Державне право зарубіжних держав

5.3. Поняття республіканської форми правління. Загальна характеристика різних видів республіки

Республіка (від лат. res publica - громадська справа) - це така форма правління, яка характеризується вибірністю глави держави, котрий зазвичай називається президентом.

Президентська республіка дещо нагадує дуалістичну монархію, тим паче, що вперше таку форму правління було утворено в США (за прикладом Великобританії, яка була на тоді у багатьох моментах дуалістичною монархією), проте має дуже суттєві відмінності від неї.

Головними ознаками президентської республіки (за В. Шаповалом) є:

1. Дотримання формальних вимог жорсткого поділу влад і запровадження збалансованої системи стримувань і противаг.

2. Обрання президента на загальних виборах.

3. Поєднання повноважень глави держави і глави уряду в особі президента.

4. Формування уряду президентом лише за обмеженої участі парламенту.

5. Відсутність політичної відповідальності уряду перед парламентом.

6. Відсутність права глави держави на розпуск парламенту.

7. Відсутність інституту контрасигнування, тобто скріплення актів президента підписами міністрів, які б і несли за них відповідальність.

У країнах Латинської Америки за умовами формального проголошення поділу влади вирішальну роль відіграє президент. Останній наділений такими повноваженнями, які дають змогу йому активно втручатися у сферу законодавчу і впливати на функціонування судової влади. Крім того, свої повноваження президент виконує часто в умовах, коли немає розвинутої партійної системи і відповідних політичних засобів контролю за діяльністю державного механізму. Інколи таку форму державного правління називають «суперпрезидентською» республікою.

Запроваджений у вказаних країнах варіант президентської республіки за деякими ознаками навіть формально відрізняється від свого класичного прототипу, яким є президентська республіка в США. На відміну від США, де президент обирається непрямими виборами, тут відповідні вибори мають зазвичай прямий характер. Конституції багатьох держав Латинської Америки не припускають переобрання президента на наступний строк, хоч у практиці відповідних країн таке обмеження не завжди має реальне значення. Нарешті, у деяких із них немає посади віце-президента, що, безсумнівно, сприяє посиленню особистої влади фактичного глави виконавчої влади.

Цікавою видається ст. 116 Конституції Туркменістану 1992 р. (у редакції від 26 вересня 2008 р.), яка проголошує, що положення Конституції про державне правління у формі президентської республіки не можуть бути змінені.

Ознаки парламентарних форм правління (за В. Шаповалом):

1. Здійснення повноважень глави держави і глави уряду різними особами.

2. Обмеженість владних повноважень глави держави і водночас віднесеність реальної компетенції у сфері виконавчої влади до уряду та його глави.

3. Формування уряду парламентом за участю глави держави, яка зазвичай є майже номінальною.

4. Формальна політична відповідальність уряду (колективна й індивідуальна) перед парламентом.

5. Право глави держави розпустити парламент, яке зде-більшого ефективно контролює уряд.

6. Контрасигнування актів глави держави главою уряду та (або) відповідним міністром.

Ознакою парламентарно-республіканської форми є також те, що глава держави - президент - обирається не на загальних виборах, а парламентом або спеціальною колегією, яка переважно складається з депутатів того ж парламенту.

Фактичним центром здійснення державної влади в парламентарних за формами правління країнах завжди є не представницький орган, а уряд. Усі важелі реальної влади знаходяться тут у керівників політичних партій, яким належить більшість місць у парламенті. Сам же парламент виконує роль своєрідного механізму, за допомогою якого політика правлячої партії або партій офіційно оформляється. Суто партійний характер зазвичай має і уряд, глава якого очолює партію парламентської більшості або, у випадках утворення коаліційного уряду, є лідером чи входить до складу керівництва однієї з партій правлячої коаліції.

Тому не дивно, що в зарубіжній політологічній літературі парламентарні форми правління часто визначаються як «правління партій».

Типовою ознакою змішаних форм правління є поєднання ознак президентської та парламентарної республік. Як і в президентській республіці, тут главу держави обирають на загальних виборах. Іноді він наділений значними повноваженнями у сфері виконавчої влади або навіть очолює її. З іншого боку, як і в парламентарній республіці, суб´єктами виконавчої влади є прем´єр-міністр і уряд загалом, які несуть відповідальність перед представницьким органом.

