Кримінологія

9.5. Методи кримінологічного дослідження

Під методом кримінологічного дослідження варто розуміти впорядковану сукупність прийомів, способів і засобів, які застосовуються з метою пізнання злочинності, її причин, особи злочинця і вироблення заходів попередження злочинності. На основі цього визначення методик кримінологічного дослідження — це сукупність наукових методів, які застосовуються для збирання, оброблення, аналізу й інтерпретації кримінологічно значимої інформації.

Методи кримінологічного дослідження поділяються на три групи: збирання первинної кримінологічної інформації; її оброблення й аналіз; інтерпретації результатів.

Для збирання емпіричного матеріалу застосовуються насамперед соціологічні методи дослідження: масові опитування, аналіз документів, які прямо чи дотично містять інформацію, що цікавить дослідника-кримінолога; експертних оцінок; спостереження; експерименту.

Сутність документального методу — це використання кримінологічно значимої інформації, зафіксованої на папері, фото- і кіноплівці, магнітній стрічці й інших матеріальних носіях. При цьому можуть бути використані як офіційні, так і неофіційні документи. Часто об’єктами кримінологічного вивчення є офіційна державна статистика щодо стану злочинності та результати роботи правоохоронних органів, архівні кримінальні справи, матеріали про відмову в порушенні кримінальних справ, адміністративні провадження, матеріали ОВС на осіб, що перебувають під адміністративним наглядом. Вивчення їх здійснюється за спеціально розробленими запитальниками (анкетами).

Найбільш поширеним методом збирання інформації, особливо у разі проведення конкретних досліджень, є опитування, тобто одержання відомостей кримінологічного характеру від окремих осіб шляхом постановки перед ними відповідних питань. При цьому слід пам’ятати, що опитуванню притаманна відома суперечність — для дослідження необхідна максимально об’єктивна інформація, тоді як джерело її суто суб’єктивне — особа. Тому для подолання цієї перешкоди дослідник має добре володіти навичками психології спілкування.

Опитування поділяється на два види: інтерв’ювання й анкетування.

Під час інтерв’ювання інформація отримується шляхом безпосередньої спрямованої бесіди, один з учасників якої відповідає на питання іншого. Інтерв’ю — усна бесіда, яка має кілька видів: вільне, спрямоване, панельне і групове.

Під час вільного, чи неформального, інтерв’ю респонденту (опитуваному) пропонуються тема і загальні питання, за якими він у вільній формі веде розповідь, що уточнюється дослідником. Вільне інтерв’ю найефективніше для вивчення якостей особи правопорушника, його інтересів, ціннісних орієнтацій, мотивів вчинків.

Спрямоване інтерв’ю ведеться за визначеним колом чітко сформульованих питань з метою одержання найбільш порівнянних результатів. Відповіді під час спрямованого інтерв’ю мають бути короткими і фіксуватися у вигляді одного з варіантів: словами “так”, “ні” та балами (1, 2, 3, 4, ...) чи знаками (+, -). Це дає змогу швидко їх записати і легко використовувати для аналізу відомостей великої кількості респондентів.

Панельне чи повторне інтерв’ю — це повторна бесіда з тією самою особою через певний період часу для виявлення і фіксації змін, що відбуваються в житті людей чи їх поглядах на визначені явища громадського життя.

Під час групового інтерв’ю бесіда проводиться не з однією людиною, а одночасно з групою осіб з метою виявлення загальної думки, в якій, як правило, переважають погляди членів колективу, що мають найбільший вплив.

Найчастіше у кримінологічних дослідженнях застосовується метод анкетування, що полягає в одержанні відомостей кримінологічного характеру у вигляді письмових відповідей на питання спеціально розробленої анкети. Цей метод має істотні переваги: опитування максимально формалізується, чим забезпечується висока порівнянність даних і їх машинне опрацювання; він менш трудомісткий, ніж інтерв’ю, не вимагає залучення великої кількості осіб, які його проводять.

За процедурою проведення анкетування поділяють на очне і заочне, загальне і вибіркове, відкрите й анонімне.

Заочне анкетування проводиться самим обстежуваним, охоплює водночас велику кількість осіб, але не забезпечує якісного заповнення і повного повернення розповсюджених анкет.

Під час загального анкетування бланки заповнюють усі особи визначеної категорії, а під час вибіркового — тільки визначена частина осіб. Вірогідність в останньому випадку досягається шляхом випадкового добору одиниць вибіркової сукупності та рівною можливістю кожної одиниці генеральної сукупності потрапити у вибірку.

Під час відкритого анкетування обстежувані вказують дані про свою особу (прізвище, ім’я, по батькові, час і місце народження, місце проживання, посада), тому тут наявний елемент нещирості.

При анонімному анкетуванні особа респондента залишається невідомою. В результаті людина є більш щирою, а це підвищує вірогідність наданої ним інформації.

Анкета, яка застосовується для збирання кримінологічно значимої інформації, складається з вступної, статусної, основної та заключної частин.

У вступній частині міститься звертання до опитуваного з роз’ясненням мети дослідження та порядку заповнення бланка.

