Кримінологія

7.2. Поняття жертви злочину і теоретичних основ віктимології

Жертва злочину (потерпілий) є істотним елементом у процесі виникнення злочину і контролю за злочинністю. Ще в 1941 р. Ганс фон Гентіг говорив про зв’язок між злочинцем і жертвою, наприклад, про взаємодію між шахраєм і обманутим. Він виокремив певну частину злочинності як “процес, в якому антигромадські елементи пожирають один одного”.

Якщо кримінологія займається пошуком криміногенних факторів, що сприяють розвитку злочинності, та їхнього місця у структурі особи злочинця, то віктимологія має робити те саме відносно віктимогенних чинників, які викликають злочинні наміри в особі потерпілого. Таким чином, злочинець і жертва стають немовби самостійними і не пов’язаними один з одним. Однак, на думку Гентіга, це не так, оскільки жертва формує, виховує злочинця і завершує його становлення. Вона мовчазно погоджується стати жертвою, кооперується зі злочинцем, провокує його. Зрозуміло, жодних домовленостей при цьому не укладається — це символічна взаємодія.

За характером віктимна поведінка може бути:

а) конфліктною, коли потерпілий створює таку ситуацію чи активно бере участь у ній (наприклад, є ініціатором бійки чи перебуває у ній на стороні одного з її учасників), особливий різновид — необхідна оборона, затримка злочинця і правозахисна активність;

б) провокативною (демонстрація багатства, кокетство, екстравагантна зовнішність і надто “відвертий” одяг жінки, двозначна поведінка і т. ін.);

в) легковажною (зайва довірливість і наївність неповнолітніх та інших осіб, не здатних чинити серйозний опір нападнику, безтурботна поведінка пішоходів на проїжджій частині вулиці, що створює аварійну ситуацію).

Жертвою може бути будь-яка особа, організація, суспільство, держава чи міжнародний порядок. Злочинність створює для них загрозу ушкодження чи знищення.

Слід зазначити, що організації, підприємства (наприклад, магазини, склади) частіше стають жертвами злочинів, ніж окремі особи. Проти них вчинюють злочини як сторонні особи, так і свої службовці. Однією з істотних причин таких крадіжок є психологічна нейтралізація делікту, зумовлена деперсоналізацією підприємства. Крадіжка службовцем на підприємстві (фірмі) розглядається ним як “додатковий” заробіток. Магазинна крадіжка не спрямована проти будь-кого особисто, а магазинні крадії та крадії-службовці, що завдають фірмам великих збитків, які, як правило, списуються на покупця за рахунок підвищення цін на товари, аж ніяк не вважають себе злочинцями. На їхню думку, злочинність — це те, що відбувається “там, на вулиці” і т. ін. Ці крадії не бачать жертви, в їх уяві фірми — не жертви, а якщо вони все-таки ними є, то цілком “заслуговують” віктимізації (“експлуатація визискувачів”).

Господарські організації (підприємства, фірми) заподіюють шкоду одна одній у результаті економічних злочинів. Раніше торговці, як правило, зустрічалися зі своїми постачальниками і з покупцями особисто. Сьогодні товари і продукти виробляють великі фірми-концерни, а скуповують у них продукцію інші могутні організації. Підрахунки сум і розрахунки з покупцем проводяться за допомогою комп’ютерної техніки у лічені секунди, тому вчинений економічний злочин, навіть у випадку його виявлення, можна подати як помилку. Саме сучасні форми комп’ютерної злочинності і роблять взаємодію між злочинцем та жертвою в подібних організаціях ледь помітною. Жертви як такої немає, вона деперсоніфікована, анонімна і виявити її майже неможливо. Комп’ютери є безпосередніми сполучними ланками між господарськими і державними організаціями, за допомогою яких вчиняються крадіжки без безпосереднього вилучення речі. Величезні розміри і безликість організацій, їх широка географія, поділ праці, спеціалізація, складність технології, розмаїтість продукції та ієрархічна структура роблять менш помітними злочини, які вчиняються організаціями відносно одна одної, і тим самим полегшують їх здійснення. У результаті серйозний збиток завдається як споживачам, так і всій економіці.

