Державне право зарубіжних держав

3.3. Загальна характеристика актів органів конституційної юрисдикції зарубіжних держав

Актами органів конституційного контролю зарубіжних країн є підсумкові (остаточні) та проміжні рішення конституційних судів або рад, матеріально-правові та процесуальні акти, рішення колегій конституційних судів і акти голів та інших посадових осіб останніх. Найважливіше значення з-поміж них мають підсумкові рішення.

Форма актів може визначатися характером наведених у них оцінок. Наприклад, згідно з Положенням про утворення і діяльність Конституційного суду Італії, останній під час розгляду питань, пов’язаних з додержанням конституційної законності, виносить вирок тоді, коли він довів факт неконституційності, а постанову - якщо встановив очевидну необґрунтованість поставленого питання.

Форма актів залежить і від особливостей процедури судового розгляду. Так, відповідно до Закону про Федеральний Конституційний суд ФРН вирішення справ, що ґрунтується на їх усному розгляді, завершується винесенням рішення, а розв’язання справ без такого розгляду - прийняттям ухвали.

Неоднаковими за формою можуть бути основні та додаткові, мотивовані і немотивовані підсумкові акти конституційних судів. Наприклад, в Органічному законі про Конституційний суд Іспанії як загальне для всіх видів проваджень закріплено положення про те, що результатом розгляду є винесення рішення Конституційного суду і резолюції щодо правових наслідків його прийняття. Інші акти Конституційного суду видаються у вигляді постанови, якщо вони мотивовані, або у вигляді рішення, коли такими не є.

Юридичну природу підсумкових рішень конституційних судів, на думку М. Кельмана, характеризують такі ознаки:

1) особлива юридична природа порівняно з актами загальних та інших судових органів, яка зближує їх з актами законодавства;

2) особлива процедура інформування про них;

3) особливий порядок дії в часі, просторі, щодо кола органів та осіб;

4) специфіка їх виконання;

5) особливий порядок перегляду.

Проаналізуємо кожну з наведених ознак.

1. Особлива юридична природа рішень конституційних судів обумовлена тим, що вони є не так правозастосовними актами, як актами тлумачення конституції. Причому це тлумачення здійснюється на підставі висновків логічного аналізу. Лише у законодавстві небагатьох країн, наприклад Іспанії, є норма про тлумачення як функцію Конституційного суду, яка реалізується під час здійснення всіх видів проваджень.

У законодавстві ФРН тлумачення пов’язується з окремими видами особливих проваджень, віднесених до юрисдикції Федерального Конституційного суду. В Законі про Федеральний Конституційний суд ФРН зазначено, що за констатації факту порушення Конституції, наведення порушеного положення цього документа Федеральний Конституційний суд може в резолютивній частині свого рішення вирішити будь- яке правове питання, важливе для тлумачення положень Конституції. Отже, у законодавстві ФРН, як й Іспанії, тлумачення Федеральним Конституційним судом Основного закону розглядається не як його виключне право, а як вище порівняно з тлумаченням, здійснюваним іншими компетентними органами. У конституціях і законодавстві інших країн, що розглядаються нами, термін «тлумачення» при визначенні статусу конституційних судів узагалі не вживається.

Юридична природа інституту конституційного контролю визначається трьома його властивостями: 1) нормативністю;

2) верховенством у системі законодавства (конституційний рівень); 3) вищою юридичною силою щодо актів загальних та інших судових органів.

Нормативність, тобто загальнообов’язковість рішень конституційних судів, обумовлена загальнообов’язковим характером актів, які ними оцінюються на предмет відповідності конституції. Загальнообов’язковими насамперед є ті рішення, в яких визначається конституційність чи неконституційність того або іншого нормативного акта. Висновок про однакову з законами та іншими нормативними актами юридичну силу зазначених рішень наочно підтверджується ситуаціями, коли скасовуються не закони (інші нормативні акти) загалом, а їх окремі статті.

Поряд з верховенством у системі законодавства (на конституційному рівні) рішення конституційних судів мають і вищу юридичну силу щодо актів загальних та інших судових органів.

Оприлюднюються у періодичних виданнях рішення у багатьох або в усіх, як в Іспанії, видах конституційних проваджень. Причому в усіх країнах, що розглядаються нами, передбачено оприлюднення рішень органів конституційного контролю, винесених у зв’язку з розглядом ними справ, пов’язаних із перевіркою на конституційність (законність) відповідних нормативних актів, або в інших видах проваджень, якщо доведено неконституційність тих або інших актів органів виконавчої влади. Щодо інших категорій справ такої єдності немає.

