Проблеми теорії трудового права

1.3. Метод трудового права

Якщо предмет правового регулювання визначається колом суспільних відносин, які врегульовуються нормами відповідної галузі права, і це можна виразити запитанням “що регулюється?”, то метод правового регулювання співвідноситься з запитанням “як регулюються?”. Принаймні з таких приблизно позицій виходить як сучасна українська теорія права, так і наука трудового права.

Як уже зазначалося, С.С.Алексеев виділяє не просто метод регулювання, а пише про особливий юридичний режим регулювання, якому у названому юридичному режимі відводить не останню роль. Спробуємо спочатку розглянути, як проявляють себе стосовно трудового права інші основні елементи галузевого режиму регулювання. Зауважимо, що С.С.Алексеев, характеризуючи ці елементи режиму регулювання, як правило, ілюструє їх на фоні прикладів з трудового права, а це є свідченням того, що у нього не виникає сумнівів щодо існування такої галузі.  

Одним з елементів галузевого режиму регулювання є наявність окремої галузі законодавства на чолі з кодифікованим актом. Тут, як бачимо, не повинно виникати проблем у трудового права. Наявність Кодексу законів про працю можна вважати найсуттєвішим підтвердженням сформованості галузі законодавства.

Дещо складніша ситуація з другим елементом режиму - принципами права. Щоправда для С.С.Алексєєва і тут проблем немає, бо для трудового права він виділяє такі загальні принципи з погляду змісту, як “участь кожного трудівника у житті колективу, активна роль профспілок, дисципліна праці” та ін. Ми ж, з огляду на сучасний стан суспільно-трудових відносин, вбачаємо в тому, що трактується тут як принципи, скоріше, старі постулати заідеологізованої системи радянського права. Адже навіть у ті часи “активну роль профспілок” було важко сприймати реально як принцип трудового права. Що ж до “участі кожного трудівника в житті колективу”, то такий “принцип”, напевно, був більш характерним не для трудового, а для колгоспного права. Але оскільки принципи і загальні положення надають галузі особливого змісту, то виникає запитання - як же тоді ці особливості відрізняли колгоспне право від трудового?

Можна тільки заспокоїти читача, як це й зробив С.С.Алексєєв, додаючи у поясненні певних елементів галузевого режиму, що окремі галузі можуть і не містити деяких його елементів або ж окремі елементи можуть у певному галузевому режимі не виявлятися яскраво і виразно.

Третім елементом юридичного режиму визначають особливі юридичні засоби регулювання, які стосуються способів виникнення прав і обов’язків, засобів юридичного впливу, способів захисту прав, процедурно-процесуальних форм та ін. Кожна галузь права використовує свій “набір” таких юридичних засобів. Вважають, що для трудового права такими є, наприклад, трудовий договір, розпорядження адміністрації, рішення КТС тощо.

І, нарешті, - останній елемент галузевого режиму регулювання - метод правового регулювання. Не варто особливо дивуватися, якщо, характеризуючи цей елемент, деякі його риси нагадуватимуть уже перелічені ознаки інших елементів особливого режиму регулювання. Видається, що й сам автор ідеї такого режиму виявився не досить послідовним - адже “характер встановлення прав і обов’язків суб’єктів” та “способи захисту цих прав” спочатку відносив до характеристики методу права,1 а потім ці ж ознаки фігурують у нього вже при визначенні “особливих юридичних засобів регулювання”. Ми навмисно так багато місця відвели для характеристики особливого юридичного режиму регулювання, щоб показати неординарність проблеми методу з теорії права і, можливо, тим самим підкреслити дещо суб’єктивний підхід до цієї категорії у правничій науці.

Над проблемою методу правового регулювання у різні часи і в теорії права, і в науці трудового права досить плідно працювали віддалі, авторитетні вчені.

Що ж до самого методу трудового права, то тут свого часу неперевершеною, на нашу думку, була праця О.Ї.Процевського. Тому вважаємо, що поглиблюватись у деталі проблеми методу трудового права, які виникали на той час, немає потреби. і Торкнемося хіба що декількох загальнотеоретичних положень, що можуть стати поштовхом для роздумів у подальшому вивченні проблеми методу правового регулювання на сучасному етапі.

Як нам уже відомо, метод права поряд з предметом правового регулювання називають критеріями, з допомогою яких систему права поділяють на окремі галузі, причому стосовно предмета -більше ясності, ніж з приводу методу, де є певні проблеми. І саме через “критерії поділу” на галузі права поглянемо на проблему методу трудового права.

Досліджуючи еволюцію вчення про метод в теорії права, можна простежити його розвиток від найпростіщих - диспозитивного методу в цивільному праві і імперативного - в кримінальному, - до складніших, де цей метод виражається через специфіку поєднання різноманітних елементів та чинників, що забезпечують режим правового регулювання. Розвиток учення про метод у теорії права не міг не позначитися і на дослідженні проблем, пов’язаних з ним у науці трудового права.

