Державне право зарубіжних держав

1.3. Джерела державного права зарубіжних держав

Відмінності в джерелах державного (конституційного) права різних країнах здебільшого пов’язані з неоднаковими підходами до розуміння права, з існуванням різних моделей правових систем. У державах так званої континентальної (романо-германської) моделі головними джерелами права є законодавчі акти. Іншою є англосаксонська модель, за якої важливе місце серед юридичних джерел посідають судові прецеденти. Останні не характерні для держав континентальної Європи і для тих, хто наслідував пропоновані ними взірці.

За відмінностями механізмів нормотворення джерела конституційного права поділяють на формалізовані та неформалізовані. Як наголошує В. Шаповал, якщо у першому випадку зміст цих джерел є результатом порівняно автономного, спеціалізованого правотворчого процесу, здійснюваного державними органами, то в другому це не завжди передбачуваний і узгоджуваний підсумок практичної діяльності таких органів.

До формалізованих джерел державного права належать конституція, закони, окремі акти глави держави й уряду, парламентські регламенти і судові прецеденти. Неформалізовані джерела - це передусім конституційні звичаї та конституційні угоди.

Природно, що головним джерелом конституційної галузі права у більшості країн (виключення - деякі мусульманські держави) є конституція, яка, за І. Кантом, «є актом загальної волі, за посередництвом якого натовп людей перетворюється в народ».

Важливим джерелом державного (конституційного) права є конституційні закони, поняття яких має декілька значень.

По-перше, в юридичній теорії багатьох країн конституцій-ними називають закони, які вносять поправки і доповнення до конституцій.

По-друге, конституційними законами офіційно називають частини конституцій деяких країн, які не є єдиним нормативним актом вищої юридичної сили, а становлять певну сукупність таких актів. Наприклад, Конституція Швеції складається з чотирьох нормативних актів: Форми правління 1974 р., Акта про престолонаслідування 1810 р., Акта про свободу друку 1974 р. та Основного закону про свободу висловлювань 1991 р.

Органічні закони зазвичай приймаються для уточнення або доповнення положень Конституції на основі так званих бланкетних норм останньої. Так, ст. 63 Конституції Франції встановлює: «Органічний закон визначає порядок організації та функціонування Конституційної ради...».

Звичайні (поточні) закони регулюють окремі питання - ви-бори, громадянство, організацію та діяльність окремих органів влади. Від інших звичайних законів, закони, віднесені до джерел конституційного права, відрізняються лише своїм предметом.

За допомогою парламентських регламентів регулюються організація та діяльність палат парламенту. Переважно, вони мають вигляд єдиного акта, що вводиться рішенням палати і не потребує промульгації. Для прийняття регламентів зазвичай потрібна абсолютна більшість голосів членів парламенту.

До джерел конституційного права окремих зарубіжних держав належать деякі акти глави держави й уряду (укази, накази, ордонанси). Наприклад, у державно-правовій практиці Франції є введення урядом на основі делегованих парламентом повноважень так званих ордонансів, які підписуються президентом і мають силу законів. Серед них були акти з питань виборчої системи, статусу депутатів парламенту тощо. У біль-шості держав акти виконавчої влади не посідають почесне місце серед джерел державного права, що передусім зумовлено предметом цієї галузі й характером конституційно-правового регулювання.

Формалізованим джерелом конституційного права у країнах англосаксонської моделі права є судові прецеденти. Судові прецеденти - це рішення вищих судів у конкретних справах, які мають обов’язкове юридичне значення для нижчих або рівних за рангом судових установ під час розгляду ними аналогічних справ. Водночас відповідний характер має не все судове рішення, а лише певні його аспекти - так зване ratio decidendi (буквально - основа рішення). Судові прецеденти мають два смислових різновиди: а) прецеденти, в яких сформульовані норми так званого загального права (common law) й які історично становлять першооснову прецедентного права - сукупності всіх діючих прецедентів; б) прецеденти, пов’язані з тлумаченням конституції та відповідного законодавства.

До неформалізованих джерел належить конституційний звичай - правило, яке склалося в практиці діяльності органів держави, має усний характер, спирається на консенсус учасників відносин і не має права на судовий захист у разі його порушення. Звичаї поширені в діяльності парламентів та урядів Великобританії, Нової Зеландії, де немає писаних конституцій.

Конституційні угоди сприймаються як засіб правового регулювання майже в усіх країнах англосаксонської моделі права (у США для позначення цього засобу вживається термін «звичай»). Найбільше значення конституційні угоди мають у Великобританії, де з їхньою допомогою регламентуються найважливіші питання державного ладу. Норми, що становлять зміст конституційних угод, - суто політичні, вони не є юридично обов’язковими.

Наведемо приклади деяких із конституційних угод, що діють у Великобританії: 1. Акти Парламенту з юридичного погляду видаються Короною, палатою громад і палатою лордів. Королева має право відмовити в санкції щодо прийнятого Парламентом закону. За конституційною угодою Королева повинна санкціонувати такий акт, якщо проти цього не заперечує її уряд. 2. Королева призначає прем’єр-міністром лідера тієї політичної партії, що має більшість місць у палаті громад. 3. Прем’єр-міністр має бути членом палати громад. 4. Уряд повинен мати довіру палати громад. Якщо такої довіри немає під час обговорення основних питань політики, то уряд повинен піти у відставку або порадити Королеві розпустити парламент. 5. Міністри індивідуально й колективно відповідальні перед парламентом. 6. Міністри можуть бути членами і палати громад, і палати лордів. 7. Парламент має скликатися принаймні раз на рік. 8. Судді не повинні брати активну участь у політичному житті. 9. Члени парламенту не повинні критикувати судову владу. Цей перелік не є вичерпним.

Правова доктрина - рідко і лише в окремих державах суди обґрунтовують свої рішення з конституційних питань не тільки правовими актами, але й працями видатних юристів.