Кримінологія

12.5. Основні напрями, форми і методи попереджувальної діяльності органів внутрішніх справ

Аналіз чинного законодавства, підзаконних актів МВС України, інших документів дає можливість виокремити основні напрями попереджувальної діяльності ОВС, якими є:

1) активна участь ОВС у боротьбі зі злочинністю у сфері економічних відносин;

2) профілактика особливо небезпечних і тяжких злочинів. Окреме місце серед яких посідають організована і професійна злочинність, а також злочини, вчинені з особливою жорстокістю;

3) боротьба з негативними соціальними явищами, що сприяють вчиненню злочинів (пияцтво, алкоголізм, наркоманія і т. ін.);

4) попередження злочинності неповнолітніх;

5) попередження рецидивної злочинності;

6) діяльність із забезпечення громадського порядку, попередження злочинів на вулицях, площах, у парках та інших громадських місцях;

7) боротьба з майновими злочинами тощо.

Здійснюючи свою діяльність у зазначених напрямах, ОВС зобов’язані дотримуватися таких основних принципів: а) здійснення державного контролю за їх діяльністю; б) дотримання законності; в) забезпечення плановості в попереджувальній діяльності; г) взаємодія з іншими суб’єктами попереджувальної діяльності; д) здійснення контролю за ефективністю профілактики.

До основних методів попередження злочинності належать методи:

• переконання;
• стимулювання;
• примусу.

З огляду на те, що це питання досить повно висвітлене в літературі, докладніше зупинимося на основних формах, які застосовуються в ОВС у процесі профілактичної діяльності. До них, зокрема, належать:

• індивідуальні бесіди з особами, схильними до вчинення злочинів;
• вжиття необхідних заходів впливу до осіб, схильних до вчинення злочинів (попередження, штраф, адміністративний арешт, направлення на примусове лікування, притягнення до кримінальної відповідальності);
• повна реєстрація і своєчасне розкриття злочинів, а також розшук злочинців;
• ведення справ профілактичного обліку на осіб, схильних до вчинення злочинів;
• проведення різних операцій, рейдів з вилучення антигромадського елемента, виявлення причин і умов, які сприяють вчиненню злочинів, вживання заходів щодо їх усунення;
• розроблення комплексних планів попередження злочинів;
• інформування державних органів, громадських формувань і громадян про стан злочинності, виявлені причини й умови, які сприяють злочинам;
• координація діяльності та надання допомоги громадським формуванням у справі попередження правопорушень;
• проведення правової пропаганди серед населення, особливо серед неповнолітніх і молоді тощо.

Успіх профілактичної діяльності значною мірою залежить від правильно обраної тактики, тобто від постановки проміжних, часткових завдань та вибору конкретних прийомів їх вирішення.

Безперечно, конкретний зміст тактичних завдань піддається значним змінам залежно від місця, часу і т. ін.

Разом з тим можна вказати на низку вимог, що у будь-якому випадку мають бути враховані у разі постановки тактичних завдань. До них належать:

• гнучкість профілактичної діяльності, тобто здатність вчасно змінюватися залежно від змін станів об’єктів профілактичного впливу;
• своєчасний облік і знання, де потрібно зосередити головні сили й увагу профілактичної діяльності, тобто правильно здійснити регіональний (визначення адміністративно-територіальних одиниць із найменш сприятливою обстановкою), структурний (визначення груп злочинів, профілактиці яких потрібно приділяти підвищену увагу), контингентний (визначення соціальних груп, з яких злочинці рекрутуються відносно частіше, ніж із усього населення), галузевий і об’єктовий (визначення галузей народного господарства і соціально-культурного будівництва, найбільш уражених злочинністю) добори тактичних завдань профілактики злочинів;
• найсуворіший реалізм, недопущення волюнтаристичних викривлень;
• забезпечення науковості тактики попередження;
• підтримка співмірності між наміченими профілактичними заходами і очікуваним від цих заходів ефектом тощо.