Тривалий час домінуючим у трудовому праві був висновок М.Г.Александрова про те, що методом трудового права е “участь профспілок у регулюванні трудових відносин”. У такому доволі примітивному тлумаченні методу трудового права впродовж півтора десятка років мало хто сумнівався. Аж поки сам М.Л.Александров не сформулював його як “договірне залучення до праці, надання винагороди за працю, широка участь профспілок у встановленні умов праці, поєднання централізованого регулювання з локальним”, а О.І.Процевський не вивів метод трудового права через сукупність трьох факторів: правове становище суб’єктів, характер норм трудового права і порядок встановлення прав і обов’язків.

Отож різні автори у різні часи по-різному виводили і формулювали одне і те ж саме поняття, яке з огляду на його об’єктивний характер як ознаки, притаманній коленій галузі права, має бути таким же єдиним і специфічним, як і предмет правового регулювання.

Деяке наше захоплення критикою заідеологізованості ряду концептуальних положень радянської юридичної науки, може бути виправдане тим, що, як видається, проблема методу правового регулювання якраз і є однією з тих, що були породжені класовими підходами до поняття держави і права. ї саме для того, щоб показати, що “наше” (соціалістичне на той час) право інакше, наприклад, регулює майнові (бо і “там” є цивільне право) відносини, ніж “їхнє” (буржуазне) право, було сформульовано ідею про метод правового регулювання. Були навіть спроби довести, що у кожної галузі немає свого методу і обґрунтувати наявність єдиного способу правового впливу, щось на зразок єдиного соціалістичного методу.

Як, з допомогою яких способів, прийомів кожна галузь забезпечує регулювання відносин певної сфери суспільного життя? Хіба ці прийоми (методи) визначають, які норми (якої галузі) треба застосувати до певних суспільних відносин, чи, навпаки, норми права, регулюючи, наприклад, трудові відносини, мають встановлювати, в який спосіб здійснюватиметься врегулювання.

Йдеться про те, що відкидати ідею методу правового регулювання немає потреби. Вона заслуговує на своє існування і вивчення, особливо галузевими правовими науками. Водночас не можна погодитися з тим, що метод правового регулювання підноситься до рангу критеріїв поділу системи права на окремі галузі. Не метод правового регулювання визначає галузь права, а галузь права визначає метод правового регулювання.

Від такої, на перший погляд, простої зміни зв’язку між причиною і наслідком стає зрозумілим, чому інколи різні галузі права використовують одні і ті ж методи правового регулювання.

За такого підходу до поняття методу трудового права, тобто коли метод розглядають не як критерій виділення трудового права з-поміж інших галузей, а як набір специфічних прийомів, за допомогою яких врегульовуються трудові та тісно пов’язані з ними відносини, можна зрозуміти, чому метод трудового права подібний до методу цивільного або чому він мало чим відрізняється від методу аграрного права. Ці дві галузі містять елементи приватноправового порядку, тому вони використовують схожі методи регулювання суспільних відносин, хоч і різної предметної приналежності. Різниця лише у тому, що в одних галузях переважають одні прийоми, внаслідок чого методу мас один вигляд, а в інших - інші, і тому він виражений іншими ознаками.

Зміни, що відбуваються у суспільному житті, не могли не позначитися і на дослідженні проблеми методу правового регулювання у сучасній теорії права. Зокрема, П.М.Рабінрвич визначає метод правового регулювання як специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносиш за допомогою правових норм та інших юридичних засобів. Про сукупність засобів впливу права на суспільні відносини, що визначають метод правового регулювання, пишуть і інші автори. Тобто у обох випадках метод - це сукупність юридичних засобів. Але якщо сукупність таких юридичних засобів (норми права, правовідносини, акти реалізації прав і обов’язків та ін.) за концепцією обох джерел є не чим іншим, як механізмом правового регулювання, то виходить, що метод правового регулювання і механізм правового регулювання це одне і те ж саме.3 Насправді ж це не зовсім так. Метод правового регулювання не слід визначати через “сукупність юридичних засобів”. Адже метод повинен відображати як, у який спосіб правові норми (юридичні засоби) регулюють певний вид суспільних відносин. Тому, напевно, потрібно говорити про якісь специфічні прийоми, які використовує відповідна галузь права для досягнення повноти правового регулювання характерних для неї суспільних відносин. Оскільки суспільні відносини, які входять до сфери правового регулювання, досить різноманітні, то й потребують вони різних методів юридичного впливу. І чим більше таких різних за характером суспільних відносин входить до предмета певної галузі, тим, очевидно, її метод повинен характеризуватися поєднанням різноманітних прийомів, з допомогою яких ці відносини регулюються.

