Державне право зарубіжних держав

7.3. Поняття і види виборчих систем у зарубіжних державах

Визначальним для характеристики парламентських виборів як форми реалізації ідей представницької демократії є поняття виборчої системи.

Виборча система - це встановлений конституцією і законодавством порядок визначення результатів виборів. У деяких країнах як синонім поняття «виборчі системи» вживається термін «система представництва». Є три різновиди систем, кожний з яких має чимало конкретних варіантів. Це мажоритарні, пропорційні та змішані виборчі системи.

Виборчі системи, в основу яких покладено принцип більшості, називаються мажоритарними. Історично саме ці системи запроваджено першими.

За мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості обраним вважається кандидат, який одержав 50% + 1 голос установленої в законі або загальної кількості поданих в окрузі голосів, тобто той, хто користується абсолютною підтримкою виборців, які брали участь у голосуванні. У разі, коли жоден з кандидатів не набере необхідної кількості голосів, питання про заміщення мандата або виборної посади залишається відкритим. Для того, щоб зробити вибори результативними, застосовують різні способи. Наприклад, на повторне голосування (перебалотування) пропонують дві кандидатури, які попередньо набрали найбільшу кількість голосів. У Франції, крім того, з 1958 р. у другому турі результати визначаються за мажоритарною системою відносної більшості.

Недолік мажоритарних систем абсолютної більшості полягає в тому, що голоси, подані за переможених кандидатів, фактично зникають; хоча кількість цих голосів може наближатися до половини поданих в окрузі, волевиявлення відповідних виборців не матиме практичного значення.

За правилами мажоритарних систем відносної більшості (США, Великобританія, Індія), обраним у виборчому окрузі визнається кандидат (або партійний список кандидатів), який набрав більше голосів, ніж кожний окремий його конкурент, хоча це і становить менше половини всіх поданих в окрузі. Така виборча система у XVIII ст. було прийнято на парламентських виборах у Великобританії. Прихильники цієї виборчої системи розцінюють як її позитивну якість те, що вона сприяє утворенню стабільних парламентів і урядів. Однак така стабільність має «штучний характер», не кажучи про те, що вибори в парламент можуть дати вкрай спотворене уявлення про дійсне співвідношення суспільно-політичних сил.

Мажоритарні системи відносної більшості суттєво впливають і на політичну поведінку населення під час виборів. Наприклад, у Великобританії вважають, що у частини виборців є так званий синдром втраченого голосу. Побоюючись, що в разі голосування за кандидатури «третіх партій» їхній вибір не відобразиться на кінцевому результаті або об´єктивно полегшить обрання небажаного для них кандидата, потенційні виборці таких партій голосують за кандидата тієї з двох головних партій, програма якої ближче до їхніх поглядів. Тобто частина виборців діє за принципом «обирати найменше з двох лих». Отже, існування синдрому втраченого голосу посилює позиції двопартійної системи там, де вона складалась, або пришвидшує біполярне розмежування виборчого корпусу.

Є й мажоритарна система кваліфікованої більшості. Так, верхня палата Італії формувалася до 2005 р. так, що кандидатам було необхідно набрати 65% від поданих голосів (згідно зі змінами до виборчого законодавства, вибори до цієї палати нині відбуваються за пропорційною системою).

Іншим різновидом виборчих систем є пропорційні системи. Головна відмінність їх від мажоритарних виявляється в тому, що вони ґрунтуються не на принципі більшості, а на відповідності завойованих партією депутатських мандатів кількості одержаних нею на виборах голосів.

Ідеї пропорційного представництва на початку 40-х рр. ХІХ ст. почали запроваджувати у Франції та Швейцарії. Нині пропорційні виборчі системи є найпоширенішими в розвинутих країнах (Фінляндія, Швейцарія, Швеція, Норвегія, Австрія, Бельгія).

Форми пропорційного представництва характеризуються різноманітністю. Складно знайти дві країни, де б ці форми збігалися в деталях. Однак усі форми такого представництва мають певні спільні ознаки і ґрунтуються на двох началах. Це необхідність визначення так званого виборчого метра й існування умовної передачі голосів. Виборчий метр (квота) - це найменша кількість голосів, необхідних для обрання одного депутата за пропорційними виборчими системами. Умовна передача голосів - це обов´язкове зарахування голосів, поданих за кандидата понад кількість, визначену виборчим метром, іншому кандидату, який не набрав необхідного числа голосів. Умовна передача голосів вносить штучний елемент у пропорційне представництво.