Організації (суб’єкти господарювання) своїми економічними й екологічними злочинами заподіюють серйозні шкоду і збитки окремим особам, суспільству в цілому, особливо його економічному ладу і міжнародному порядку. Анонімність і колективність жертв господарських злочинів — дві ознаки, за якими їх класифікують. Менше страху і розчарування, якщо протягом тривалого періоду регулярно завдається незначний збиток, ніж коли він заподіюється відразу. Підмішуючи цукор, вітамін С та інші інгредієнти в певну субстанцію, виробник “натурального” апельсинового соку може одержати від цього значний прибуток. Середній споживач, навіть довідавшись про таку “нечесність” виробника, не стане обурюватися чи відразу звертатися в міліцію. І господарські злочинці це знають. Жертва господарського злочину змушена добре зважити, чи вигідно буде розпочинати судове переслідування за завданий збиток і чи не буде від заяви в міліцію більше турбот, ніж задоволення.

Саме на байдужості та безтурботності потерпілого і будує свій розрахунок господарський злочинець. Можна, наприклад, так запрограмувати комп’ютер, щоб той у нічні години, під час здійснення у банках і готелях перерахунків з особистих рахунків непомітно знімав незначні суми і переказував на інший рахунок. Така тактика “зрізання шарів” дає змогу накопичувати величезні суми вкрадених грошей, тоді як клієнт або зовсім може не помітити цих зникнень, або вважатиме їх певними зборами і правомірним митом.

Таким чином, віктимізація — процес становлення жертвою злочину (на відміну від криміналізації — процесу становлення злочинцем). Суть віктимізації полягає у намаганні злочинця зробити жертву своїм об’єктом.

Віктимність (жертовність) — підвищена здатність унаслідок тих чи інших обставин ставати жертвою злочину.

Немає “природжених жертв” чи “жертв від природи”, але набуті людиною фізичні, психічні і соціальні риси та ознаки (наприклад, певні фізичні чи інші вади, нездатність до самозахисту чи недостатня готовність до неї, особлива зовнішня, психічна і матеріально-фінансова привабливість) можуть зробити її схильною до перетворення на жертву злочину. Якщо вона усвідомлює свою підвищену віктимність, то може засвоїти певну поведінку, що дасть змогу опиратися та справлятися з погрозою.

Варто зазначити, що віктимізація і криміналізація іноді мають однакові джерела — вихідні соціальні умови (наприклад, належність людини до однієї і тієї самої субкультури тощо). Відомо, що 64 % людей, які були в дитинстві чи юності жертвами злочинів, у дорослому віці стають злочинцями, а з тих, хто не був, — лише 22 %.

Використовуючи прийоми нейтралізації, психологічний вплив яких опосередкується ще до вчинення злочину, правопорушник усвідомлює своє діяння як “морально прийнятне”. За такого підходу жертва взагалі не враховується, оскільки не має цінності. Вона “заслуговує” віктимізації. Злочинець переконаний у винуватості жертви. Так, терористи називають правові системи на Заході “несправедливими”, оскільки вони сприяють пригнобленню людей і тому їх необхідно ліквідувати.

Внутрішній моральний опір таким діям, що заподіюють пряму і конкретну шкоду реальній, персоніфікованій жертві, виявляється в злочинця сильнішим, ніж опір діям жертви неконкретизованої, безликої, анонімної чи абстрактної. Тому в злочинців виникає тенденція до деперсоналізації та деіндивідуалізації жертви. Мережа готелів у Північній Америці саме так і намагається протистояти цій тенденції, застосовуючи різні форми попередження. Наприклад, у номерах готелів можна побачити такі написи: “Якщо після Вашого від’їзду пропадуть рушники, за це покарають покоївку!” Велике підприємство є “родиною”. Потенційна жертва злочину “персоніфікується” з розрахунком на те, що “чесні люди” ніколи не вкрадуть у друзів чи сусідів. Водночас це підприємство для уникнення сплати податків допускає обман і підробляє документи під час оформлення страховок.