Проблеми теорії трудового права

1.5. Функції трудового права

Питання про функції трудового права можна вважати одним із найбільш опрацьованих у теорії трудового права. За незначними розбіжностями у поглядах різних учених на цю проблему можна виявити принаймні єдині підходи щодо визначення функцій, їх класифікації та значущості для забезпечення правового

регулювання трудових відносин. Лише зауважимо, що всі дослідження функцій трудового права стосувалися радянського трудового права, а тому в сучасних умовах їх треба сприймати з корективами в напрямі тих змін, які відбуваються в суспільно-трудових відносинах і відповідно - у трудовому праві.

Вважають? що вперше питання про функції трудового права в юридичній літературі порошив М.Г.Александров. Принаймні так стверджує С.О.Іванов, який присвятив дослідженню проблеми функцій радянського трудового права значну частину свого наукового доробку і зумів обґрунтувати дещо своєрідну концепцію у підходах до поняття галузевих функцій, що з часом стала домінуючою у науці трудового права.

Суть концепції С.О.Іванова полягає в тому, що функції трудового права, так само як і цивільного, і сімейного, і земельного, повинні відповідати завданням, сформульованим у законі (в кодексах). Вони мають бути безпосередньо пов’язані з ними і орієнтуватися на них. Щодо трудового права, то автор виходив із змісту ст.1 Основ законодавства про працю СРСР і відповідних статей Кодексів законів про працю, які, як відомо, визначали своїми завданнями забезпечити “зростання продуктивності праці, поліпшення якості роботи, підвищення ефективності суспільного виробництва (...), а також (...) високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників”.3 Звідси функціями трудового права називалися - виробнича і захисна.

Такий підхід до визначення функцій трудового права справді виглядає оригінальним завдяки своїй простоті, а, як вважають, усе просте якраз і є оригінальним. Проте, на нашу думку, такий спрощений підхід до поняття функцій ,у даному випадку не може бути виправданим з огляду на деякі його слабкі місця, які чомусь залишилися поза увагою як самого автора концепції, так і інших дослідників теорії трудового права. Спробуємо їх показати.

По-перше, виводити функції права через завдання законодавства теоретично неправомірно. Адже функції права - це основні напрями впливу права на суспільні відносини. Щоправда, треба мати на увазі, що з позицій юриста-вченого кінця 70-х років такий варіант визначення функцій вважався допустимим.

Домінуюча на той час у соціалістичній юриспруденції доктрина юридичного позитивізму, згідно з якою право ототожнювали із законом і трактували лише як правила поведінки; що встановлені або санкціоновані державою. А отже, ніякого права поза законом не могло бути. За таких умов завдання законодавства могли означати водночас і функції права. Спробу поставити такий постулат під сумнів розглядали б як прояв буржуазних поглядів на право. Тому так просто і легко, без зайвих застережень було сприйнято ідею про виведення функцій трудового права через завдання законодавства, яке покликане регулювати працю робітників та службовців, -

Цілком зрозуміло, що за сучасних підходів до поняття права як явища, що стоїть над державою і є первинним щодо неї, ми вже не можемо так легко, на віру сприймати згадувану концепцію про критерії визначення функцій трудового права. Більше того, саме трудове право є по своїй суті правом соціального захисту, в основні якого лежать такі основні права людини, як право на працю, на охорону здоров’я, на безпечні умови праці, на відпочинок та ін., що потребує розглядати його, скоріше, з природничо-правої доктрини, а не з нормативістської. Тому і функції трудового права - це зовсім не те, що завдання і функції Кодексу законів про працю. Ототожнювати ці два самостійні явища - означає спотворювати саму природу функцій трудового права.

По-друге, не зрозуміло, чому автор, апелюючи до завдань окремих галузей законодавства і виводячи в такий спосіб функції трудового права (в нашому випадку - це завдання КЗпП), не продовжив паралель далі і, отже, не спробував з’ясувати, як його концепція виявляється, наприклад, у тому ж цивільному, кримінальному чи адміністративному праві.

