Кримінологія

1.2. Місце кримінології серед інших наук

Наприкінці 50-х років директор Інституту кримінології Кембриджського університету Леон Радзинович подорожував Європою з метою збирання інформації про стан кримінології, де і виявив обтяжливе засилля кримінально-правової догматики. З того часу, на думку Г.Й. Шнайдера, мало що змінилося. Кримінологія, як правило, тяжіє то до теорії, то до практики. Найбільш серйозним і тяжким для кримінології є зазвичай її належність до кримінального права. Догматики кримінального права заявляють, що кримінологія перебуває під впливом ідеології, а всі кримінологічні напрями безнадійно заплуталися в суперечках і ніякого достовірного кримінологічного знання немає. Вони розглядають кримінологію як просту допоміжну дисципліну, призначену лише для збирання даних, та оцінюють емпіричні методи кримінології (порівнюючи їх з методами, що відстоюються, чи нормативними) як малоцінні. Працівники кримінального правосуддя на практиці доводять, що ефективно боротися зі злочинністю (розкривати злочини і

викривати злочинців) можна без кримінологічних теорій, досліджень і фахівців. Цілком зрозуміло, що кримінологи всіляко заперечують такий підхід, проте напружене протистояння кримінології та кримінально-правової догми здатне все-таки принести їм велику користь. Взаємні доводи не можна просто відкинути, важливо, щоб представники і кримінального права, і кримінології критикували один одного як виразників рівноправних наукових ідей. Нерідко призводить до послаблення соціального контролю ставлення під сумнів власної діяльності чи применшення прав один одного на існування. Засновником кримінології вважається Чезаре Беккаріа тому, хоча б із цієї причини варто визнати основне значення його концепцій. Проте це не означає, що реформу кримінального права і його застосування не слід здійснювати як безперервний процес. Звідси завдання кримінології полягає в тому, щоб брати участь у цьому процесі, оскільки він відслідковує соціальні зміни, що вимагають реформ кримінального права.

Багато загальних кримінологічних положень стосуються кримінального процесу (наприклад, ст. 23, 23^і, 23² КПК України), кримінально-виконавчого (рецидив злочинів і його попередження) та адміністративного права (дозвільна система, боротьба з пияцтвом та ін.). Розроблення прогностичних моделей у кримінології неможливе без використання математичної статистики, теорії ймовірності, кібернетики.

Особливою галуззю знань про людські відносини стала соціальна психологія, що виникла на межі соціології та психології, але належить до психології. Оскільки в кримінології особа та її вчинки посідають центральне місце, можна вважати, що вона охоплює соціальну психологію, педагогіку, соціологію тощо.

Історичний досвід розвитку наук свідчить про те, що найпомітніші успіхи були досягнуті в суміжних галузях знань із використанням різних можливостей. З цього приводу є досить образне порівняння: “Сліпий, глухий і німий цілком можуть проіснувати, якщо об’єднаються разом. Сліпа кримінальна юстиція, глуха судова психіатрія і німа соціологічна кримінологія разом можуть не тільки вижити, а й полегшити долю роду людського”.