хоч і не таку значну (порівняно з тим, що вважалося раніше), роль у формуванні установки відіграють закордонні впливи, які руйнують віру в справедливість і ефективність наявної у країні політики, а в деяких випадках активно штовхають до політичної боротьби (ісламський фундаменталізм, націоналізм, релігійний фанатизм тощо).

Проаналізована фахівцями статистика психологічних причин політичних злочинів останніх років свідчить про те, що найпоширенішою є ідеологічна переконаність у помилковості панівного суспільного устрою чи здійснюваного курсу (її частка становить 85 % усього комплексу причин). Антигромадська спрямованість особи, спричинена незадоволеністю людини обставинами її життя, становить 27 %, а пряма образа на органи влади — 12 % *. У деяких випадках поєднуються кілька психологічних причин.

Усі ці причини не з’являються несподівано. В основі їх виникнення, а потім і реалізації в конкретних злочинних діях лежать об’єктивні процеси соціально-економічного, політичного і духовного характеру. Соціологічний і політичний аналіз свідчить про те, що кризові явища в економіці, нестійка політична ситуація, плутанина в державному управлінні, корупція серед чиновників, конфліктні взаємовідносини центральних і місцевих органів влади тощо дезорганізовують суспільне життя, породжують незадоволеність, розчарування, штовхають на пошуки інших шляхів розвитку, моделей суспільного і державного устрою, а часом і на активну злочинну протидію існуючому порядку. Таким чином, соціальна ситуація, з одного боку, є в таких випадках негативним чинником формування особи, а з іншого — приводом для здійснення злочину. Часто вони збігаються.

Значення стану економіки, політики, духовного життя суспільства у формуванні народної свідомості і поведінки надзвичайно велике. На роль життєвих умов у виникненні політичних катаклізмів звертали увагу багато мислителів. Відомий англійський філософ Ф. Бекон писав ще чотириста років тому: “Скільки в державі розорених, стільки готових бунтівників... А якщо до розорення і зубожіння знаті додається зубожіння простого народу, небезпека стає ще більш великою і неминучою, так як заколоти, що викликаються черевом, є найгіршими”.

З наведених думок про причини політичної злочинності можна зробити висновки щодо організації її попередження. Основну роль тут виконують засоби і методи загального попередження злочинів, які мають бути спрямовані на розв’язання кардинальних проблем суспільного розвитку: підвищення рівня життя населення, згладжування різниці в доходах громадян, ліквідацію кризових явищ в економіці тощо. Попередженню антидержавній політичній діяльності сприяє своєчасне розв’язання не лише економічних проблем, а і питань, пов’язаних з міжнаціональними конфліктами або релігійними суперечками. Істотну роль виконує внутрішньополітична стабілізація: досягнення суспільної згоди, припинення протистояння влади і політичних партій, визнання і підтримка плюралізму поглядів, забезпечення обстановки терпимості до думок і політичних переваг інших.

Усі соціально-економічні і політичні заходи загального попередження мають доповнюватися системою правових заходів, головним із яких є тверда підтримка конституційного порядку, за якого можливі розбіжності між політичними партіями, соціальними групами, окремими громадянами розв’язуються не шляхом конфронтації, яка переходить у насильство, а відповідно до створених у таких цілях правових механізмів (парламентські слухання, “круглі столи”, арбітраж, конституційний суд тощо). Зрозуміло, що для цього потрібно досягти досить високого рівня політичної та правової культури в країні.

За останні роки держава фактично перестала турбуватися про виховання громадян. У результаті діяльності засобів масової інформації, підкоряючись інтересам фінансових ділків, розпочалася нестримна пропаганда сексу, насильства, зневаги до законів і державних настанов. Очевидно, в систему загальної профілактики політичної злочинності мають бути включені також освітні та виховні заходи, спрямовані на зміцнення моральності, підтримку відчуття патріотизму, любові до своєї Батьківщини і шани до наявних національних інститутів. Особливо важливо це на ранніх етапах формування особи — у сім’ї, школі.

Спеціальне попередження політичної злочинності здійснюється правоохоронними органами, серед яких провідну роль у цій сфері виконує Служба безпеки України (СБУ). Відмовившись від тотального політичного контролю, яким займались органи державної безпеки за радянських часів, ця служба покликана попереджати злочини протидержавної спрямованості, розкривати і розслідувати їх, вживати заходи для усунення причин і умов, які їх породжують.

Під час виявлення ознак підготовки конкретного злочину, співробітники СБУ зобов’язані вжити конкретні заходи для його попередження і припинення, щоб не допустити його реального вчинення. Особливо важливе значення має боротьба з поширенням у країні незаконного зберігання зброї та вибухових речовин, яку здійснює не лише СБУ, а й органи МВС (Міністерства внутрішніх справ) України та митниці. Серйозна роль належить розробці законодавства, спрямованого на заборону екстремістських організацій правового і лівого спрямування, на попередження утворення релігійних сект та інших антигромадських груп, які проповідують антиконституційні, насильницькі методи здобуття державної влади.