Державне право зарубіжних держав

1.4. Державне право зарубіжних держав як юридична наука: поняття, предмет, завдання та методологія

Державне (конституційне) право як галузь досліджується на рівні спеціальної юридичної науки. На думку Ю. Шемшученка й О. Скрипнюка, науку конституційного права можна визначити як систему ідей, концепцій, теорій, учень про закономірності (закони) існування та дієвості явищ конституційно-правового буття.

Наука державного (конституційного) права є єдиною юридичною галузевою наукою, однак предмет її подвійний. Предмет цієї науки становить, по-перше, відповідна галузь національної правової системи, по-друге, галузі конституційного права зарубіжних країн. Наука вивчає конкретний зміст галузі конституційного права, її окремих інститутів і норм, на підставі чого визначається закономірність розвитку галузі. До питань цієї науки входить також реалізація конституційно- правових норм. Її предмет охоплює механізм дії таких норм. Тобто предмет науки державного (конституційного) права становить не тільки нормативний матеріал, а й державна практика, що існує на його основі й навіть сформувалася поза сферою юридичної регламентації.

Однак цим не обмежується предмет науки конституційного права. Її проблематика охоплює розробку теоретичних положень, пов’язаних із змістом відповідної галузі, її основними категоріями і поняттями тощо.

Предмет науки державного права є однією з головних категорій відповідної юридичної науки, яка дає, власне, відповідь на запитання про явища правового буття, досліджувані конституційно-правовою наукою. Нині поряд із системою державного права, його джерелами та функціями, конституційно- правовими відносинами і конституційною відповідальністю предметом науки є також історія цієї галузі права, законодавства, науки й навчальної дисципліни; доктрина конституційного права; методологічний і науково-категоріальний апарат тощо.

Важливим завданням науки державного права є дослідження ефективності конституційно-правового регулювання, аналіз зв’язків у сфері взаємодії правових норм і суспільних відносин.

Наука державного права відрізняється від відповідної галузі своєю системою, яка збігається з системою галузі лише в загальних ознаках. У системі науки є розділи, яких не може бути в системі галузі, наприклад, поняття конституційного права, його предмет, суб´єкти тощо. Ці питання на входять до змісту державного (конституційного) права як галузі, проте без них не існує науки державного права.

Це не виключає зв’язку між галуззю і наукою, який виявляється в тому, що розвиток науки супроводжується еволюцією галузі.

Наука державного права пов’язана з іншими юридичними науками - загальнотеоретичною, історичною й галузевими. Теорія держави і права формулює найзагальніші положення, на яких ґрунтуються конституційно-правові дослідження. Історія держави і права пропонує необхідну інформацію для узагальнення. Зв’язок науки державного права з галузевими юридичними науками складніший. Кожна галузева наука охоплює дослідження, присвячені характеристиці відповідної галузі за кордоном. Значення науки державного права полягає передусім у тому, що вона пропонує не тільки інформацію, а й розроблену методологію.

Співвідношення науки державного права і політології має свої особливості. Предметом політологічних досліджень є всі елементи політичної системи, предметом науки конституційного права - лише один з них - держава.

Наука державного (конституційного) права має свої методи дослідження. Методологія науки конституційного права є вченням про методи, їх систему та принципи, а також порядок їх застосування в процесі дослідження явищ конституційно- правового буття, що становлять предмет відповідної юридичної науки. Це вчення, своєю чергою, залишається одним із пріоритетних напрямів конституційно-правових досліджень.

За необхідності вивчення відповідних галузей права чималої кількості країн майже універсального значення набуває порівняльно-правовий (компаративний) метод. Його застосування створює додаткові можливості як для глибокого і всебічного дослідження галузей конституційного права окремих країн, так і для визначення загальних закономірностей розвитку теорій і практики зарубіжного конституціоналізму загалом.

Важливу роль відіграють системний і структурно-функціональний методи. Системний метод допомагає визначити місце і роль кожного з державних інститутів у механізмі здійснення влади.

Структурно-функціональний метод також сприяє глибшому вивченню змісту галузі конституційного права й її конкретних інститутів.

Відповідна характеристика державних органів розкриває не лише конституційні повноваження, а й зміст владної діяльності цих органів, їхні реальні функції. Тільки за допомогою структурно-функціонального методу можна з’ясувати фактичне співвідношення органів законодавчої і виконавчої влади у конкретній країні, справжню компетенцію уряду тощо. Загалом структурно-функціональний метод допомагає визначити, наскільки теорія тієї чи іншої конституційної системи відповідає її практиці.

Указані методи становлять методологічну основу науки державного права, саме вони характеризують цю науку, хоча вона і не обмежується ними.

І, нарешті, варто зауважити, що державне (конституційне) право зарубіжних держав як навчальна дисципліна - це система знань про відповідну галузь і науку, а навчальний курс побудований так, щоб забезпечити послідовне і логічне викладення матеріалу, розкрити зміст основних положень конституційної теорії, відповідного правового регулювання і політичної практики, пов’язаної з таким регулюванням.