Державне право зарубіжних держав

11.2. Конституційно-правові принципи організації і діяльності судових органів

Конституції зазвичай встановлюють види судових систем або судів, що діють у країні, вказуючи, які спеціальні суди можуть бути утворені поряд із судами загальної юрисдикції. З організаційних принципів діяльності судової влади майже всюди передбачається незалежність суддів, які підкоряються лише Закону, й її гарантії: незмінність, імунітети. Деякі конституції доповнюють цей принцип такою гарантією, як фінансова автономія судової влади.

Поширений конституційний принцип відправлення право-суддя тільки законно встановленими судами і забороною надзвичайних судів.

У деяких конституціях передбачено участь народу у встановленні правосуддя, передусім як присяжних. Присяжні не обираються, а відбираються за спеціальними методиками із списків громадян, складених із цією метою місцевою адміністрацією. Списки містять перелік усіх громадян, що відповідають установленим законом вимогам.

Відбір часто проводиться жеребкуванням. Присяжні вирішують питання не права, а факту, для чого їм особливих знань не потрібно. У кримінальному процесі, де переважно використовується цей інститут, вони повинні визначити, чи відбулося діяння, чи винен у ньому підсудний. Рішення присяжних приймається більшістю або одноголосно. Залежно від вердикту присяжних суддя призначає покарання підсудному чи виправдовує його. В англомовних державах лава присяжних має назву, що походить від стадії процесу (великого або малого журі), у франкомовних країнах суд за участю присяжних називається судом асизів.

Слід зазначити, що впродовж останніх десятиріч застосування суду присяжних скоротилося. В англійських судах приблизно 90% кримінальних проваджень розглядаються судами без участі присяжних.

Нарешті, слід розглянути принципі інстанційності, який часто виражається у праві на оскарження судових рішень. Він полягає в тому, що рішення суду, яке не вступило в силу, тобто рішення суду першої інстанції, може бути переглянуто судом другої інстанції. Ст. 3 Конституції США проголошує, що «Верховний Суд є апеляційною інстанцією, яка вирішує питання як права, так і факту», тобто може розглядати та вирішувати апеляційні скарги на рішення нижчих судів. Згідно зі ст. 111 італійської Конституції, «на судові рішення і на заходи щодо обмеження особистої свободи, прийняті загальними або спеціальними судовими органами, завжди допускається касаційна скарга з мотивів порушення закону».

Із наведених прикладів випливає, що є дві основні форми оскарження: апеляційна та касаційна.

Апеляційний порядок передбачає перегляд вищим судом справи по суті з новою перевіркою раніше розглянутих та нових доказів і виносить свої рішення, відміняючи рішення нижчого суду. В касаційному порядку вищий суд перевіряє лише дотримання закону судом першої інстанції, не розглядаючи справу по суті. Якщо рішення нижчого суду відмінено в касаційному порядку, справа переглядається звичайно тим же судом першої інстанції, але за іншого складу суддів. Водночас основними формами оскарження судових рішень, що не вступили в силу, існує і змішана ревізія, яка поєднує ознаки апеляції та касації. У різних країнах це поєднання здійснюється по-різному. Ревізійна форма дає змогу вищестоящому суду перевіряти не тільки законність, але й обґрунтованість рішень нижчого суду. Суд може винести своє рішення, і при апеляції, але вправі і повернути справу до першої інстанції, як при касації.

У країнах англосаксонської правової системи застосовується виключно апеляційне оскарження. Для держав романської правової системи характерне апеляційне оскарження по другій інстанції і касаційне - по третій. Судові рішення, що вступили в силу, переглядаються у надзвичайному порядку.

Найчастіше серед конституційних принципів судового процесу, тобто встановленого законом порядку розгляду і ви-рішення судових справ, виокремлюють гласність (публічність, відкритість судових засідань). Цей принцип міститься в ст. 3, а також у 6-ій поправці до Конституції США, ст. 82 японської Конституції, в ч. 1 ст. 120 Конституції Іспанії. Водночас зазвичай вказується на можливість проведення закритих судових засідань за умови, що рішення у справі оголошується публічно. Так, ч. 2 ст. 82 Конституції Японії проголошує: «Якщо суд одночасно вирішує, що гласність є небезпечною для публічного порядку або моралі, розгляд може проводитись за зачиненими дверима».

Поширений також конституційний принцип підкорення суддів тільки закону (ст. 101 Конституції Італії, ст. 97 Основного закону ФРН). Це означає не лише те, що суддя не повинен отримувати від будь-кого вказівок, включаючи вищі суди, але також і те, що підзаконні нормативні акти мають для суду значення лише остільки, оскільки вони, на його думку, відповідають закону.