Кримінологія

L

Японія — високорозвинена індустріальна держава, у якій, незважаючи на індустріалізацію, зберігаються історичні традиції, населення зобов’язане поважати родину, громаду і надію. Уклад життя японців визначається патріархальною структурою родини. Поліція відвідує родину вдома, дає поради у випадку сімейних сварок і залагоджує їх. Ставлення громадян до поліції позитивне.

Непал — відстала, слаборозвинена, бідна на ресурси держава, яку практично не торкнулася індустріалізація. Близько 95 % населення країни проживає в селах, розташованих здебільшого у полонинах, і добратися до них можна лише пішки гірськими стежками. В єдиному великому місті — Катманду — зосереджено до 5 % населення. Транспортна система і система зв’язку, забезпечення продовольством і житлом, рівень охорони здоров’я є незадовільними. Водночас у Непалі вкрай низький рівень злочинності та підліткових правопорушень. Традиційний рід (велика родина) утворює первинну економічну та політичну одиницю і клан, який є вищим рівнем організації родів, лежить в основі всієї соціальної структури.

Таким чином, основні причини злочинності та вчинення злочинів зароджуються, як зазначалося, у соціально-негативних суперечностях психології суспільства, спільноти, окремого громадянина. До них насамперед слід віднести такі.

• Велика мобільність населення, індустріалізація країн, урбанізація разом з появою і зростанням міських нетрів істотно сприяють розвитку поведінки соціального відхилення. Підвищене використання автотранспорту полегшує здійснення пограбувань і крадіжок зі зломом, тому що дає можливість злочинцям швидко зникнути.
• Все частішим явищем стає зміна місця роботи і місця проживання. Багато найманих робітників шукає роботу за кордоном, а це призводить до того (як і напливи туристів), що місцеве населення стає неоднорідним. Різнорідність населення у свою чергу ускладнює збереження міцних общинних зв’язків і неформальний контроль за злочинністю.
• Соціальний статус тепер не відіграє такої ролі, як раніше. Він більше не визначається соціальним походженням чи внутрішнім достоїнством людини (наприклад, готовністю допомогти людям, співчуттям, жалем тощо). Суспільне становище людини тепер визначається одягом, який вона носить, автомобілем, на якому їздить, районом, у якому проживає і т. ін. Така оцінка особистих досягнень людини і стимулює розвиток злочинності.
• Посилений промисловий розвиток відразу підвищує рівень соціальних відхилень незалежно від того, в якій країні це відбувається — у соціалістичній, капіталістичній чи в тій, що розвивається. Як відомо, територіальна віддаленість робочого місця від родини викликає в робітників, службовців стан роз’єднаності, відчуження.
• Поява нетрів і гетто варто назвати соціально-патологічною формою, що сприяє посиленому зростанню відхилень. Слід зазначити, що Програми оздоровлення нетрів показали, що бідність — не головна причина протиправної поведінки. Навіть якщо мешканцям нетрищ надають досить просторі та чисті квартири, соціопатологічні явища серед них не припиняються. Нетрі — це не лише місце, а й стиль життя, що засвоюється і передається з покоління в покоління, для якого характерна апатія та соціальна ізоляція. Мешканець нетрів не виявляє інтересу ні до утворення суспільної групи, ні до її продовження і розвитку. Стратегія виживання і лідерства в нетрях заснована на твердих методах і насильстві. Щодо відхилення від норм протиправної поведінки, то до цього тут ставляться поблажливо. Досить поширені ранні статеві відносини. Люди відчувають ворожість до поліції, школи, міської влади. Ліквідувати нетрі з їх множинними соціопатологічними феноменами можна лише спільними діями всього суспільства, зусилля якого має бути спрямоване на перевиховання і ресоціалізацію їх мешканців.
• Урбанізація концентрує великі маси робочої сили. З ущільненням населення виникає інтенсивність соціальних конфліктів. Крім того, урбанізація змінює спосіб життя населення, ціннісні і правові орієнтації суспільства. З цим стилем життя пов’язані різноманітні стимули до соціального відхилення поведінки.

Викладене дає змогу зробити такі висновки.

1. Причини злочинності на соціологічному рівні необхідно насамперед шукати в економічних відносинах, в їх суперечностях, незбалансованості господарського механізму, вадах і недоліках економічної політики, а також у системі розподільних відносин.

Економічні відносини різноманітні, а об’єктивний характер їх очевидний. Ринкові відносини мають одні закономірності, планова економіка — інші. Питання тільки в тім, що виходить на перший план: економічні регулятори чи волюнтаристські прожекти, що їх ігнорують.

