Кримінологія

5.2. Мотивація злочину

Мотивація є процесом внутрішньої (суб’єктивної) детермінації дій. Зазвичай мотиваційний процес взаємодіє із зовнішньою детермінацією, тобто на тлі впливу на особу конкретної життєвої ситуації. Але як би не “давили” на індивіда обставини, вибір вчинку, прийняття рішення залишається за людиною. У тих випадках, коли суб’єкт був позбавлений вибору (під впливом непереборної сили, крайньої необхідності, необхідної оборони), вини немає, тому не настає і відповідальності.

Іноді говорять, що в житті зустрічаються безмотивні вчинки і злочини (наприклад, вбивство, заподіяння шкоди здоров’ю, хуліганство та ін.). Це помилкова думка, оскільки навмисний злочин не може бути вчинений без мотиву. В окремих випадках він просто не був встановлений, але іноді це справді нелегко зробити. Інколи мотиви злочину приховуються чи навмисно спотворюються, проте бувають і неусвідомлені самим злочинцем мотиви його поведінки, які часом він сам не в змозі пояснити.

Мотиви злочинів різноманітні, тому є безліч їхніх класифікацій. На нашу думку, найбільш вдалою є класифікація, яку запропонував В.В. Лунєєв. Він виокремив шість груп мотивів: 1) політичні; 2) корисливі; 3) насильницько-егоїстичні; 4) анархічні та індивідуалістичні; 5) легковажно-безвідповідальні; 6) боягузливо-малодушні.

Слід зазначити, що сам по собі мотив як внутрішнє спонукання не є чимось злочинним; таким він стає, лише коли є елементом суб’єктивної сторони забороненого карним законом діяння. Разом з тим він є першою ланкою всього причинного ланцюжка, що лежить в основі механізму злочинної поведінки.

Джерелом людської активності є потреба, тобто брак певних благ. Система індивідуальних потреб, їх ієрархія, а саме те, що суб’єкт вважає для себе більш важливим, а що менше, відображає ціннісну орієнтацію особи, її соціальну позицію. Як учив Христос, “де скарб ваш, то буде і серце ваше” (Євангеліє від Матфея, VI, 21).

Класифікуючи різні потреби, можна виокремити шість основних груп: 1) матеріальні потреби; 2) потреба в безпеці; 3) потреба в соціальному спілкуванні (повага, визнання, схвалення); 4) сексуальні потреби; 5) потреба в знаннях; 6) світоглядні потреби.

Зрозуміло, що джерелом злочинної поведінки може стати не будь-яка потреба. У більшості випадків джерелом мотивації злочинної поведінки є такі потреби: матеріальні, в соціальному спілкуванні (самоствердження) і сексуальні. Необхідно зазначити, що кожен вид потреби може мати різний ступінь інтенсивності і різну спрямованість. Наприклад, у матеріальних потребах розрізняють чотири різновиди: а) потреби життєво необхідні, без задоволення яких людина може загинути; б) потреби нормальної інтенсивності, характерні для певного суспільства чи його частини; в) гіпертрофовані (завищені) потреби, задоволення яких для всіх громадян суспільство поки не забезпечує; г) перекручені потреби, що суперечать інтересам суспільства і розвитку особи (алкоголь, наркотики тощо). Матеріальні потреби викликають корисливу мотивацію вчинків.

За економічного розшарування суспільства, яке наявне сьогодні в Україні, значна частина населення не в змозі задовольнити не лише завищені, а й нормальні потреби матеріального характеру. Дослідженнями 70-х років було встановлено, що прямий нестаток був причиною 3—6 % корисливих злочинів. На початку 90-х років минулого століття ця цифра становила вже 8 % і надалі зростала ще інтенсивніше. На думку фахівців, нестаток сьогодні є причиною 20—30 % усіх корисливих злочинів.

Однак корисливі мотиви зумовлюються також гіпертрофованими (завищеними) і перекрученими потребами. Прагнення до “великих грошей”, наддоходів призводить до великих розкрадань, фінансових махінацій, порушення податкового, митного законодавства, навіть до замовних убивств. Пияцтво, вживання наркотиків породжують не тільки агресивну, а й корисливу мотивацію.

Потреби соціального характеру (самоствердження або збереження підвищення престижу чи статусу, перевага над навколишніми) призводять до формування мотивів агресивного характеру (ненависть, помста, образа, ревнощі тощо). За даними деяких кримінологів, серед зумовлених цими потребами мотивів поведінки прагнення до насильства над людьми наявне приблизно в 40 % випадків. Разом з тим слід зазначити, що в 15—17 % агресивна поведінка була викликана тим, що законні інтереси суб’єкта були порушенні потерпілими.

Перехід країни до ринкових відносин, глибока і тривала криза в усіх сферах життя призводять до деформації потреб особи, а отже, до зростання конфліктів і агресивних проявів.

