Кримінологія

3.5. Стан і основні тенденції злочинності в Україні та за кордоном

Слід зазначити, що вперше за багато десятиліть статистичні дані про стан злочинності в нашій країні (тоді СРСР) були наведені в офіційній пресі в лютому 1988 р.

Статистика показала зростання злочинності. Ці дані сьогодні відомі і за бажання з ними можна ознайомитися. Наведемо деякі цифри по Україні. Якщо в 1986 р. було зареєстровано 248,6 тис. злочинів, то в 1991 р. — уже 405,5 тис., у 1994 р. — 572,1 тис., у 1995 р. — 641,9 тис. злочинів. Деякий спад спостерігався в 1996 р. — 617 тис. злочинів, у 1997 р. — 589,2 тис., у 1998 р. — 576 тис., у 1999 р. — 558,7 тис., у 2002 р. — 553,8 тис. злочинів.

Незважаючи на те, що рівень злочинності в Україні на 100 тис. осіб відносно невеликий (трохи більше 1000 злочинів на 100 тис. осіб) порівняно з найбільш розвинутими країнами (наприклад, у СІЛА — понад 5,5 тис. злочинів, в Англії — 7,4 тис., у ФРН — понад 7,5 тис.; стабільно найменший рівень злочинності в Японії — 1,5—2 тис. злочинів), це не може не турбувати, оскільки зростає частка тяжких злочинів (насильницьких і рецидивних злочинів, злочинів неповнолітніх).

Основні тенденції злочинності в Україні:

кількість врахованих злочинів набагато перевищує число виявлених осіб, що вчинили злочини;
переважає корислива мотивація більшості злочинів;
до участі в злочинній діяльності залучається велика кількість осіб без кримінального минулого;
зростає організована злочинність;
збільшується число злочинів, пов’язаних з наркотиками;
сучасна злочинність усе більше стає кривавою і збройною та ін.

ООН двічі узагальнювала дані про злочинність — у період з 1970 по 1975 р. і з 1975 по 1980 р. — за 62 державами — членами ООН і двома країнами, які не є її членами.

Під час першого збирання даних підсумки мали такий вигляд: число злочинців, коефіцієнт злочинності, кількість затриманих злочинців становили близько 900 на 100 тис. населення (по всьому світі). Це число збільшувалося в період з 1970 по 1975 р. приблизно на 2 % щорічно і зросло за весь цей період на 15 %. Особливо помітно зросла у період 1970—1975 pp. чисельність навмисних убивств (на 20 %), крадіжок (на 46), злочинів, пов’язаних із наркотиками (на 114), і пограбувань (на 179 %). Країни, що розвиваються, мали нижчий показник інтенсивності злочинності (800 на 100 тис. осіб), ніж промислово розвинуті країни (1000 на 100 тис.). Злочинність серед жінок зростала в усіх країнах швидше, ніж серед чоловіків, а особливо в індустріальних країнах.

Генеральний секретаріат ООН поділив усі злочини за трьома категоріями: а) злочини проти власності; б) злочини проти особистості; в) злочини, пов’язані з наркотиками. Найбільш поширеним злочином проти власності в усіх країнах була крадіжка, але більш численними були злочини, пов’язані з нанесенням тілесних ушкоджень. Однак структура злочинності в країнах, що розвиваються, відрізнялася від структури злочинності у розвинутих країнах. Так, якщо в країнах, що розвиваються, 43 % припадало на злочини проти особистості, а 49 % — на майнові, то в розвинутих промислових країнах це співвідношення становило 10 і 82 % відповідно.

Крім уже наведених даних, інформація, отримана ООН, підтвердила раніше зроблений висновок, що в міру економічного розвитку будь-якої країни майнові злочини зростають, а проти особистості, особливо злочини проти життя, стають більш рідкісними.

Найвищим рівнем злочинності характеризувалася зона Карибського моря, що почасти пов’язано із стратегічним положенням Антильських островів між Південною і Північною Америками. У цьому районі поширені контрабанда, нелегальна торгівля наркотиками і зброєю, а також застосування насильства. Далі, винятково важливу роль для цих країн має туризм, що пробуджує у місцевого населення нові очікування, а туристи при цьому легко стають жертвами злочинів. Туризм на Антильських островах, з одного боку, підвищує економічний добробут, забезпечує нові робочі місця, але з іншого — руйнує місцеві громади, породжує уявлення про цінності, що суперечать традиційним нормам життя місцевого населення.

