Кримінологія

10.2. Види прогнозів і методи кримінологічного прогнозування

За часом прогнози поділяють на коротко-, середньо- та довгострокові.

Короткострокові прогнози (до одного — двох років) обслуговують поточні завдання боротьби зі злочинністю і, як правило, вони досить точні (зрозуміло, з урахуванням вищезазначених даних).

Середньострокові прогнози (до трьох — п’яти років) дають змогу враховувати можливий вплив на злочинність і зміну явищ її макросоціального рівня; використовувати можливий антикриміногенний потенціал цих явищ і процесів; вчасно розробити адекватні заходи для нейтралізації чи послаблення можливих криміногенних наслідків; підготувати відповідні людські, матеріальні та інші ресурси тощо.

Довгострокові прогнози (до десяти — п’ятнадцяти років) за наявних методик можуть давати лише деякі загальні оцінки можливих тенденцій злочинності. Вони, як правило, залежать від ступеня точності відображення в економічних і соціальних прогнозах тенденцій явищ, які найінтенсивніше впливають на злочинність.

Є думки, що з метою підвищення боротьби зі злочинністю, бажано мати розроблений прогноз на добу, декаду, місяць, квартал (надкороткочасні).

Усі ці види кримінологічного прогнозування мають інтернативний (постійно повторюваний, циклічний) характер, який за своєю суттю є безупинним, таким, що потребує систематичних уточнень надходження нових даних про злочинність.

Організація такої діяльності вимагає поділу на певні етапи: аналіз кримінологічної обстановки; прогнозування злочинності, її окремих видів та інших кримінологічно значимих явищ у визначеному майбутньому; розроблення і планування заходів Щодо їх попередження; практичне проведення запланованої Роботи, а далі — за тією самою схемою: аналіз кримінологічної обстановки з урахуванням результатів проведеної роботи, корекція прогностичних висновків і т. д.

Усі важливі рішення щодо контролю за злочинністю, в тому числі криміналізація і декриміналізація діянь, торкаються інтересів багатьох верств і груп населення. За цих умов практична (законодавча) реалізація навіть найточнішого прогнозу стосовно кримінальної небезпеки, яка насувається, прийняття адекватних рішень окремими політичними силами можуть бути відкладені на невизначений час.

Так сталося в Україні, наприклад, під час криміналізації організованої злочинної діяльності чи розроблення більш ефективного контролю корупційної діяльності. В обох випадках розпочаті заходи недостатньо адекватні та надзвичайно запізнілі, хоча прогноз інтенсифікації цих явищ був давно очевидним.

Наведені факти є класичним прикладом відставання соціального контролю над злочинністю від її інтенсивних кількісно-якісних змін.

Прогнозування кількісно-якісних змін, тенденцій і закономірностей злочинності в доступному для огляду майбутньому можна отримати багатьма методами. У науці прогностиці їх нараховується понад 150. Із величезного арсеналу прогностичних методик кримінологія запозичує лише ті, які на сучасному етапі розвитку науки і практики застосовуються для передбачення тенденцій злочинності. До таких належать: 1) екстраполяція; 2) метод експертних оцінок; 3) моделювання. Кожна методика має свої переваги і недоліки. їх комплексне використання підвищує вірогідність прогностичних даних.

Екстраполяція (від лат. extra — поза, понад і— робити гладким) — поширення висновків, отриманих під час вивчення минулої та дійсної злочинності, на її майбутні тенденції. Оскільки злочинність і пов’язані з нею явища мають динамічні та структурні показники, виражені в абсолютних і відносних величинах, то і на майбутнє вони можуть передбачатися шляхом продовження наявних тенденцій у тих самих кількісних одиницях.

Точність прогнозу злочинності, розрахованого методом екстраполяції, відносна. Під час вироблення екстраполяційного прогнозу зазвичай ґрунтуються на тому, що соціальні, економічні, демографічні, а також інші сугубо кримінологічні явища і процеси залишаться більш-менш незмінними в прогнозованому майбутньому. Приватні відхилення можуть не братися до уваги, оскільки вони не змінюють загальних глобальних тенденцій. Суспільство — система відкрита, а його майбутнє — це продовження не лише минулого, а й сьогодення. Соціальні мутації можуть бути майже несподіваними. Наприклад, війни, революції, інші соціальні потрясіння чи навмисні перекручування даних реєстрованої злочинності можуть зробити ці висновки зовсім ненадійними.

Екстраполяція застосовується для короткочасних прогнозів. Чим менший строк прогнозу, тим більшою буде його точність, тому що зміни в суспільстві за невеликі строки прогнозу точніше прораховуються.