У статусній формулюються питання, відповіді на які дають уявлення щодо соціально-демографічної характеристики опитуваного. Основна частина передбачає запитання безпосередньо за темою дослідження. У заключній опитуваному надається можливість у вільній формі викласти свою думку з будь-яких питань, які стосуються досліджуваної теми.

Питання анкети слід формулювати коротко, чітко, просто і зрозуміло, виключаючи можливість різноманітного розуміння та тлумачення. Сьогодні питання анкети, як правило, шифруються, що дає можливість використовувати обчислювальну техніку для оброблення анкет.

Метод прямого спостереження полягає в тому, що дослідник особисто спостерігає за досліджуваним явищем (окремою особою, мікрогрупою і т. ін.). Кримінологічне спостереження поділяється на повне, включене, спостереження-участь і самоспостереження.

За повного-спостереження дослідник безпосередньо вивчає кримінологічні явища, намагаючись більш точно зафіксувати виявлені факти.

Під час включеного спостереження дослідник вивчає явища безпосередньо, будучи спеціально введеним у досліджувану групу. Цей метод у кримінологічних дослідженнях застосовується дуже рідко.

Застосовуючи метод спостереження-участі, дослідник сприймає кримінологічні явища відповідно до свого службового чи суспільного становища, активно впливає на них.

Під час самоспостереження особа викладає суб’єктивне сприйняття криміногенних явищ, робить висновки і відповідні пропозиції (наприклад, автобіографії, щоденники, листи).

Під час проведення досліджень може застосовуватися й експеримент, що визначається як науково поставлений дослід, котрий дає змогу за спеціально створених умов виявити і виміряти кримінологічно значимі фактори і зв’язки суспільних явищ. Не допускається створення злочинних ситуацій. Найчастіше кримінологічні експерименти застосовуються для перевірки ефективності нових форм і методів у попереджувальній діяльності у визначеному регіоні чи на певному підприємстві.

Використовуються в кримінології і психологічні методи вивчення характеристик та аналізу міжособистісних зв’язків і відносин у так званих малих групах (наприклад, дозвільні компанії неповнолітніх правопорушників). Велику роль відіграють статистичні методи, що ґрунтуються на науковому вивченні різних форм статистики.

Застосовують у кримінології і власне правові методи, насамперед порівняльного правознавства, що дають змогу оцінити ефективність кримінально-правової, кримінально-виконавчої і кримінально-процесуальної систем різних країн світу в контексті їх співвідношення зі станом злочинності й інших соціальних факторів, а також їх ефективності.

Однак зібрана інформація за допомогою таких методів ще не оброблена і тому не може бути використана як у науковій, так і в практичній діяльності. Для того щоб первинні матеріали стали придатними для узагальнення і могли бути основою для висновків, їх потрібно відповідно впорядкувати, систематизувати, обробити та проаналізувати. Для цього застосовують спеціальні прийоми і засоби, розроблені соціологією, статистикою, математикою й іншими науками.

Впорядкування зібраного матеріалу здійснюється шляхом зведення і групування за однотипними категоріями, розподілу на статистичні ряди, виведення відносних статистичних величин, виміру відповідних кількісних і якісних показників, їх порівняння й узагальнення. Незначна частина вихідної інформації опрацьовується вручну з фіксацією узагальнених даних у розроблених таблицях. Великі масиви інформації обробляються комп’ютерними програмами.

Опрацьовані таблиці, а також комп’ютерні роздруківки аналізуються за допомогою певних видів аналізу: факторного, кореляційного, комплексного.

Факторний аналіз спрямований на виявлення статистичним шляхом таких факторів, що відіграють визначальну роль у формуванні причин, які спостерігаються, й умов учинених злочинів.

Кореляційний аналіз має встановлювати статистичну щільність зв’язку між досліджуваними явищами, що зазвичай виражається відносними показниками, які називаються коефіцієнтами кореляції (від 1 до 0; чим вищий показник, тим вищий коефіцієнт кореляції).

Комплексний аналіз має враховувати різні сторони досліджуваного явища.

Отриманий матеріал слід кваліфіковано інтерпретувати, розтлумачити, пояснити та оцінити.

Інтерпретація має за мету визначення повноти, вірогідності, новизни, теоретичної та практичної значимості отриманих відомостей. Застосовують теоретичну і практичну інтерпретацію.

До методів теоретичної інтерпретації вдаються, коли отримані дані ще не мають теоретичного пояснення (наприклад, індукція і дедукція, аналіз і синтез, аналогія і порівняння та ін.).

Методи практичної інтерпретації застосовуються для оцінки значимості отриманої інформації з метою розроблення рекомендацій, спрямованих на попередження протиправної поведінки. При цьому використовують спеціальні наукові методи — експертної оцінки, моделювання й екстраполювання.

Метод експертної оцінки — це висновки експертів-фахівців у галузі досліджуваних проблем.

За моделювання створюється ідеальний (сформований в уяві) чи матеріальний об’єкт, який здатний заміщати чи відображати досліджуваний об’єкт. При цьому дослідник одержує нову інформацію. У кримінологічних дослідженнях найчастіше застосовуються графічні та математичні моделі.

Метод екстраполювання ґрунтується на досвіді організації боротьби зі злочинністю в минулому, з урахуванням її дійсного стану і накладення цих даних на майбутній її розвиток.