Провівши такий експеримент щодо цивільного права, побачимо, що концепція не позбавлена суттєвих недоліків. Якщо спробувати із змісту ст.1

України “Завдання Цивільного Кодексу” вивести функції цивільного права , то можна впевнитись, що й справді це просто зробити. Напрошується найперше функція забезпечення регулювання майнових і пов’язаних з ними особистих не майнових відносин. Можна, напевно, таким же способом виділити ще деякі завдання-функції. Але за таких підходів функціями, наприклад, адміністративного права є забезпечення охорони суспільного ладу, власності та ін. Бо принаймні такого роду завдання визначені в Кодексі про адміністративні правопорушення. І ось тут знову закрадається сумнів. Чому в теорії сучасного цивільного права функціями називають регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну і попереджувально-стимултоючу, і ці функції не узгоджуються з завданнями цивільного законодавства? Чому Кодекс про адміністративні правопорушення, який регламентує тільки ту сферу адміністративних відносин, які стосуються адміністративної відповідальності, має визначати функції всього адміністративного права? Ці та інші запитання дають підставу сумніватися у беззаперечності концепції про співвідношення функцій права і завдань законодавства.

І, нарешті, ще одна не менш важлива деталь, яка ілюструє штучність поділу функцій трудового права на виробничу і захисну. На думку автора концепції, виробнича функція трудового права виражається у впливі її на ту групу відносин, які пов’язані з ростом продуктивності праці, підвищенням ефективності суспільного виробництва і поліпшенням якості роботи. Захисна ж функція покликана забезпечувати вплив на групу відносин, які пов’язані з захистом здоров’я працівників, їх фізичних і моральних сил шляхом охорони праці, трудових прав та інтересів працівників .

Перше, що спадає на думку при ознайомленні з наведеними характеристиками функцій трудового права, може бути виражене запитанням: чому всі відносини, які регулюються трудовим правом, поділено лише на дві груш? Чи тому, що так було вигідно автору, чи тому, що ці відносини за своїм змістом справді такі однорідні, що їх можна звести до двох видів? Очевидно, що на увагу заслуговує перший варіант відповіді. Адже, знаючи склад предмета трудового права, важко собі уявити, що такі різноманітні суспільні відносини, як трудові, працевлаштування, розгляду трудових спорів, нагляду і контролю за трудовим законодавством та інші, можна було об’єднати лише у дві груш.

Складається враження, що якби законодавець визначив не два завдання трудового законодавства, а, наприклад, сім чи десять, то відносини поділили б уже на рівноцінну кількість груп. Принаймні за таких умов можна було б вважати, що класифікація відносин на груш відповідала б більш-менш предметному складу галузі.

Не схвалюючи в цілому концептуальні підходи С.О. Іванова до визначення функцій трудового (та інших галузей) права, віддамо йому належне в тому, що він чітко і послідовно додержувався цих поглядів і не змінював їх незалежно від будь- яких-кон’юнктурних міркувань. Більше того, якщо неупереджено подивитися на існуюче тоді радянське трудове право, то, мабуть, і не дуже прискіпливо слід,- оцінювати функції, які воно виконувало на той час. Цілком об’єктивні чинники — панування державної власності та, єдине, по-суті, державне підприємництво, планова система господарства тощо визначали і пріоритети функціонального впливу на трудові відносини. Отже, не дивно, що виробнича функція відігравала на той час провідну роль.

Було б несправедливо при характеристиці функцій трудового права обмежитися лише аналізом поглядів на цю проблему С.О.Іванова. Тим більше, що, як відомо, працювали в цьому напрямі, і досить плідно, також інші автори. Тах М.Г.Александров до вже відомих нам функцій - виробничої і захисної додавав також функцію забезпечення трудящим трава на участь в управлінні підприємством. Професор О.Д.Зайкін наводив ще й четверту функцію - виховну. Не дуже послідовним у своєму розумінні функцій трудового права виявився О.С.Пашков. Спочатку він писав про чотири функції, які виявляються в тому, що трудове право:

а) регламентує порядок набору, розподілу і використання робочої сили;

б) є регулятором міри праці, визначаючи конкретний зміст обов’язку працювати;

в) служить регулятором міри споживання;

г) закріплює спеціальні економічні та юридичні гарантії, які забезпечують всебічний розвиток особи.

Проте буквально через рік він називає інші чотири функції - економічну, політичну, виховну і соціальну. А в підручнику “Советское, трудовое право” (1988) у О.С.Пашкова функція “виховна” трансформувалася в “ідеологічну”. Як бачимо, за деякими незначними відхиленнями (крім, звичайно, першого варіанта О.СЛашкова) всі автори виділяють одні і ті ж функції трудового права. При цьому характерно, що функція виробнича (варіант - економічна) переконливо займає першу позицію з-поміж інших функцій трудового права.