Експертна оцінка здійснюється шляхом з’ясування думки наукових і практичних працівників, спеціально відібраних з урахуванням стажу, кваліфікації, кола інтересів і знань тощо, про майбутній рівень і структуру злочинності, а також процеси і явища, що інтенсивно впливають на її тенденції.

Цей метод придатний для середньо- і довгострокового прогнозування за браку необхідної основи використання інших, більш точних, прогностичних методик. Його недоліками є суб’єктивний і неформалізований характер прогностичних оцінок.

Підвищити надійність цього методу і перевести в кількісні показники їх висновки можна такими способами: а) правильним добором експертів; б) всебічною оцінкою їх компетенції;

в) продуманою й обґрунтованою методикою опитування; г) застосуванням статистико-математичних прийомів узагальнень експертних оцінок; д) розрахунком ступеня погодженості (конкордації) думок експертів; е) зіставленням експертних оцінок із результатами об’єктивних методів прогнозування злочинності та ін.

Метод моделювання злочинності в прогностичних цілях припускає побудову моделей злочинності, аналіз яких за різних обставин може замінити у певних межах вивчення майбутньої злочинності. Під моделлю в широкому розумінні мається на увазі реальний чи уявний образ (зображення, опис, схема, креслення, графік і т. ін.) чи прообраз будь-яких об’єктів (явищ), використовуваних за певних умов як їх “заступник”. Створення задовільної моделі злочинності з метою її вивчення і прогнозування дуже перспективне. Її функції можуть виконувати лише моделі ідеальні, побудовані у вигляді схем, формул, матриць. Сьогодні виокремлюють два напрями математичного моделювання злочинності: а) моделювання злочинності у вигляді рівняння множинної регресії; б) матричне моделювання злочинності. На основі великої статистичної звітності в Україні, що охоплює тисячі показників, і широкого застосування комп’ютерної техніки під час їх аналізу застосування математичного моделювання з метою прогнозування злочинності цілком реальне.

Моделі злочинності у вигляді рівнянь множинної регресії — багатофакторні утворення, які умовно можна описати комплексом простих рівнянь:

у = а 1x1 + а2х2 + аЗхЗ + ... + апхп,

де у — умовне (прогнозоване) число злочинів; а 1, а2, аЗ ... an — постійні коефіцієнти зв’язку між криміногенними факторами і злочинністю; хі, х2, хЗ ... хп — криміногенні фактори.

Наведене рівняння є лише ілюстрацією, тому що реальне використання методу моделювання злочинності дуже складне, а його практичне виконання потребує серйозної математичної підготовки, надійного емпіричного (статистичного і соціологічного) матеріалу і застосування швидкодіючих комп’ютерів.

Кримінологічне прогнозування — це база планування (програмування) й управління у сфері боротьби зі злочинністю, яке дає змогу вчасно знайти і реалізувати оптимальні рішення, а не “бити по хвості злочинності” , запізнюючись й імпровізуючи.

Поряд із кримінологічним прогнозуванням злочинності як масового явища в науці розглядаються і можливості індивідуального прогнозування злочинної поведінки. Пропоновані методики (як і їх закордонні аналоги) ґрунтуються на розроблення різних варіантів типології особи за особливостями поведінки і повноти вияву в прогнозуванні ціннісних орієнтацій і психічних рис.

Поряд з цим завжди слід мати на увазі, що принципове пророкування можливої протиправної поведінки конкретної особи не фатальне, а ймовірне. Воно не має ототожнюватися зі сповзанням до теорії небезпечного стану “потенційного злочинця”, що пропонує прийняття превентивної репресії до цих суб’єктів.

Індивідуальні прогнози мають бути гуманним методам раннього попередження злочинів шляхом цілеспрямованої виховної роботи з визначеною категорією громадян і усунення причин антигромадської поведінки, але аж ніяк не основою для застосування кримінально-правових чи адміністративних заходів превентивного характеру.

Прогноз майбутньої поведінки осіб, що вже вчинили злочини, обов’язковий для слідчих, прокурорів і суддів у таких випадках: 1) під час звільнення винних від кримінальної відповідальності і покарання; 2) обрання запобіжного заходу відносно підслідних і підсудних; 3) викладення думки прокурора в суді про оптимальну міру покарання для виправлення засуджених; 4) визначення підсудним міри покарання судом у дорадчій кімнаті; 5) винесення судом ухвали про умовно-дострокове звільнення засуджених із місць позбавлення волі та ін.

Прогнозування первинної злочинної поведінки і рецидиву вписується в такі чотири ситуації.