В Австрії, ФРН, Італії виявом наближеності рішень конституційних судів до законодавчих актів є визначення у законах про них певних органів та осіб, які зобов’язані забезпечувати оприлюднення правових положень, сформульованих цими судами. У справах щодо конституційності (законності) того або іншого акта цей обов’язок в Австрії покладається на вищі компетентні органи федерації або земель, включаючи федерального канцлера чи губернатора відповідної землі, у ФРН - на міністра юстиції, в Італії - на міністра юстиції або голову обласної джунти.

2. У законодавстві країн, що розглядаються, згадуються чотири форми інформування про рішення конституційних судів, які можуть бути й етапами дій вказаних органів у цьому напрямі: 1) проголошення (оголошення) рішень; 2) повідомлення (доведення до відома) про прийняті рішення;

3) вручення (передача, надсилання) рішень зацікавленим органам та особам; 4) опублікування рішень.

Проголошення рішень зазвичай аналізують як систему інформування, загальну для здійснення провадження в усіх категоріях справ, що розглядаються конституційними судами. Однак порівняно з іншими формами інформування, воно кореспондує лише усній формі розгляду.

3. Особливий порядок дії конституційних рішень у часі, просторі, щодо кола органів та осіб, нормативних актів виявляється насамперед у їх текстах.

Розглядаючи дію рішень конституційних судів щодо кола органів та осіб, насамперед треба зауважити на обов’язки органів законодавчої влади. Важливе місце обов’язкам парламенту і його структур відведено у Регламенті палати депутатів парламенту Італії, де є спеціальний розділ XXIV «Наслідки рішень Конституційного суду». Згідно з нормами цього розділу, рішення Конституційного суду в обов’язковому порядку розглядаються компетентною комісією парламенту на предмет необхідності вияву відповідних законодавчих ініціатив. Підсумком такого розгляду є документ, у якому комісія мотивовано формулює свій погляд на про необхідність вияву цих ініціатив, який оприлюднюється, розповсюджується в палаті депутатів, а також доводиться її головою до відома голови Ради міністрів і голови Конституційного суду.

У законодавстві інших країн, що розглядаються, аналогічного зазначеній процедурі механізму реагування парламентів на рішення органів конституційного контролю у справах, пов’язаних з перевіркою конституційності (законності) актів, немає, що свідчить про більшу автономність їх законодавчої влади. Парламенти цих країн (за винятком Австрії) наділені обов’язками, які кореспондують рішенням конституційних судів, насамперед у справах, пов’язаних із попереднім контролем за конституційністю (законністю) актів. Меншою мірою визначені їх обов’язки щодо рішень органів конституційного контролю, пов’язаних із законами й іншими нормативними актами, що набрали законної сили.

Особливості дії рішень конституційних судів у часі насамперед дістають вияв під час розгляду ними справ, пов’язаних із перевіркою конституційності (законності) актів. Можна виокремити три критерії визначення цих особливостей: момент набрання рішенням законної сили, час дії його зворотної сили, період обмеженої дії рішення. Час набрання законної сили рішеннями у зазначеній категорії справ зазвичай пов’язаний із днем їх офіційного оприлюднення.

В Австрії ці рішення набирають законної сили з дня їх офіційного оприлюднення, в Італії й Іспанії - з дня, наступного за цим днем. Окрім того, в Іспанії такі рішення стають обов’язковими для суддів загальних та інших судів відтоді, як вони дізнаються про них, а для сторін - із дня повідомлення про ці рішення.

Час набрання зазначеними рішеннями конституційних судів законної сили може бути визначений і безпосередньо у цих актах.

Дія рішень конституційних судів у просторі обумовлена змістом повноважень цих органів та їх місцем в єдиній ланці вищих органів держави.

Законодавством країн, що розглядаються, конституційні суди не включені до системи органів, які здійснюють правосуддя (за винятком ФРН). Однак вища юридична сила їх рішень випливає з тих положень нормативних актів, якими закріплено право загальних, адміністративних та інших судових органів звертатися до конституційних судів з приводу перевірки на конституційність (законність) актів, призначених для судового застосування, і їх обов’язок керуватися прийнятими конституційними судами рішеннями.