За будь-яких економічних відносин саме їх суперечливість породжує злочинність. Ринкові відносини споконвічно обтя- жені злочинністю. Пояснюється це тим, що вони ґрунтуються на конкуренції, а відтак — на придушенні конкурентів, запрограмованій надмірності робочої сили, тобто безробітті, вижиманні прибутку у великих розмірах, майновому і соціальному рівнях розшарувань людей. Економічно (насамперед з погляду виробництва товарів і послуг) ринкова економіка довела свою життєздатність, хоча для цього потрібне не одне століття, однак багато негативних її наслідків, зокрема висока злочинність, у тому числі в економічно благополучних країнах, є реальністю.

Гонитва за грішми значно знекровила духовний потенціал людського суспільства.

Адміністративно-командна економічна система, що існувала десятиліттями в нашому суспільстві, всупереч колишнім судженням про неї породила злочинність і породжуватиме її там, де подібна система існуватиме. Візьмемо, наприклад, тверде планування і розподіл зверху. Керівництво і підлеглі, як правило, не перетиналися один з одним. План нерідко сприймався як бажане, а стан ресурсів — як дійсне. Насправді, під 100 % плану могло бути виділено в кращому випадку 70— 80 % фондових матеріалів. Інше необхідно було “вишукувати”, що і спричинювало посадові зловживання, хабарництво, приписки до плану та звітності й інші злочини.

Отже, ідеалізувати будь-яку економічну систему безпідставно. Якщо вчені-кримінологи хочуть уберегти суспільство і людей від крайніх і найбільш небезпечних проявів злочинності, встановити за злочинністю контроль, вони не можуть і не повинні ідеалізувати будь-яку економічну систему, оскільки не застраховані від негативних наслідків і суперечностей.

2. Причини злочинності варто шукати в усіх відносинах людини із зовнішнім середовищем як соціальної істоти, в тому, що є змістом соціального буття людини в усіх її складностях і суперечностях. Соціальні відносини, як і економічні, є різноманітними і різноплановими. У загальному можна зазначити, що соціальні відносини, в яких особа почувається нерівною з іншими, в чомусь обмеженою, завжди породжують протестну поведінку, а в крайньому своєму вираженні — злочини.

Найбільш уразливими проблемами соціальних відносин у цьому плані є національні відносини і проблема рівності.

Збуджена політиками національна ворожнеча і ненависть, що виникає на ґрунті необдуманих і легковажних гасел про “суверенізацію”, доведених до абсурду, стали причинами багатьох тяжких злочинів, включаючи тероризм, масові вбивства тощо. Вони спричинили загальнокримінальну злочинність, спровокувавши хвилю насильств, захоплення зброї і т. ін. Соціальне життя людей у таких умовах стає нестерпним. Воно викликає не тільки різні ексцеси і відповідні злочини, а й непевність, напруженість, спричиняє крім злочинності постійний страх, нервові стреси і психічні захворювання.

На злочинність впливає не тільки конкретний прояв соціальних казусів, конфліктів і несправедливості, а й загальна атмосфера в суспільстві, коли проголошені гасла спростовуються справами влади.

Нижчою ланкою в причинах злочинності, зумовлених соціальним буттям людини, є міжособистісні відносини в родинах, між близькими і знайомими, зокрема ті, що випадково виникли на ґрунті конкретної ситуації, коли перетинаються інтереси людей, які не знайшли іншого способу вирішення конфлікту крім злочину. Це свідчить про глибоку деморалізацію мікросоціальних відносин у суспільстві, неповагу людей одне до одного, в тому числі близьких, соціальну невихованість та низьку культуру населення. Статистика показує, що насильницький вид злочинності значною мірою є наслідком міжособистісних сутичок.

Слід мати на увазі, що соціальні конфлікти різноманітні, а переважна їх більшість може бути виявлена в процесі практичної діяльності як суспільством і його соціальними осередками на різному рівні, так і правоохоронними органами. Однак заходи щодо попередження злочинів у подібних випадках мають бути загальносоціальними.

3. Серед різних причин, мабуть, найбільш різку реакцію людини викликають політичні інтереси і конфлікти, що виникають на цьому ґрунті. Ніщо так не розводить людей по різних полюсах, як політична незгода. Політичні інтереси в переважній більшості випадків пов’язані також з боротьбою за владу, в процесі якої у виборі методів політичні опоненти не церемоняться. Трагічні сторінки людської історії написані кров’ю людей, що проливається політиками заради політичних інтересів і в боротьбі за владу. Проте такі злочини в статистику злочинності не потрапляли, у багатьох випадках навіть не вважалися злочинами. Злочинців судили, але такі самі злочинці. Частіше їх засуджувала історія, хоча багатьох політиків, що безкарно проливали кров людей і саджали у в’язниці, вона вважала і вважає героями та видатними особистостями.

