Кримінологія

4.1. Поняття особи злочинця

Особа злочинця завжди була однією з центральних проблем усіх наук кримінального профілю і насамперед кримінології. Історія цієї науки свідчить, що найгостріші дискусії між кримінологами відбуваються саме з цього приводу. Залежно від соціально-історичних умов, вимог соціальної практики і рівня розвитку науки по-різному звучали і розв’язувались питання: “Що таке особистість злочинця? Чи є вона взагалі? У чому її специфіка? Яка роль у вчиненні злочину? Як впливати на неї, щоб більше не допустити злочинних дій?” Усі ці питання мають велике практичне значення.

Необхідно враховувати, що навіть у такій специфічній сфері, як злочин, людина діє як суспільна істота, тому до неї потрібний підхід як до носія різних форм суспільної психології, набутих моральних, правових, етичних та інших поглядів і цінностей, індивідуально-психологічних особливостей. У цілому це все є джерелом злочинної поведінки, його суб’єктивною причиною, що потребує вивчення всієї сукупності соціологічних, психологічних, правових, медичних (насамперед психіатричних) та інших аспектів особистості злочинця.

Особа злочинця є цілісною системою соціальних і психічних властивостей, що утворюють її суспільну небезпеку, яка детермінує вчинення злочину.

У наведеному визначенні відображений органічний зв’язок між загальносоціологічним і кримінально-правовим змістом поняття особи злочинця: негативні соціальні та психічні властивості сформують особистість злочинця лише тоді, коли (і на скільки) ці якості виявляться у фактичному вчиненні злочину.

Таким чином, про особу злочинця можна говорити лише як про суб’єкт злочину, тобто особу, що вже вчинила злочин. До вчинення злочину антисоціальні властивості особи, що виявляються, характеризуються як криміногенні, передзлочинні, але не кримінально суспільно небезпечні.

Особа злочинця відрізняється від законослухняної особи суспільною небезпекою, тобто системою властивостей особи щодо наявності криміногенних інтересів і мотивації, які спричинили відповідну злочинну поведінку.

Звичайно, не можна визнати, що поняття особистості злочинця певною мірою умовне і формальне, оскільки віднесення певних дій до числа злочинних залежить від законодавця. Він, як відомо, може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, що раніше ним розглядалися як злочинні. Необхідно визнати, що особи, які вчинили, наприклад, злочини з необережності, можуть не мати рис, типових для злочинців.

Особа злочинця обмежена в часі: з моменту вчинення злочину, засвідченого судом, і до кримінального покарання, а не до моменту констатації виправлення. Після відбуття покарання людина вже не є злочинцем, а томз^ не може розглядатися як особа злочинця. Людина звільняється від покарання не тому, що виправилася, а оскільки минув установлений законом строк покарання. Справжнє його виправлення, якщо під цим розуміти позитивну перебудову системи моральних і психологічних особливостей, соціально схвалюваний спосіб життя, може статися значно пізніше відбуття покарання чи взагалі не настати. В останньому випадку потрібно говорити не про особу злочинця, а про особу, що становить суспільну небезпеку.

Проте потрібно вивчати не лише тих, хто вже вчинив злочин, а й тих, чий спосіб життя, спілкування, погляди й орієнтація ще тільки передбачають таку можливість, що може й не реалізуватися. До сфери кримінологічних інтересів також належать алкоголізм, наркоманія, бродяжництво, проституція та інші неприпустимі антигромадські явища і відповідно особистість тих, хто вчиняє такі дії.

Ще в 60—70-х pp. XX ст. у виді МВС СРСР і виді Прокуратури СРСР проводилися дослідження якісно-кількісної, статистично вираженої системи суспільної небезпеки особистості. Методом розпізнавання образу за допомогою ЕОМ учені робили прогноз про майбутню поведінку особи. У 70—80 % випадків прогноз, що базувався на суспільній небезпеці особи, виявився виправданим.

Систему особи злочинця утворюють три підсистеми, що включають дрібніші підсистеми і компоненти особистісних властивостей суб’єкта злочину:

1) соціально-демографічна (стать, вік, освіта, соціальна належність, матеріальне становище, громадянство, психічне здоров’я);

2) соціально-рольова (функціональна), до якої належить сукупність видів діяльності осіб у системі суспільних відносин як громадянина, члена трудового колективу, сім’янина і т. ін.;

3) морально-психологічна, яка відображає ставлення особистості до соціальних цінностей і виконуваних соціальних функцій. Особа характеризується громадянською психологією (ставлення до суспільства, держави, ідеологічний і політичний світогляд І Т. ІІІ.), що виявляється у цивільній діяльності; трудовою психологією (ставлення до праці), що виявляється у професійній діяльності; побутовою психологією (ставлення до родини, дозвілля) і відповідною поведінкою; правовою психологією (ставлення до закону, правопорядку, правоохоронних органів) і адекватними їй вчинками та, нарешті, психологією “Я” (самооцінки, “самосвідомості”).

Між підсистемами наявні причинно-наслідкові, зумовлюючі та функціональні залежність і взаємодія. Стрижнева підсистема особистості як злочинця, так і незлочинця є однаковою.

Негативні властивості психології злочинця породжують мотивацію, що і стає причиною вчинення діяння, а мотиви зумовлюються потребами й інтересами особи, що актуалізують і конкретизують мотиви поведінки.

В юридичній літературі виокремлюють кримінально-правовий, процесуальний і кримінологічний аспекти вивчення особи злочинця.

У кримінальному праві багато обставин, що характеризують особу (вік, осудність, минула судимість, службове становище і т. ін.), зводяться законодавцем у ранг складу злочину. Особа злочинця у конкретній справі — відправний момент під час вирішення питання про ступінь провини й індивідуалізації відповідальності та покарання, більшість обставин, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, застосування умовного засудження, визнання особи особливо небезпечним рецидивістом.

У процесуальному плані дані про особу злочинця мають значення для правильного визначення напряму розслідування, побудови і перевірки слідчих версій, вибору запобіжного заходу, тактики проведення окремих слідчих дій, з’ясування причин і умов вчинення злочинів.

Кримінологічний аспект вивчення особи злочинця припускає різні “рівні” узагальнення цього поняття: конкретна особа, різні категорії злочинців, загальне поняття злочинця, що охоплюють вивчення всіх зовнішніх і внутрішніх обставин, які сформували її як особу. У цьому плані кримінологічний аспект більш широкий і містить як кримінально-правовий, так і процесуальний моменти.