Вибори за пропорційними системами проводяться в багатомандатних округах. Зважаючи на те, що парламентські вибори за кордоном майже завжди мають партійний характер, виборці за умови пропорційного представництва голосують не за окремі кандидатури, а за партійні списки. Поділом загальної кількості поданих за список на виборчий метр визначається число представників, обраних від цього списку, тобто партії.

Зв´язані та вільні списки. Преференційне голосування

Якщо в складений партією список кандидатів жодних змін виборцю вносити не дозволяється, то маємо справу з так званими списками зв’язаними (жорсткими, закритими) (Албанія, Ізраїль). Якщо зміни вносити можна - це вільні (гнучкі, відкриті) списки. Вільні списки застосовуються, наприклад, разом із преференційним голосуванням.

Інститут преференційного голосування має на меті дати виборцям можливість не тільки проголосувати за список кандидатів певної партії, але й всередині цього списку висловитись на користь певних кандидатів; сприяти їх обранню. З цією метою, голосуючи за список, виборець відзначає і кандидатів того списку, обрання яких для нього є бажаним. Використовуючи преференційне голосування, виборець може сприяти обранню кандидата, який знаходиться посередині або в кінці списку (Італія, Австрія - в Національну Раду).

Кумулятивний вотум - це система, яка характеризується тим, що кожний виборець у багатомандатному виборчому окрузі має стільки голосів, скільки треба обрати кандидатів (зрозуміло, кількість голосів у всіх виборців однакова), і розподіляє свої голоси між кандидатами як завгодно: може віддати декільком кандидатам по одному голосу, а може, наприклад, одному з кандидатів віддати всі свої голоси, акумулюючи їх у нього. Звідси і назва система (від лат. - скупчення).

Така система застосовується, наприклад, при виборах органів місцевого самоврядування в деяких землях ФРН, зокрема в Баварії, а також у східних землях, на території колишньої НДР. Там кожний виборець має по три голоси, а навпроти прізвища кожного кандидата у виборчому бюлетені розміщені по три незаповнених кола. Виборець має можливість: а) віддати по одному голосу кожному з кандидатів; б) віддати одному кандидату два голоси, а іншому один; в) віддати всі три голоси одному з кандидатів; г) не підтримати жодного з кандидатів, залишивши бюлетень незаповненим.

Панашування - це термін, що означає право виборця голо-сувати за кандидатів з різних списків чи вписувати в списки нових кандидатів. Панашування може відбуватися і за мажоритарної системи (якщо виборчі округа багатомандатні), і за пропорційної.

Панашування використовується, зокрема, в Бельгії. Воно дає змогу обрати бажаних для себе депутатів незалежно від їх політичної приналежності, але водночас він може проголосувати за кандидатів, що займають протилежні позиції.

Також різновидом виборчих систем є змішані системи, яким характерні елементи мажоритаризму та пропорціоналізму. Характерним прикладом змішаної системи є виборча система, встановлена законодавством ФРН. Половина депутатів нижньої палати парламенту тут обирається в одномандатних округах за мажоритарною системою відносної більшості, інша половина обирається за пропорційною системою на основі партійних списків, висунутих у землях - суб´єктах федерації. Відповідно кожному виборцю надається два бюлетені. Один подається за конкретного кандидата, другий - за список політичної партії.

Трапляються формальні поєднання мажоритаризму та пропорціоналізму. Наприклад, в Австралії нижня палата парламенту обирається за мажоритарною системою абсолютної більшості, а верхня - на основі пропорційного представництва.

Характеризуючи пропорційні та змішані виборчі системи, слід зазначити, що законодавство багатьох країн містить положення, які об´єктивно зумовлюють фактичне порушення пропорційного представництва. Найхарактернішим прикладом таких положень є норми, що регламентують застосування так званих відсоткових застережень. Зокрема, в Італії згідно з Законом про вибори 1993 р. партії, що не набрали 4% голосів виборців, втрачають право на представництво в палаті депутатів. У ФРН в розподілі мандатів на основі пропорціоналізму мають право брати участь лише ті політичні партії, які одержали не менше 5% голосів їх загальної кількості у масштабах усієї країни або провели в депутати своїх кандидатів не менше ніж у трьох територіальних округах. Така практика характеризується в німецькій юридичній літературі як «загороджувальний пункт».

Розглянуті нами й інші обмеження пропорційного представництва зазвичай пояснюються потребами не розпорошувати політичні сили в парламентах і тим самим забезпечити стабільність уряду. Подібні застереження об´єктивно сприяють зміцненню позицій великих партій і звужують сферу діяльності інших.

Загалом значення будь-яких виборчих систем не треба аб-солютизувати. Вони повинні сприйматися лише як спосіб наближення до порівняно справедливого представництва і в жодному разі не як метод досягнення ідеального результату.