Поряд з Японією і Непалом був зазначений низький рівень злочинності в окремих країнах Північної Африки і Близького Сходу. У таких країнах, як Єгипет, Саудівська Аравія й Алжир, ситуація зі злочинністю досить стабільна, що насамперед обумовлюється збереженням традиційних соціальних структур — системи тісних родинних зв’язків, ісламського законодавства і традиційної системи життєздатних релігійних цінностей.

Друге збирання даних, як і перше, показало, що насильницькі злочини поширені головним чином у країнах, що розвиваються, а майнові — у розвинутих індустріальних країнах. У період з 1975 по 1980 р. насамперед збільшилася кількість (по усьому світі) злочинів, пов’язаних із наркотиками (на 120 %). Країни, що розвиваються, реагували на зростання злочинності посиленням своєї поліції, але і роль общинно-племінних судів (неофіційне реагування) у них залишається ще значним.

Помічено, що злочинність розвивається хвилеподібними циклами: вона зростає, потім зменшується, а потім знову зростає протягом певного періоду — від 50 до 100 років.

У Середні віки майнові злочини (крадіжка, приховування майна, добутого злочинним шляхом) були дуже поширені, проте не в таких масштабах, як сьогодні. Пограбування й убивства становили більшу частину злочинів. Злочини проти життя охоплювали до 20 % усіх кримінально караних діянь, тоді як сьогодні (наприклад, у ФРН) вони скоротилися до 0,1 %.

У Середньовіччі не було підліткової злочинності. Оскільки тривалість життя була значно коротшою, ніж сьогодні, основною масою населення були молоді люди у віці до 35 років. Перехідного віку між дитинством і станом дорослої людини не було, дитина відразу переходила з дитинства у світ дорослих.

Оскільки жінки і дівчата жили в захищеному соціальному оточенні і суворо контролювалися неформальними методами, жіноча злочинність була вкрай незначною і включала в основному виконання допоміжних завдань у підготовці та вчиненні злочинів чоловіками.

“Вільних птахів”, що грабували тільки багатих, поділяли здобич між бідними й убивали тільки у разі, якщо йшлося про самооборону чи справедливу відплату за заподіяне комусь зло, насправді не було. Робін Гуд був фантастичним ідеалом для незадоволених селян й існував лише в легендах і міфах.

Організованих злочинців породжували у свій час аристократи і дрібне дворянство. Це були злочинці, що діяли за спинами інших. Оскільки в аристократів був одяг з хутряними комірами, вчинені ними злочини (збереження награбованого, вимагання та ін.) отримали назву “злочинність хутряних комірців”.

Основи для розвитку протиправної поведінки в сучасному суспільстві заклали три всесвітні революції.

Меркантилістична революція, після відкриття Америки європейцями (1492), перетворила європейську соціально-економічну структуру шляхом розгортання всесвітньої системи торгівлі. Розвинувся поділ праці між індивідуумами і цілими націями.

Промислова революція, що почалася близько 1750р., привела на зміну феодальному, аграрно-ремісничому соціально-економічному ладу індустріальне суспільство, умови життя якого визначалися способом виробництва, тобто воно базувався на великій промисловості.

Технологічна, чи друга промислова, революція, яка почалася після Другої світової війни, ґрунтувалася головним чином на автоматизації виробництва. Вона привела до зростання попиту на висококваліфіковану робочу силу, тому погано підготовлені працівники втрачали свої місця і ставали безробітними.

Ці всесвітні революційні процеси впливали і продовжують впливати на масштаби і види протиправної поведінки:

торгівля, що охоплює весь світ, і масове виробництво товарів неймовірно розширили можливості та передумови для злочинних діянь;
економічні та соціальні зміни, зростання економіки та кризи, які супроводжують ці процеси, особливо стимулюють майнові злочини, а на злочини проти особистості такі зміни впливають менше. Не почуваються люди ущемленими тільки у ситуації загального тяжкого матеріального становища. Середньовічні селяни не були в гіршому становищі, ніж аристократія, оскільки межі між класами були чіткими та непроникними. Після меркантилістичної та першої промислової революцій цей стан змінився. Зокрема з’явився новий соціальний прошарок — буржуазія. Але і межі між прошарками суспільства стали гнучкішими і проникними. Ідеологія рівних шансів на успіх, проголошена США, не враховувала того, що багатьом людям не потрібний надлишок благ для самореалізації, призвела до загальної зрівнялівки і до колосального недооцінення всіх матеріальних цінностей.