С.С.Алексеев в одній з останніх своїх книг, характеризуючи структуру правового регулювання, пише і про методи, і про способи, з допомогою яких таке регулювання відбувається.

Залежно від специфіки суспільних відносин, які регламентуються, в теорії права прийнято тепер виділяти два методи правового регулювання.6

1) метод децентралізованого, автономного регулювання, який ґрунтується на координації цілей та інтересів сторін суспільних відносин і застосовується для регламентації відносин громадянського суспільства, у яких суб´єкти задовольняють найперше свої приватні інтереси, тобто у сфері галузей приватноправового характеру;

2) метод централізованого, імперативного регулювання, що ґрунтується на відносинах субординації учасників суспільних відносин і використовується у публічноправових галузях (конституційному, адміністративному, кримінальному праві).

Не важко зрозуміти, що для трудового права характерне поєднання обох названих методів правового регулювання. Оскільки трудове право розглядають “як симбіоз, амальгаму приватного і публічного права’” то, відповідно, регулюючи трудові та тісно пов’язані з ними відносини треба застосовувати обидва названі методи. До речі, на Заході, як зазначає Г.Я.Кисельов, саме ці два методи виражають специфіку методу трудового права.

Цілком очевидно, що у трудовому праві методи не можна зводити лише до цих двох найпростіших прийомів. С.С.Алексєєв справедливо зазначає, що кожен галузевий метод виражає юридичний режим регулювання і полягає у специфічному комплексі прийомів і засобів регулювання, який лише у конкретному нормативному матеріалі і тісно пов’язаний з відповідною групою суспільних відносин - предметом правового регулювання .

На комплексний характер методу трудового права наголошує і Р.З.Лівшиць. У таких інститутах, як колективний договір, трудовий договір, заробітна плата, учасники трудових відносин мають значну свободу у встановленні своїх прав та обов’язків, регулювання відбувається найчастіше за погодженням сторін, а втручання держави і її директиви досить обмежені. В інших інститутах дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність, охорона праці, трудові спори - поведінка учасників трудових відносин передбачена, свобода їх поведінки обмежена, значне втручання держави і законодавства.

Поєднання у трудовому праві диспозитивного та імперативного методів відбувається я з деякою перевагою на користь децентралізованого правового регулювання. Це пояснюється насамперед тим, що основу трудових відносин становлять відносини, які регулюються на договірному рівні. Навіть відносини трудової дисципліни, внутрішнього трудового розпорядку, а отже, і субординація при цьому є результатом добровільно взятих на себе працівником зобов’язань щодо додержання правил, установлених роботодавцем.

Отже, метод трудового права характеризується сукупністю відповідних прийомів, що виражаються у комплексному поєднанні централізованих (імперативних) та децентралізованих (автономних) засад регулювання трудових і тісно пов’язаних з ними суспільних відносин.

Усі ці прийоми, які формують метод трудового права, виявляються через відповідні комбінації способів, з допомогою яких відбувається правове регулювання. Способи правового регулювання виражаються через характер припису “зафіксованого у нормі права”. У теорії права їх виділяють три:

- спосіб, який виражається у наданні учаснику правовідносин можливостей (дозволів) діяти на власний розсуд. Свобода поведінки суб’єктів правовідносин практично нічим не обмежується;

- спосіб заборон, тобто покладення обов’язку на учасників відносин утримуватися від певних дій. Можна робити все, що не заборонено;

- спосіб припису. Учасника правовідносин зобов’язують до вчинення чи утримання від певних дій. Цей спосіб виражається формулою “все, що не дозволено, заборонено”.

Перші два способи характерні для децентралізованого, автономного методу правового регулювання, Вони відображають свободу і рівність сторін у правовідносинах. У трудовому праві ця рівність повніше виявляється у колективно-трудових відносинах, де сторони (роботодавці і профспілкові органи) перебувають у партнерських стосунках і вправі діяти у межах наданих їх прав як на стадії укладення колективних договорів (угод), так і в подальшому в процесі їх реалізації, а також у випадках встановлення ними умов праці на локальному рівні.

Специфічно виглядають у цьому плані власне трудові правовідносини. Тут під час укладення трудового договору сторони вважаються рівними і вправі висувати будь-які умови стосовно трудових відносин у межах, визначених законом. Проте вже після укладення трудового договору на деяких позиціях . правового регулювання застосовують спосіб приписів. Мається на увазі обов‘язок щодо дотримання працівником правил внутрішнього трудового розпорядку, трудової дисципліни. Отже, можна вважати, що регулюючи трудові відносини, використовують також і централізований, імперативний метод.

