Кримінологія
13.3. Особа політичного злочинця
Дотепер не виявлений певний особливий тип особи політичного злочинця. Проте форми політичної злочинності, як було зазначено вище, досить різноманітні. Та все-таки варто відрізняти політичного злочинця, який дбає про особисті фінансові інтереси, від правопорушника, котрий керується певними політичними мотивами. Зазвичай цих злочинців можна виявити за певними ознаками, які у багатьох випадках їм властиві. Вони однаково належать до тих, хто діє на шкоду державі, обіймаючи відповідальні посади, і до тих, хто просто зловживає владою.
Політичний правопорушник — це злочинець за переконанням або, щонайменше, за помилково засвоєним переконанням. Він упевнений, що вчинені ним правопорушення необхідні для блага суспільства і держави або певним чином виправдані їх інтересами. Він зовсім не вважає себе злочинцем і рішуче відмежовує себе від “низьких” злочинців, з якими він не хотів би мати нічого спільного. Політичний злочинець намагається представити себе ідеалістом, альтруїстом, якимось політичним пророком, месією. Він глибоко переконаний в істинності та справедливості свого політичного кредо, відданий власній ідеології. На відміну від політичного злочинця за переконанням політичний злочинець за псевдопереконанням переслідує насправді тільки особисту корисливу мету. Його політичні переконання є лише ширмою для самореклами. Він вчиняє злочинні діяння із прагнення встановити та затвердити свою владу і вплив, а також з авантюристських спонукань або заради власної політичної кар’єри. Його потрібно розглядати як найбільш небезпечного злочинця, оскільки під маскою ідеаліста він приховує могутню кримінальну енергію, яку може вивільнити для зміцнення свого впливу.
Є думка, що політичний злочинець — це психопат, здатний чинити беззаконня в умовах серйозного соціального конфлікту або кризи. Довести правильність такої позиції неможливо. Проте в політичному злочинці слід бачити людину, яка не піддалася достатній соціалізації (у зв’язку з надмірними психічними і соціальними перевантаженнями впродовж життя) і зазнала сильного ідеологічного впливу (індокринації) в умовах нестабільної політичної ситуації. Ще Ганс фон Гентіг — один із засновників віктимології — зазначав, що політичні злочинці є непохитними фанатиками й ідеологічними “добродійниками людства”, які протягом всього життя накопичують численні психічні недоліки та дуже легко використовують дезорганізацію в суспільстві. Політичний злочинець діє, дбаючи перш за все про інтереси власної політичної кар’єри, протягом якої він завдяки процесу інтеракції прагне влади, розвиває в собі нетерпимість до людей і відчуття власної переваги. У батьківському будинку він привчається до безумовного вірнопідданства, рабської догідливості, обов’язковості і надалі приєднується до ідеологічної групи, з якою міцно ідентифікує себе і за допомогою якої виявляється здатним спрямовувати засвоєну ним агресивність на певні об’єкти (жертви), створюючи собі “образ ворога”.
