Державне право зарубіжних держав

4.4. Сутність, види, завдання і функції громадських об`єднань за кордоном

Різноманітні інтереси населення реалізуються не тільки через державні органи та політичні партії. Дедалі більше зростає роль соціально-економічних й соціально-культурних громадських об´єднань некомерційного характеру в політичних системах зарубіжних країн. Вони надзвичайно різноманітні: профспілки, рухи, спілки споживачів, екологічні та пацифістські організації, культурні товариства, благодійні фонди.

За всіх їх відмінностей вони мають деякі суттєві спільні ознаки.

По-перше, вони не ставлять за мету, як і політичні партії, отримання прибутку. Некомерційний характер цих суспільних об´єднань надає їм деякі організаційно-технічні переваги по-рівняно з комерційними організаціями, зокрема їм не потрібно отримувати ліцензії тощо. Прикладом є ч. 1 ст. 12 Конституції Греції: «Грецькі громадяни мають право утворювати спілки та об´єднання, які не мають на меті отримання прибутку, дотримуючись при цьому законів держави, які, своєю чергою, в жодному випадку не можуть передбачати, що здійсненню цього права повинен передувати попередній дозвіл».

По-друге, хоч чимало громадських об´єднань виявляють активність у політичному житті, політична участь не є їх основною метою (на відміну від політичних партій), це тільки допоміжний засіб для досягнення мети. Зазвичай громадські об´єднання прагнуть впливати на державу ззовні, тоді як політичні партії ставлять за мету оволодіння державною владою. Виключення, які траплялися в історії (наприклад, профспілка «Солідарність» у Польщі) тільки підтверджують це правило, позаяк вони з’явились у явно відхилених від норм умовах тоталітарного режиму.

У політичному житті демократичних держав громадські об’єднання виконують різні функції: виявляють загальні інтереси окремих груп населення; орієнтують депутатів, органи адміністрації на врахування цих інтересів у процесі розробки та проведення державної політики; активно організовують громадську думку щодо різних аспектів суспільного, зокрема державного, життя, об’єднують виборців навколо депутатів, які співпрацюють із цією організацією.

Громадські об’єднання інколи своєю діяльністю «добудовують» державні структури, які не досягли достатнього розвитку. Таку роль вони часто відіграють у країнах із слаборозвинутою державною організацією. Характерний приклад - становище тарикатів (мусульманських орденів) у Сенегалі, де вони, крім вирішення своїх внутрішніх питань, підтримують громадський порядок у поселеннях, забезпечують збір із селян державних податків, мобілізують у своїх інтересах селянські маси у період виборчих кампаній.

Є декілька варіантів конституційно-правового регулювання статусу громадських організацій.

По-перше, найчастіше єдиною конституційною основою статусу цих організацій є право на об’єднання в спілки (асоціації).

Фіксуючи в конституції право на об’єднання, законодавець установлює однаковий правовий режим для всіх видів спілок, і так, як справедливо довів німецький дослідник К. Хессе, визначається більш загальний принцип побудови суспільства, а саме принцип вільного утворення соціальних груп.

По-друге, поруч із правом на об’єднання, в конституції можуть бути передбачені норми щодо правового статусу окремих видів громадських об´єднань (профспілок, об´єднань підприємців). У більш «м’якому» варіанті це розглядається як реалізація свободи особистості та закріплюється у відповідних главах і розділах про права та свободи громадян: так, статус профспілок відображено в ст. 23 Конституції Греції, ст. 39 Конституції Італії, ст. 9 Основного закону ФРН; правовий статус спілок підприємців (і профспілок) - у главі 2 шведського конституційного акта «Форма правління». У разі, коли законодавець надає окремим об’єднанням особливого значення, норми щодо цих об’єднань включаються не в глави про права та свободи, а в інші глави конституцій («Політичні, соціальні та економічні основи держави» Конституції Куби, Вступ до Конституції КНР 1982 р.).

Наявність у конституціях зарубіжних країн статей щодо окремих видів громадських об’єднань в умовах демократичної державності є визнанням їх важливої ролі у політичній системі.

По-третє, можуть бути вказані умови утворення громадських об’єднань і вимоги до них. Так, Конституція Італії забороняє таємні об’єднання й такі, що мають політичну мету та є організаціями військовими (ст. 18). Діяльність таємних і воєнних об’єднань забороняється ч. 5 ст. 22 Конституції Іспанії. Згідно з ч. 2 ст. 12 болгарської Конституції «об’єднання громадян, включаючи профспілки, не можуть ставити перед собою політичної мети і здійснювати політичну діяльність, притаманну політичним партіям. Якщо громадські об’єднання явно здійснюють таку діяльність, окружний прокурор вправі запропонувати їм припинити політичну діяльність або в місячний термін зареєструватися як політична партія; за невиконання цього рішення організація підлягає розпуску за клопотанням Головного прокурора».

У конституціях держав Азії й Африки також часто перелічують вимоги, зумовлені політичною реальністю тієї чи іншої країни. В Конституції Республіки Габон зазначено: «Забороняються асоціації..., мета або діяльність яких суперечить кримінальним законам і добрій згоді етнічних груп».

Свобода асоціацій, за ст. 26 Конституції Ісламської Республіки Іран 1979 р. (у редакції 1989 р.), гарантується за умови, якщо діяльність цих асоціацій не суперечить ісламським цінностям.

Громадські об´єднання зазвичай повинні бути зареєстровані та внесені у відповідний реєстр. Ч. 3 ст. 22 Конституції Іспанії проголошує: «Асоціації повинні бути занесені в реєстр з єдиною метою - надати їм гласності».

Примусовий розпуск громадських об´єднань в умовах демократії можливий лише за порушення ним умов, указаних у конституції й інших законах і, як правило, на підставі судового рішення.