Приклади: в Європі - Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Македонія, Польща, Румунія, Словенія, Фінляндія, Франція і Хорватія, більшість колишніх радянських республік.

Найважливішою ознакою є співвідношення конституційних і реальних повноважень у сфері виконавчої влади, якими володіють президент і прем´єр-міністр. За таким критерієм окремі країни зі змішаною республіканською формою правління майже не відрізняються від парламентарних (Австрія, Ісландія, Словенія) чи президентських (Румунія, Франція) республік.

Певні особливості має республіканська форма правління, прийнята в Швейцарії. Її можна визначити як директоріальну республіку.

На рівні федерації органом виконавчої влади в Швейцарії є Федеральна рада (уряд). Кількість членів уряду зафіксована в конституції й становить із 1848 р. 7 чоловік. Строк їх повноважень збігається з тривалістю легіслатури Національної ради (нижня палата парламенту), тобто 4 роки. Уряд обирається на об´єднаному засіданні палат Федеральних Зборів - Національної ради та Ради кантонів - шляхом таємного голосування.

Президент союзу обирається в грудні щороку на спільному засіданні палат Федеральних зборів зі складу Федеральної ради, одночасно обирається і віце-президент. Останні здійснюють окремі представницькі й почесні функції, зокрема, президент веде засідання союзної ради.

Сім міністрів, включаючи Президента союзу, становлять вищий орган виконавчої влади Швейцарії. Сім департаментів утворюють виконавчий апарат: політичний департамент (міністерство закордонних справ); департамент внутрішніх справ (шляхи, ліси, наука, статистика); департамент юстиції та поліції; військовий департамент; фінансові митниці; департамент народного господарства; департамент транспорту, комунікацій та енергетики.

Швейцарська Конституція не знає інституту політичної відповідальності уряду перед парламентом, хоча союзна рада повинна звітувати на кожній сесії представницького органу.

Характерно, що ні союзна рада, ні президент не мають права вето на рішення парламенту; не наділені вони і правом його розпуску.

Загалом прийнята в Швейцарії форма державного правління є унікальною. Її особливості пов’язані з відмінним від інших розвинутих країн балансом між законодавчою і виконавчою владою. Юридичні передумови існування цієї форми правління доповнюються широким спектром політичних передумов. До останніх насамперед належать глибокі демократичні традиції у сфері державно-політичного життя країни, зумовлені загальними економічними і соціальними чинниками її розвитку. Нині форма директоріальної республіки залишається однією з головних індивідуальних ознак державного ладу саме Швейцарії.

У мусульманських країнах, окрім монархій, прийняті й республіканські форми правління. Найцікавішою з-поміж них є теократична (ісламська) республіка, прикладом якої може бути Іран. Конституція цієї країни встановила засади побудови державного механізму, які за багатьма ознаками можна порівняти з тими, що узгоджуються з традиційними республіканськими формами. Однак поряд із такими інститутами, як президент і парламент, вона фіксує наявність так званого керівника. Останній наділений верховною духовною і політичною владою та здійснює функції вождя нації, яка сприймається як громада мусульман.

Отже, характер форми правління в тій чи іншій країні відображає особливості державного ладу, зафіксовані в основному законі. Йдеться про конституційно визначені відносини вищих органів держави, насамперед органів законодавчої і виконавчої влади. Іноді в конституціях прямо визначається форма правління. «Політичною формою Іспанської держави є парламентарна монархія», - записано в ст. 1 Конституції Іспанії. «Формою державного ладу Ірану є ісламська республіка» (ст. 1). У Конституції Греції зазначено, що тут прийнята форма парламентарної республіки (ст. 1). У такому вигляді форма державного правління визначена в основних законах Болгарії, Данії, Ісландії, Латвії, Литви, Молдови, Норвегії, Румунії. Однак зазвичай про характер і особливості форми правління можна говорити, лише проаналізувавши ті розділи конституції, в яких ідеться про повноваження вищих органів держави. Обов’язковим є і вивчення конкретної державно-політичної практики.