Інша річ, що підпорядкованість працівника роботодавцю є результатом взаемопогоджених дій обох сторін. На відміну від підпорядкованості в адміністративному праві, де субординація суб’єктів передбачена законом, у

трудовому праві вона виникає на підставі договору. Працівник добровільно погоджується додержуватись правил внутрішнього трудового розпорядку, трудової дисципліни, виконувати вказівки і розпорядження адміністрації. Тому не можна вважати, що тут ми маємо справу з імперативним методом регулювання трудових відносин у його, так би мовити, чистому вигляді. Очевидно, це той же автономний метод, але у трудовому праві він виявляється дещо специфічно. І те, що ця специфічність є результатом договірного встановлення правовідносин, свідчить також застосування заходів дисциплінарної відповідальності у тому випадку, коли працівник не додержить вимог трудової дисципліни. Стаття 147 КЗпП України передбачає, що за порушення трудової дисципліни до працівника може (підкр. ПЛ.) бути застосоване дисциплінарне стягнення, тобто роботодавець може використати свої дисциплінарні повноваження, а може і не використовувати. Більше того, самі заходи дисциплінарної відповідальності передбачають максимальне покарання - звільнення з роботи, а отже, розірвання трудового договору — гаго фату, який породив такі відносини. Отже, і тут ми бачимо, що імперативний метод не зовсім повно виявляється при регулюванні власне трудових відносин. Він найбільш характерний для відносин нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства, працевлаштування, вирішення трудових спорів. Ці види суспільних відносин потребують єдиних підходів до їх правового забезпечення у масштабах усієї країни, а тому і централізований метод правового регулювання тут є найефективнішим.

Отож для трудового права властиве поєднання децентралізованих (автономних) та централізованих (імперативних) засад правового регулювання. І якщо централізований, імперативний метод у трудовому праві нічим особливим не відзначається, то децентралізований, автономний має певну специфіку, яка характеризується особливостями тих відносин, що визначають предмет цієї галузі.

Такою характерною рисою методу трудового права є локальне правове регулювання трудових відносин. Цей спосіб встановлення прав та обов’язків суб’єктів, простежується у межах децентралізованого, автономного методу і він досить поширений у трудовому праві.

На державному (централізованому) рівні визначають тільки основні засади правового регулювання найманої праці, які покликані забезпечити єдиний підхід в охороні трудових прав громадян, що укладають трудовий договір незалежно від форми власності і виду підприємництва. Це можуть бути норми щодо максимальної тривалості робочого часу, визначення мінімуму відпусток, гарантій мінімальної плати та ін. Основну ж масу суспільно-трудових відносин можна забезпечувати з допомогою локального (децентралізованого) правового регулювання. Враховуючи особливості і специфіку праці в окремих галузях і на окремих підприємствах, уповноважені на те суб’єкти трудових правовідносин самі л приймають норми, з допомогою яких досягається повнота правового забезпечення їх прав і обов’язків. Критерієм законності таких локальних норм стає принцип трудового права, за яким права працівників, визначені на централізованому рівні, не повинні погіршуватись внаслідок їх конкретизації на рівні підприємств.

Ще однією рисою методу трудового права можна´ назвати наявність специфічних способів захисту порушених трудових прав учасників правовідносин.

На відміну від деяких інших галузей права (сімейного, земельного та ін.) для трудового права характерна наявність самостійних, властивих лише йому юридичних санкцій. їх застосовують для забезпечення виконання суб’єктами правовідносин своїх прав і обов’язків. До таких санкцій належать передусім заходи дисциплінарної та матеріальної відповідальності. На особливості дисциплінарної відповідальності як виду юридичної відповідальності у трудовому праві ми вже звертали увагу. Що ж до матеріальної відповідальності, то у теперішньому вигляді у трудовому праві вона навряд чи зможе існувати у майбутньому. Норми матеріальної відповідальності були зорієнтовані на соціалістичну систему господарювання і єдине державне підприємництво, а тому обмежена відповідальність у розмірі до середнього заробітку, коли решта збитків покривалася за рахунок підприємця (держави), не може бути збережена в умовах приватного підприємництва. Отже, цілком можливе застосування у трудовому праві санкцій цивільної відповідальності при заподіянні шкоди працівником, який перебуває у трудових відносинах. Інша річ, що, можливо, ця відповідальність, як це спостерігаємо у випадку з дисциплінарною відповідальністю, буде залежати від рішення роботодавця: чи вимагатиме відшкодування шкоди повністю, чи частково, або й зовсім не заявлятиме позовних вимог. Як нам здається, що такий варіант більше відповідатиме природі трудового права і гарантуватиме при цьому права кожної із сторін трудових правовідносин.

Таким чином, метод трудового права полягає у комплексному поєднанні централізованого (імперативного) та децентралізованого (автономного) правового регулювання трудових та тісно пов’язаних з ними відносин на основі координації дій суб’єктів правовідносин, локального правовстановлення та можливості застосування спеціальних юридичних санкцій для забезпечення належного виконання учасниками цих правовідносин своїх прав та обов’язків.