Кримінологія

6.2. Класифікація причин і умов злочинності

Питання щодо класифікації причин злочинності — одне із найбільш дискусійних у кримінології. З одного боку, у зв’язку з тим, що злочинності як складному соціальному різноманітному явищу важко знайти загальне пояснення для всіх її видів і форм. З іншого — те, що може бути поясненням загального (злочинності) як складного соціального явища, важко застосовувати для пояснення конкретних дій людини, яка скоїла злочин. В.Н. Кудрявцев для ілюстрації труднощів тлумачення причин правопорушень поставив таке запитання: у чому причина хвороби? Очевидно, — продовжує він, — відповісти однозначно на нього неможливо. По-перше, тому що хвороби людини надто різноманітні: причини грипу не збігаються з причинами шизофренії, інфаркту чи перелому руки при падінні. По-друге, немає однозначної відповіді навіть на питання щодо причини однієї хвороби. Так, можна сказати, що причиною грипу є вірус, але не помилиться і той, хто назве його причиною застуду, тому що вірус зазвичай вражає ослаблений організм. Брак надійних ліків проти грипу теж можна зарахувати до причинних пояснень. Очевидно тут діє не одна, а кілька причин, що утворюють складну систему взаємодіючих сил, кожна з яких відіграє істотну роль. По-третє, всі люди, причини хвороб яких ми прагнемо розкрити, доволі різні, тому й самі причини їх захворювань можуть бути зовсім не однаковими.

Приблизно тих самих труднощів зазнають і під час вивчення причин злочинності. Це не означає, що причинне пояснення протиправної поведінки, а також класифікація причин і умов такої поведінки неможливі.

Класифікувати причини й умови злочинності та злочинів можна за багатьма критеріями.

За рівнем розрізняють причини й умови злочинності в цілому (їх ще називають загальними), причини й умови окремих груп злочинів — неповнолітніх, організованих, необережних тощо (досліджуються в особливій частині кримінології), нарешті, за кожною конкретною кримінальною справою, оскільки відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства правоохоронна система зобов’язана встановлювати причини й умови кожного злочину. Варто зазначити, що не всі автори погоджуються з таким підходом до класифікації причин. Наприклад, А.Ф. Зелінський пише: “Не можу вловити логіку класифікації криміногенних факторів за їх рівнем: причини злочинності, причини окремих категорій злочинної поведінки, причини видів злочинів і, нарешті, на рівні одиничного, корінного зазіхання. Не можна ставити в класифікаційний ряд різні за обсягом поняття. Адже жоден з тих, хто володіє формальною логікою, не скаже, що є люди, є росіяни, жінки і громадянин Петренко”. У цьому, безумовно, А.Ф. Зелінський правий, оскільки криміногенні фактори за своїм змістом можуть бути психологічними, біологічними, економічними, соціально-політичними, екологічними, географічними, космічними, кліматичними тощо. Одна із соціологічних теорій злочинності — теорія факторів — вказує на їх значне число — від 11 до 20.

За змістом причини й умови диференціюються за характером соціальної негативності — психологічні, економічні, політичні, культурні тощо.

Історія причин і умов злочинності минулого та сьогодення містить дорадянський, радянський і пострадянський періоди.

За природою причини й умови поділяються на об’єктивні та суб’єктивні. В основі цієї класифікації лежить філософське трактування об’єктивного і суб’єктивного як незалежного і залежного від волі та свідомості людей відповідно.

У філософській і кримінологічній літературі й надалі панують вульгарно-соціологічні тенденції у поглядах на співвідношення об’єктивного (середовища мешкання) і суб’єктивного (людського, водночас і біологічно зумовленого) у детермінації злочинності.

Людська історія переконливо показала, що жодний соціальний устрій, жодний економічний добробут не здатен приборкати свавілля, користолюбство і жорстокість людей. Про це добре сказав Ф.М. Достоєвський: “Да осыпайте его (людину. — Авт.) всеми земными благами, утоните в счастье совсем с головой так, чтобы только пузырьки вскакивали на поверхности счастья, как на воде; дайте ему такое экономическое довольство, чтобы ему уж больше ничего не оставалось делать, кроме как спать, кушать пряники и хлопотать о непрекращении всемирной истории, — так он вам и тут из одной неблагодарности, из одного пасквиля мерзость сделает”.

Застосовують й інші підстави для класифікації. Так, деякі кримінологи виокремлюють головні та другорядні, найближчі й віддалені, безпосередні й опосередковані, внутрішні та зовнішні підстави.

Криміногенні умови в кримінології прийнято поділяти на дві групи: умови, що сприяють вчиненню злочинів (так звані ситуаційні умови), й умови, що формують криміногенну мотивацію. Вони зазвичай взаємодіють. Наприклад, ситуаційна умова — відсутність охорони на підприємстві сприяє формуванню корисливого, безвідповідального ставлення до схоронності виробленої продукції.

До групи ситуаційних умов належать і віктимогенні умови, тобто поведінка потерпілих.

Ситуаційні криміногенні умови більш конкретні та частіше фіксуються під час розслідування та судового розгляду кримінальних справ. їх усунення більш реалістичне за поданням слідчих і визначенням судів. Психологічні умови, що формують особу та її мотивацію, більш віддалені від факту злочину та набагато менше піддаються чіткому профілактичному впливу.