Указуючи на значення потреб для людського вчинку, К. Маркс і Ф. Енгельс писали: “Ніхто не може зробити будь-що, не роблячи це заради будь-якої зі своїх потреб...”. Однак це не означає, що потреба завжди є безпосередньою, найближчою суб’єктивною причиною злочинної поведінки. Між потребою і вчинком у більшості випадків стоїть інтерес, тобто усвідомлення людиною як своїх потреб, так і загальних умов та засобів, що сприяють їх задоволенню.

Суть інтересу вкладається в задоволення потреби. При цьому інтерес включає усвідомлення не лише потреби, а й тривалих і складних шляхів, якими необхідно пройти до стадії її задоволення. Цей шлях залежить від характеру потреби, соціального статусу особи, зовнішніх і внутрішніх умов поведінки та багатьох інших факторів. Крім того, безпосередні інтереси людини можуть полягати в усуненні об’єктивно сформованих перешкод для задоволення тих чи інших потреб. Наприклад, перекручена потреба панувати над людьми може породити кар’єристські інтереси на роботі чи інтереси домінування (лідерства) у родині, а іноді і насильства над близькими.

Поряд із потребами та інтересами людини велику мотивуючу роль відіграють бажання й емоції (почуття). Під цим розуміються важко регульовані особистісні прояви (прагнення), в основному органічного (біологічного) характеру. Відомо, що багато злочинів вчинюється під впливом гострого емоційного стану: щиросердечних хвилювань, сильних переживань, якими можуть бути страх, злість, обурення, боягузтво, гнів тощо. Нерідко вони властиві психопатичним особам. Поєднання антигромадської спрямованості особи, слабкого розвитку інтелекту й емоційного порушення призводять у подібних ситуаціях до того, що механізми внутрішнього контролю стають малодійовими. Більшість імпульсивних злочинів скоюється у стані підвищеної емоційної збудливості, без міркувань щодо їх соціального значення та наслідків. Легковажність — головна особливість імпульсивного злочину, коли виникле бажання негайно переходить у відповідну дію без спроб обговорити майбутній вчинок і його наслідки. Водночас воно по-своєму логічне, оскільки відповідає глибинній внутрішній установці особи. Для того, щоб потреби, інтереси чи емоції переросли в мотив злочину, суб’єкт психологічно має перебороти ще один внутрішній “бар’єр” — систему так званих ціннісних орієнтацій, що включає і правосвідомість особи.

Під цінностями в соціології розуміють предмети, явища, їх властивості, які потрібні (необхідні, корисні) людям як засіб задоволення їх потреб і інтересів, а також ідеї та спонукання як норма чи мета ідеалу. У визначенні своєї поведінки людина опирається на систему власних ціннісних уявлень (орієнтацій), в якій одні цінності розташовуються вище від інших, їм надається перевага порівняно з іншими, а це в свою чергу впливає на мотивацію вчинку, вибір засобів їх досягнення. Цінності при цьому відіграють потрійну роль.

По-перше, вони можуть стимулювати мотив поведінки, що сформував і зміцнив антигромадські наміри суб’єкта. Так, якщо матеріальні потреби виникли в особи, якій притаманна корислива ціннісна орієнтація, то з великою часткою ймовірності можна припустити формування в неї корисливого мотиву.

По-друге, ціннісні орієнтації в інших випадках гальмують антигромадський прояв і блокують формування мотиву злочину. Якщо матеріальні потреби виникли в особи з іншою, безкорисливою, орієнтацією, його дії будуть спрямовані не на розкрадання, а, наприклад, на законний заробіток потрібних коштів.

По-третє, ціннісні орієнтації можуть стати і самостійним джерелом мотиву злочину. Викривлені ідеологічні уявлення, наприклад, шовінізм чи релігійний фанатизм, можуть спричинити терористичні чи інші злочинні мотиви і наміри.

Елементами ціннісних орієнтацій є моральна і правова свідомість особи. Ці категорії можна розглядати як визначені інструменти соціального (зовнішнього) і психологічного (внутрішнього) контролю, що перешкоджає виникненню мотивів злочинної поведінки.

На жаль, у злочинців ці елементи ослаблені та деформовані. Якщо життєва позиція людини характеризується індивідуалізмом, прагненням до особистої корисливої вигоди чи авторитарного придушення навколишніх, важко очікувати позитивного ставлення до моральних, правових норм і принципів. Саме тому для осіб з антигромадською орієнтацією характерні вияви правового нігілізму, неприйняття правових вимог і заборон, хоча вони досить добре розуміють їхню необхідність. У них наявна стійка звичка діяти під впливом миттєвих спонукань, не задумуючись про право та покарання, що їм загрожує.

Потреби, інтереси, бажання, емоції, ціннісні орієнтації — це внутрішні компоненти особи, під дією яких формується мотив злочину. Але є ще і зовнішній фактор — конкретна життєва ситуація, в якій готується і вчинюється злочин.