Вплив злочинів політиків на загальну злочинність очевидний, як і те, що діяння політиків, їх програми і заклики формують атмосферу в суспільстві та суспільній психології. Запальні промови популістів в історії не раз були причинами масових убивств правих і неправих, руйнувань і розгрому всього, що траплялося юрбі на шляху. Революційні гасла і заклики до знищення політичних супротивників дзеркально відображалися в діяннях звичайних кримінальних злочинців. Уседозволеність для одних стимулює таку саму поведінку у звичайних людей.

При цьому парадокс суспільних відносин ускладнюється тим, що політики в ажіотажі, викликаному політичними амбіціями і домаганнями, ніби не бачать, що стимулюють злочинність, і лише завдяки населенню, яке страждає від злочинців, змушені докладати зусилля для боротьби зі злочинністю. Супротивники влади завжди спекулюють на цьому. Зв’язок політичних інтересів зі злочинністю кримінологи намагаються обходити або торкаються їх дуже обережно і серйозних досліджень на цю тему немає. Тим часом злочинність, викликана політичними конфліктами, — реальність, і не тільки особлива група злочинів, позначених у кримінальному кодексі як злочини проти держави, а й як кримінологічний наслідок політичних, у тому числі міжнаціональних, конфліктів, які призводять до кримінальних злочинів — насильств, розбоїв і т. ін. При цьому їх безпосередні виконавці бувають утягнутими в певні ситуації, не усвідомлюючи того, що їх джерела — у політичних інтересах людей і груп, яких вони не знають і навіть не підозрюють про їх існування.

Роки перебудови відкрили кримінологам картину загально-кримінальної злочинності, джерелами якої були саме політичні інтереси. Політична нестабільність до межі загострила економічну і соціальну ситуацію, підірвала міжнаціональні відносини, призвівши до масових убивств, активізації збройних банд і здійснення терористичних актів, нападу на житла ні в чому не винних людей і їхнього розграбування, злочинів на ґрунті націоналізму. Це — злочинність особливого роду. Але і звичайна злочинність в умовах політичної нестабільності і конфліктів, якщо не цілком дестабілізувала законність і правопорядок, то одержала новий стимул до кількісного зростання, причому різкого і жорстокого. Це виявилося у збільшенні групової злочинності, появі нових її видів, жорстокості, яка підсилилась, зневазі правами та самим життям людей.

Небезпека політичних і національних конфліктів та їх криміногенність полягають ще й у тому, що до політичних рухів приєднуються і користуються політичною нестабільністю у своїх корисливих інтересах звичайні “кримінальники”, що нерідко стають активними учасниками політичних кампаній, а за певних умов проникають у різні ешелони влади, тим самим легалізуючись. Причому вони вміють привертати до себе людей, у багатьох випадках аж ніяк не менше, ніж політики, а також “грати” на людських слабостях, тримати людей у руках чи вміло підштовхувати до необдуманих вчинків.

4. Причини злочинності варто шукати й у моральному стані суспільства, у наявності чи відсутності тих чи інших моральних цінностей та установок. Ні економічне життя суспільства, ні його правові установки, ні різноманіття соціальної сфери, ні політика не можуть бути без моральності.

Якщо моральне завдання економіки — забезпечити матеріальний добробут людей, то економіка, яка функціонує заради наживи одних і зубожіння інших, змушує їх ставати на злочинний шлях.

Якщо в соціальній сфері панує нерівність людей, а засоби масової інформації та культури пропагують насильство і порнографію, то у родинах процвітає моральна неохайність і суворість стосовно дітей, яких виховують на ідеях уседозволеності.

Якщо політики лицемірно говорять про одне, а роблять інше, якщо політичних цілей вони досягають за рахунок людей, обманюючи їх, вдаються до аморальних вчинків, впроваджують вигідну їм ідеологію, то це злочин стосовно людей, шлях до злочинних діянь, які переслідуються за законом.

Якщо проголошуються прогресивні принципи, декларуються права людини, а практика їх ігнорує, то це призводить до неповаги до права, закону, зневажання прав особистості, прав і обов’язків членів суспільства. Такі право і практика його застосування є аморальними.

З усіх проявів аморальності можна виокремити ті, які легко сприймаються людиною та швидко приводять її до морального падіння і злочинів. Йдеться про духовне руйнування людей. Формується психологія вседозволеності та аморальності, що і спричинює зростання злочинності.

Утвердження (чи руйнування) моральних підвалин суспільства залежить насамперед від інтелігенції (особливо творчої). Думати, що моральні підвалини суспільства зміцнять одні правоохоронні органи, — глибока омана або навмисна спекуляція на складній соціально-моральній проблемі.