Державне право зарубіжних держав

7.2. Виборчий процес у зарубіжних державах Виборчий процес - це і певна діяльність, і система правових норм, які цю діяльність регулюють.

У першому значенні можемо визначити виборчий процес як урегульовану законом та іншими соціальними нормами діяльність індивідів, органів, організацій і груп із підготовки та проведення виборів у державні й самоврядні органи. Будучи нормативно врегульованою, ця діяльність є впорядкованою, складається з певних, розміщених у встановленій послідовності елементів - стадій.

1. Призначення виборів. Ця стадія може бути відсутньою, якщо дата виборів установлена законодавчо раз і назавжди. Наприклад, у США загальні вибори та вибори в штатах у державні й самоврядні органи проводяться в перший вівторок після першого понеділка листопада парного року (президентські вибори - високосного року), тобто в один із днів періоду між 2 і 8 листопада.

2. Стадія визначення виборчих округів.

3. Визначення виборчих дільниць (секцій).

4. Утворення виборчих органів (комісій, бюро).

5. Реєстрація виборців.

6. Висунення кандидатів.

7. Агітаційна кампанія.

8. Голосування.

9. Підрахунок голосів і визначення результатів голосування.

10. Можливий другий тур голосування (або нові вибори).

11. Остаточне визначення й опублікування результатів виборів.

Розглянемо деякі стадії докладніше.

1. У багатьох країнах загальні вибори проводяться тільки в неробочі дні. Наприклад, в Австрії, згідно з ч. 3 ст. 26 Федерального Конституційного закону, день виборів у Національну раду (нижню палату парламенту) повинен припадати на неділю або інший загальний день відпочинку. Але в США, як зазначалось, день виборів - вівторок. Особливістю шведської системи є те, що вибори до всіх представницьких органів (риксдаг, ландстинги, збори комунальних і міських уповноважених) відбуваються одного й того ж дня - третьої неділі вересня кожні чотири роки.

2. Виборчі округи - це територіальні одиниці, що об´єднують громадян для обрання депутатів у представницькі органи держави і місцевого самоврядування.

Вони можуть утворюватись спеціально, але часто виборчими округами є території суб´єктів федерації або одиниць політико-територіального поділу (областей, провінцій, міст), а іноді історичних територіальних одиниць (як французькі кантони). У разі, якщо виборчі округи не утворюються, вся країна є єдиним виборчим округом.

Залежно від кількості депутатів, які обираються в окрузі, виборчі округи поділяються на одномандатні (уніномінальні) й багатомандатні (поліномінальні, в яких обирають багато, до декількох десятків, депутатів, і плюриномінальні, тобто такі, в яких обирають декількох депутатів).

Трапляються випадки, коли єдина норма представництва умисно порушується під час визначення меж виборчих округів. Така практика називається «виборчою географією (геометрією)».

3. Виборчі дільниці - це територіальні одиниці, що об´єднують виборців спільним місцем голосування. Вони мають суто технічне значення і часто регулювання їх організації здійснюється не законом, а підзаконним актом аж до інструкції.

У Франції виборчими дільницями є комуни - низові одиниці політико-адміністративного поділу території країни, а в Іспанії такі одиниці можуть поділятися на декілька виборчих дільниць (секцій), що охоплюють від 500 до 2 тисяч виборців.

4. Виборчі органи (комісії, бюро, президії) здійснюють організаційне керівництво виборчим процесом. Серед них розрізняють:

- територіальні (включаючи центральні), система яких базується на системі політико-територіального устрою держави;

- окружні, що діють у виборчих округах у разі, коли виборчі округи не збігаються з політико-територіальними одиницями;

- дільничні, що діють у виборчих дільницях.

5. П’ята стадія - реєстрація виборців - необхідна умова здійснення виборцем свого права голосу, яка означає включення особи у список виборців, на підставі чого він зможе бути допущеним до голосування. Р Дж. Ларлсон у своїй монографії «Система реєстрації виборців у Канаді і Західній Європі» наголошував: «Призначення реєстрації виборців - установити до виборів особу того, хто має право голосу таким чином, щоб тільки ця людина могла подати виборчий бюлетень».

Залежно від того, на кому лежить тягар реєстрації, вона вважається публічною (обов’язковою) й особистою (добро-вільною).