Спробуємо з’ясувати поняття функцій трудового права з огляду на сучасні підходи до розуміння права як соціальної цінності, як права об’єктивного, що зумовлене сутністю людського буття, права, покликаного забезпечувати основні права людини і громадянина в суспільстві.

Соціальне призначення права в суспільстві, його місце і роль у сфері соціального регулювання виявляються у його функціях. За визначенням сучасної теорії права такими е основні напрями впливу права на людину і суспільство (суспільні відносини).

В цілому праву притаманні певні функції, які за різними критеріями поділяють на декілька видів (груп). Розрізняють, наприклад, соціальні функції права і спеціально-юридичні.

Перші забезпечують взаємодію права та інших соціальних явищ як єдності форми і змісту, а другі - владно-правовий вплив на суспільні відносини. І в цьому випадку розрізняють регулятивну й охоронну функції права.

Оскільки трудове право є лише однією з галузей (складових) права, то цілком очевидно, що йому притаманні всі ті загальноправові функції, що й праву в цілому. Це перший і, як видається, небезпідставний висновок щодо функцій трудового права.

Водночас якщо є загальні напрями впливу права на суспільні відносини загалом, то, ймовірно, є і якісь особливі напрями такого впливу на окремі види суспільних відносин. Саме такі напрями впливу, якщо їх ув’язати безпосередньо з колом суспільних відносин, що становлять предмет певної галузі права, будуть специфічними функціями тієї чи іншої галузі права. Суть і специфіка суспільних відносин виявляється зовні через функції правового регулювання, у яких відображена природа правових норм та їх соціальне призначення.

Поява трудового права на історичній арені була викликана, як відомо, передусім соціальними чинниками - вимогами найманих працівників захистити їх трудові права, знизити рівень експлуатації їхньої праці. Трудове право традиційно характеризувалося як право охорони праці, що стала свого роду його головним соціальним призначенням. Інтереси людини праці зумовлюють, власне, і вплив на формування норм трудового права. За понад двохсотлітню історію трудового права саме в охороні праці вбачали і продовжують вбачати його головну соціальну функцію. Ця функція є настільки специфічною і притаманною власне трудовому праву, що її можна поставити в один ряд з такими ознаками галузі права, як метод правового регулювання, принципи права та ін. при характеристиці трудового права.

Не дивно, що навіть у радянський період про трудове право писали як про право охорони праці. З уваги на це і саму охорону праці розглядали в широкому розумінні цього слова, тобто як трудове право в цілому. А. І. Цепін зазначав, що все трудове законодавство служить цілям охорони праці. Норми його встановлені в інтересах трудящих і спрямовані на створення сприятливих для здоров’я умов праці.

Сучасний стан розвитку трудового права, особливо в країнах з розвиненою ринковою економікою, свідчить про подальше розширення соціальної функції трудового права, яка вже не може обмежуватись тільки охороною праці. Як зауважує І. Я. Кисельов, чимраз більше західних юристів вважають, що трудовому праву належить місія бути гарантом реалізації широкого комплексу соціально- економічних прав і свобод, якими наділено людину - учасника процесу праці. Ці права і свободи разом з політичними, громадянськими та іншими визнані світовим товариством основою цивілізованості будь-якої держави.

Варто наголосити, що й Україна не стоїть осторонь. Ратифікувавши цілий ряд міжнародних конвенцій МОП у галузі праці, проголосивши пріоритет міжнародного права стосовно внутрішнього (ст.81 КЗпП), отже, зробивши акцент на права людини, на зростання ролі загальнолюдських цінностей у трудових відносинах, Українська держава стала на шлях подальшого розширення соціальної функції національного трудового права. В умовах переходу до ринкової економіки і розвитку різних форм підприємництва такі напрями впливу на суспільно-трудові відносини треба визнати перспективними.

Соціальні функції права не єдині напрями його впливу на суспільні відносини. Розрізняють, як уже відомо, ще й спеціально-юридичні функції. Для трудового права тут можна виділити свої, специфічні напрями владно-правового впливу на суспільні відносини, що становлять його предмет.

Такими функціями трудового права є захисна, виробнича і виховна Перша стосується охорони інтересів працівників у трудових відносинах; друга - охорони інтересів роботодавців; третя - забезпечення відповідної правової культуру у трудових відносинах. Можна було б дискутувати з приводу самих назв перелічених функцій, особливо перших двох, але від цього їхня сутність не зміниться. Крім того, такі назви цих функцій вже досить довго фігурують у теорії трудового права і входять до складу специфічного понятійного апарату галузевої науки.