“Латентна” ситуація, коли сформована кримінальна спрямованість суб’єкта не виявляється зовні, але спостерігалися криміногенні відхилення у спрямованості та мотивації поведінки суб’єкта. Ймовірність передбачення можливої злочинної поведінки в цій ситуації невелика (вона очевидна іноді лише близьким), але дієвість цілеспрямованої профілактичної соціальної допомоги може бути досить високою. Точність прогнозу підвищується залежно від рівня криміногенності умов життя суб’єкта, його оточення і ступеня їх “відповідності” його домінуючим мотивам.
“Передзлочинна” ситуація, за якої в поведінці суб’єкта поряд з відхиленнями у спрямованості дій наголошується на аморальних вчинках, адміністративних порушеннях, що нерідко межують зі злочинами. У цій ситуації суб’єкт може розкрити свій намір, висловлювати погрозу, здійснювати підготовчі дії і т. н. Ймовірність вчинення злочину цими особами достатньо висока.
“Злочинна” ситуація, коли суб’єкт вчинив злочин і стосовно нього ведеться кримінальна справа. В процесі слідства та суду виникає безліч ситуацій, що вимагають прогностичних висновків. Прогнозна інформація його поведінки до вчинення злочину доповнюється характеристикою поведінки винного під час і після його вчинення, а також специфічними змінами, що настають у соціально-правовому статусі суб’єкта і його психології. Точність прогнозу тут може бути високою.
“Післязлочинна” ситуація, за якої суб’єкт відбуває покарання і, наприклад, подається до умовно-дострокового звільнення. У цій ситуації, як і в попередній, прогнозується можливий рецидив. Прогнозна інформація тут доповнюється характеристикою поведінки винного в період відбування покарання, що може підвищити надійність прогностичних висновків, якщо, звичайно, вони здійснюються не на формальних підставах.

Індивідуальне прогнозування — далеко не вирішена проблема і в науці, і в практиці. Особливо багато помилок у цьому складному питанні трапляється сьогодні. Судова практика, наприклад, переповнена випадками арешту підозрюваних і звільнення з-під арешту за формальними підставами (за тяжкістю вчиненого діяння, за внесеною заставою і т. ін.). Наявність формальних підстав звільняє від відповідальності слідчих, прокурорів, суддів, але не вирішує, власне кажучи, проблеми. Тому можна говорити про те, що слідчі ізолятори переповнені недосвідченими, випадковими злочинцями, які визнали себе винними і не можуть професійно захищатися чи “відкупитися”. Довести провину небезпечного, досвідченого і багатого злочинця, на якого працюють кілька адвокатів, складніше. Якщо і з’являються підстави для їх арешту, суди звільняють таких підозрюваних чи обвинувачуваних під великі застави і вони спокійно зникають з поля зору правоохоронних органів (і навіть із країни) чи “розвалюють” справу шляхом залякування або підкупу свідків.

Вирішення проблеми залежить від чіткого і безпосереднього правового регулювання індивідуального прогнозування шляхом глибокого вивчення особи винного, мотивації його поведінки й опрацьованих доступних методів індивідуального прогнозування. До них належать ті самі методи: екстраполяція, експертні оцінки і моделювання. Збігаючись за назвою з методами прогнозування злочинності, вони мають інший конкретний зміст.

Метод екстраполяції в тому вигляді, в якому він застосовується для прогнозування злочинності, придатний у разі прогнозування індивідуальної злочинної поведінки лише на рівні дедуктивного підходу за добору найбільш криміногенних (маргінальних) груп громадян. На рівні індуктивного підходу його застосування специфічне.

Він є не чим іншим, як поширенням раніше виявлених суб’єктом своїх асоціальних схильностей до можливої майбутньої поведінки. В основі такої екстраполяції лежить відоме положення: “людина — це її вчинки”. Продовження цього ряду на майбутнє і є прогнозуванням шляхом своєрідної екстраполяції.

Метод експертних оцінок доповнює екстраполяцію, який на відміну від прогнозування злочинності є специфічною формою прогностичного опитування посадових та інших осіб (батьків, учителів, вихователів, керівників, працівників міліції тощо), які зобов’язані (чи могли) вивчати і фактично знають ділові, психологічні та моральні якості досліджуваних громадян. Думки цих осіб (яких умовно назвемо групою експертів) можуть мати важливе діагностичне і прогностичне значення.

Метод моделювання злочинної поведінки в прогностичних цілях припускає побудову відповідних моделей, вивчення яких може замінити у відомих межах досліджуваний об’єкт. Прогностична модель — це модель об’єкта прогнозування, дослідження якої дає змогу одержати інформацію про можливі стани об’єкта в майбутньому.

Проблема індивідуального прогнозування злочинної поведінки взагалі і за допомогою математичного моделювання зокрема перебуває на стадії наукового та практичного опрацювання. Можливо комп’ютеризація обліку населення, правопорушників, злочинів, умов їх вчинення й інших кримінологічно важливих обставин дасть змогу розв’язувати її ефективніше.