Вища юридична сила рішень конституційних судів щодо актів загальних та інших судових органів обумовлена й особливостями предмета й об’єктів судової конституційно- контрольної діяльності, змістом санкцій, які застосовуються у процесі здійснення конституційного судочинства, а також загальним призначенням органів конституційного контролю як таких, що наділені особливою спеціалізацією у сфері реалізації судової влади.

Особлива юридична сила рішень конституційних судів, яка відрізняє їх від актів загальних та інших судових органів і зближує з актами законодавства, визначається також тим, що деяким із них надають характеру юридичного прецеденту. Так, Органічним законом про Конституційний суд Іспанії прецедентне значення визнається за рішеннями Конституційного суду щодо неконституційності тих або інших актів. У ньому зазначено, що при здійсненні судами правосуддя на підставі законів, розпоряджень і актів, розглянутих у Конституційному суді, треба додержуватися доктрини, яка випливає з його рішень і висновків, винесених під час розгляду заяв про неконституційність.

В Австрії прецедентне значення надається рішенням Конституційного суду щодо компетенції тих або інших органів, а також виборів до Національної ради. Зокрема, у Законі про організацію і провадження Конституційного суду Австрії за-значено, що при повторному проведенні виборів виборчі комісії пов’язані фактами і правовими оцінками, з яких Конституційний суд виходив у своєму рішенні.

Поряд із закріпленням обов’язковості рішень і висновків органів конституційного контролю як законодавчого (або навіть конституційного) принципу в деяких країнах щодо окремих категорій справ межі цієї обов’язковості для конкретних випадків можуть встановлюватися конституційним судом. Зокрема, згідно з Органічним законом про Конституційний суд Іспанії останній, оголошуючи нечинним рішення, акт або резолюцію, які перешкоджають повній реалізації права на захист прав і свобод людини, визначає у разі необхідності сферу застосування цього припису. Щодо Франції, то треба зазначити, що у цій країні в Законі про Конституційну раду Франції визначено межі чинності її рішень, пов’язаних із суперечками стосовно виборів депутатів і сенаторів. Їй надано право досліджувати будь-які питання, що виникають, чи заперечення. Проте рішення цього органу має юридичну силу лише щодо виборів, із приводу яких подано запит.

4. Юридичну природу актів конституційних судів визначає і специфіка процедури їх виконання, насамперед особливе коло виконавців. Так, конституційні суди ФРН й Іспанії у своїх рішеннях (у ФРН у рішенні або у наступних актах) можуть визначати, хто повинен їх виконувати, а у разі необхідності (у ФРН - у конкретному випадку) - встановлювати умови такого виконання (у ФРН - врегульовувати вид і спосіб виконання). Крім того, у ФРН виконання обвинувального рішення щодо судді Федерального суду, який допустив службове порушення, здійснюється органом, у компетенцію якого входить звільнення такого судді з посади.

Важливі особливості характеризують процедуру виконання рішень Федерального Конституційного суду ФРН щодо оголошення партії або однієї з її організацій неконституційними. Їх виконують відомства, уповноважені на те представницькими органами земель, причому вищі органи земель наділяються необмеженим правом давати вказівки відомствам і службам земель, які відповідають за підтримання громадської безпеки та порядку. До процедури, що розглядається, може бути підключений і федеральний міністр внутрішніх справ ФРН, наділений повноваженнями видавати розпорядження, необхідні для однакового виконання рішень, у разі, якщо діяльність партії чи однієї з її організацій, оголошених неконституційними, здійснюється на території декількох земель.

5. Ще один аспект, що характеризує юридичну природу рішень органів конституційного контролю, пов’язаний із можливістю їх перегляду. У всіх країнах, що розглядаються, передбачено загальне правило про принципову недопустимість подання скарг на рішення конституційних судів. Зазвичай цей принцип закріплено на конституційному рівні. У деяких країнах конституційні суди в окремих випадках, передбачених законодавством, можуть переглядати свої рішення або давати пояснення до них.

Так, у ФРН рішення Федерального Конституційного суду щодо позбавлення особи конституційних прав і свобод може бути переглянуте ним, якщо з моменту винесення цим судом останнього рішення минув рік, а також якщо повторне клопотання проти одного й того ж суб’єкта ґрунтується на нових фактах.