Перша система має два різновиди. Один із них застосовується у ФРН, Швеції, Швейцарії, де ведеться облік населення та його переміщення, а публічна влада має відомості щодо осіб, які проживають на підвідомчій території.

У Великобританії, Канаді, де немає примусової реєстрації міграції населення, застосовується інший метод. У Канаді список виборців складається перед кожними виборами шляхом обходів офіційними посадовими особами «від дверей до дверей». У Великобританії складання списків щорічне і «закриваються» списки 15 лютого, після чого в них зміни не вносяться.

Друга система полягає у тому, що виборець приходить із документами у відповідну установу та реєструється для участі у виборах (США, Франція).

6. Головною стадією виборчого процесу є висунення кандидатів у депутати. У деяких державах відповідна діяльність законом віднесена виключно до політичних партій (Австрія, Португалія, Фінляндія, Швеція). В Італії, ФРН та низці інших країн висунення кандидатів здійснюється не тільки партіями, а й виборцями; водночас для реєстрації кандидатів потрібно, щоб відповідні документи були підписані певною кількістю виборців по кожному округу (наприклад, у ФРН - 200 виборців, в Італії - 350).

У виборчому праві: й порядок самовисунення кандидатів. Так, у Франції кожний громадянин, кваліфікований законом як можливий кандидат у депутати, може самовисунутись на виборах у нижню палату парламенту за умови, що його реєстрація відбудеться не пізніше, ніж за три тижні до дня голосування. В англомовних країнах із парламентарними формами правління також прийнятий порядок самовисунення кандидатів та їх реєстрації за умови необхідної підтримки з боку виборців. До того ж така підтримка має, по суті, символічний характер. Наприклад, у Великобританії для реєстрації кандидата достатньо його власної заяви, письмово підтриманої десятьма виборцями.

Особливістю виборчого права країн, де встановлений порядок самовисунення кандидатів або формального їх висунення з ініціативи виборців, є можливість так званої виборчої застави.

Виборча застава - це певна грошова сума, визначена законом, яку кандидат у депутати вносить у момент його реєстрації. Після виборів ця сума повертається йому лише за умови певної підтримки виборців, визначеної за результатами голосування. Зокрема, у Великобританії виборча застава у розмірі 500 ф. ст. не повертається, якщо кандидат зібрав менше ніж 5% загальної кількості голосів, поданих у відповідному окрузі. В Нідерландах застава втрачається, якщо кандидат був підтриманий виборцями, голоси яких становлять менше ніж % так званої (виборчої квоти) середньої кількості голосів, необхідних дня заміщення одного депутатського мандата за пропорційною виборчою системою. Подібна застава відома виборчому праву Австралії, Канади, Франції, Японії, країн Балтії.

Значними особливостями характеризується порядок висунення кандидатів у депутати й на виборні посади у США. Тут він майже завжди має суто партійну природу.

Так звані «встановлені партії» висувають кандидатів шляхом так званих первинних виборів - праймеріз.

Праймеріз - це висунення кандидата із застосуванням голосування виборців. Але, на відміну від виборів, на праймеріз обираються кандидати на виборні посади, які після цього балотуються у звичайному порядку. Зазвичай праймеріз мають закритий характер, тобто кожна партія проводить голосування окремо та залучає до нього тільки своїх прихильників. У семи штатах проводяться відкриті праймеріз, коли у відповідних процедурах беруть участь усі виборці незалежно від партійного членства.

Порядок висунення кандидатів, подібний до праймеріз, є і в деяких інших країнах. Зокрема, в Бельгії для визначення кандидатів у депутати парламенту проводяться так звані пули, процедури яких визначені законом, на відміну від американських праймеріз; пули є суто партійними заходами. В пулах мають право брати участь, а іноді й зобов’язані це робити всі члени партії, яка має намір висунути своїх кандидатів на виборах. Порядок проведення пулів визначений статутами всіх головних політичних партій цієї країни.

Діяльність політичних партій визначає зміст інших стадій виборчого процесу. Вони беруть участь у роботі органів, створюваних для проведення виборів, ведуть передвиборну агітацію, забезпечують контроль за можливими порушеннями в процесі виборів тощо. Вибори в розвинутих країнах набули характеру однієї з форм суто партійної діяльності.