Спеціально-юридична захисна функція трудового права тісно пов’язана з його соціальною функцією, якою є охорона праці. Але якщо остання має більш загальний характер, визначає напрями впливу трудового права на суспільно- трудові відносини, виділяючи його з-поміж інших галузей права та інших соціальних норм, то спеціально-юридична захисна функція трудового права спрямована на охорону трудових прав та інтересів одного з безпосередніх учасників трудових правовідносин. У цьому плані трудове право захищає інтереси працівника як сторони, певною мірою слабшої у трудових відносинах. Щоправда, не можна вважати, що цим і вичерпується захисна функція трудового права. Воно покликане охороняти також інтереси інших учасників трудових та тісно пов’язаних з ними відносин. Але передусім ця функція забезпечує охорону інтересів найманих працівників, які змушені через об’єктивні обставини продавати звою робочу силу та піддаватися експлуатації з боку роботодавців.

Захисна функція трудового права виявляється ще й в тому, що трудове право створює рівні можливості для реалізації громадянами своєї здатності працювати, встановлюючи єдині правила щодо умов праці на підприємствах різних форм власності. Обмежуючи ступінь експлуатації і закріплюючи мінімальний рівень гарантій оплати праці, відпочинку, соціального забезпечення тощо, трудове право гарантує особі можливості відчути себе повноправним громадянином своєї держави.

Виробнича функція трудового права значно змінилася в сучасних умовах. Від традиційного її розуміння як функції, що забезпечувала виробництво, належну продуктивність праці і суворе дотримання правил трудової дисципліни, вона переросла у функцію захисту у трудових відносинах інтересів власнків-підприємців, тобто роботодавців.

Трудове право, незважаючи на його соціальну природу, не може не захищати інтереси другої сторони у трудових відносинах. Інакше воно або ж вступить у колізію з іншим законодавством, у першу чергу з законодавством про власність і про підприємництво, або ті ж самі власники-роботодавці змушені будуть ігнорувати трудове законодавство і шукати інших правових шляхів для використання робочої сили, поза тими, що передбачені цим законодавством.

Виробнича функція трудового права спрямована також на охорону права власності роботодавців, на захист їх інтересів як власників майна. Якщо захисна функція забезпечує, наприклад, обмеження утримань із заробітної плати працівників, то виробнича, напевне, повинна гарантувати роботодавцю можливості стягнути повністю збитки, завдані в результаті заподіяння шкоди працівником, що перебуває у трудових відносинах.

Змінюються також і шляхи забезпечення належного стану трудової ^дисципліни в сучасних умовах. Якщо раніше у цій сфері переваги надавалися каральним методам, посиленню відповідальності за порушення правил внутрішнього трудового розпорядку, то тепер виробнича функція має бути спрямована на розширення і вдосконалення заохочувальних методів для стимулювання, в першу чергу матеріального, тих, хто сумлінно працює і не порушує трудових обов’язків.

І, на закінчення, декілька слів з приводу виховної функції трудового права. Вона, на нашу думку, не є чисто “трудовою” функцією і може бути властивою іншим галузям права. Тому цю функцію можна вважати загальноправовою функцією. Якщо врахувати, що за правом звичайно завжди стоїть примус, а використання примусу у виховних цілях не всі автори підтримують, тому говорити про виховну функцію того ж кримінального права можна хіба що з натяжкою. У трудовому праві, де роль санкцій незначна, а заходи дисциплінарної відповідальності (їх застосування) є лише правом, а не обов’язком роботодавця, ми маємо всі підстави виділити, поряд з іншими, притаманними йому функціями, ще й виховну.

Ця функція, спрямована передусім на забезпечення правової культури учасників суспільно-трудових відносин, значною мірою залежить від стану самих цих відносин. Низька якість трудового права веде до низької правової культури суспільства в цілому, а тому навряд чи можна сподіватися на високу культуру учасників трудових правовідносин у такому суспільстві. За таких обставин виховна функція може перерости у антивиховну. Ось чому про виховну функцію трудового права можна говорити лише за умови, що існує високий рівень правового регулювання трудових відносин, який ґрунтується на принципах додержання прав людини і високій загальній правовій культурі у суспільстві. І тільки тоді можна досягнути відповідного рівня правової культури і учасників суспільно-трудових відносин.