Кримінологія

11.1. Поняття і завдання кримінологічного планування

Кримінологічне планування (програмування) — розроблення цілей і завдань боротьби зі злочинністю, шляхів і засобів їх розв’язання і забезпечення (нормативного, інформаційного, ресурсного та ін.) на визначений період.

Таким чином, якщо прогнозування рекомендує те чи інше коло заходів, засобів і методів, то планування визначає точний і конкретний їх перелік щодо боротьби зі злочинністю для досягнення конкретних цілей. Іншими словами — прогноз визначає те, що може відбутися з певним ступенем імовірності в майбутньому, а план — те, що слід зробити.

Варто зазначити, що в процесі розроблення плану профілактики злочинів, встановлення цілей для планування не повинне здійснюватися апріорно (лат. — з попереднього), а заходи, спрямовані на нейтралізацію негативних явищ, що обумовлюють вчинення злочинів, мають виходити з конкретної обстановки в регіоні, на окремому об’єкті і т. ін.

Кримінологічне планування в цілому має розглядатися як складова єдиної системи державного планування економічного і соціального розвитку суспільства. При цьому важливо пам’ятати, що в попередженні злочинності комплексність планування дасть реальні результати тоді, коли цей принцип буде пронизувати всі етапи: а) передплановий аналіз злочинності;

б) вироблення заходів; в) реалізацію планових завдань.

Перший етап планування можна характеризувати як аналітико-прогностичний. Вихідну інформацію для нього дає аналіз таких явищ: а) злочинності й особи злочинців; б) інших правопорушень (насамперед “фонових явищ”); в) впливу загал ьносоціальних (економічних, політичних, ідеологічних та ін.) заходів на злочинність; г) впливу спеціальних кримінологічних заходів, у тому числі результативності роботи правоохоронних органів.

Наступний етап планування (розроблення програми-директиви з виконання поставлених завдань) — виокремлення провідних напрямів у попереджувальній діяльності.

З огляду на те, що реальні можливості суспільства в окремі періоди обмежені, одночасне, однаково інтенсивне розв’язання всіх завдань у боротьбі зі злочинністю є неможливим. Тому серед них варто виокремити найважливіші і намітити заходи для їх вирішення. Це не означає згортання діяльності за іншими напрямами попереджувальної діяльності. Профілактика має здійснюватися повсюдно й у комплексі проведених заходів.

У кримінологічній літературі зроблено спробу виробити своєрідну типову структуру плану попередження правопорушень. В основному всі запропоновані варіанти структури включають такі розділи: а) організаційні заходи; б) боротьба з пияцтвом і алкоголізмом; в) попередження рецидивної злочинності; г) попередження злочинів на вулицях і в громадських місцях; д) попередження правопорушень серед неповнолітніх;

е) попередження економічної злочинності; є) попередження злочинів проти державної, колективної й індивідуальної власності; ж) попередження злочинних порушень правил охорони праці та техніки безпеки; з) попередження необережних злочинів тощо.

Після завершення опрацювання і затвердження плану профілактики настає найвідповідальніший етап — його виконання, що може забезпечити: а) проведення організаційних заходів (доведення до відома всіх суб’єктів профілактики завдань плану; забезпечення інформацією щодо стану і тенденцій злочинності в регіоні; взаємообмін інформацією про виконану роботу відповідно до плану і досягнутих результатів; координування дій суб’єктів профілактики з виконання планових завдань; моральне і матеріальне стимулювання тощо); б) контроль за його виконанням.

Контроль за виконанням плану вимагає використання двох основних методів:

1) аналізу статистичних даних і звітних документів, що характеризують стан злочинності, ступеня поширення правопорушень і окремих асоціальних явищ, на нейтралізацію яких були спрямовані заплановані заходи, своєчасності їх проведення, повноти залучення суб’єктів профілактики для реалізації плану;

2) безпосереднього спостереження і вивчення досягнутих результатів у процесі реалізації запланованих заходів.

Найбільший ефект досягається у разі поєднання цих двох методів.