Державне право зарубіжних держав

1.1. Поняття і предмет державного права зарубіжної держави як галузі права

Термін «державне (конституційне) право» має три значення: галузь чинного права, наука, навчальна дисципліна. Поняття «державне право зарубіжних держав» не означає особливу галузь права - такої галузі немає.

Є державне (конституційне) право тієї чи іншої держави, і в кожній із них своє (французьке, індійське, австралійське тощо). Вживаючи ж термін «державне право зарубіжних держав», мають на увазі відгалуження від єдиної науки державного (конституційного) права, комплексне та порівняльне вивчення конституційного права багатьох країн світу, а також навчальну дисципліну.

Отже, конституційне право як галузь можна розглядати тільки щодо окремої держави.

За визначенням В. Шаповала, конституційне (державне) право конкретної країни - це сукупність юридичних норм, які закріплюють певні засади економічної та політичної організації суспільства, порядок формування, організацію і компетенцію найголовніших ланок державного механізму, територіальну організацію держави, а також визначають основи відносин держави й особи.

У різних державах обсяг конституційно-правового регулювання може помітно різнитися. Відмінним є і конкретний його зміст, що зумовлено наявністю або відсутністю тих чи інших інститутів та їхніми особливостями. Проте це не суперечить наведеному узагальненому визначенню галузі державного (конституційного) права, яке дає уявлення про структуру цієї галузі й певною мірою позначає її інститути.

На думку А. Мішина, конституційне (державне) право - це основна галузь права країни, яка є сукупністю юридичних норм, що закріплюють економічну основу суспільства, форму правління та державного устрою, визначають організацію, компетенцію і порядок діяльності вищих і місцевих органів державної влади та управління, права й обов’язки громадян та підданих, виборче право і виборчу систему.

Є дві назви галузі - конституційне право і державне право. Зі слів В. Чиркіна, часто зміст цих галузей права збігається, по суті, це одна і та ж галузь, але іноді вони відрізняються одна від одної, головно за обсягом.

К. Хессе зазначав у своїй книзі «Основи конституційного права ФРН»: «Як основний правопорядок життя суспільства, конституція не обмежується встановленням державного ладу. Вона охоплює - насамперед це чітко виявляється під час забезпечення інститутів шлюбу та сім’ї, власності, освіти - також і основи устрою недержавного життя. Тому конституційне право більше за обсягом, ніж право «державне», яке за сенсом і змістом означає лише право держави. 3 іншого боку, «конституційне» право обмежене порівняно з «державним» у тому аспекті, що «державне» право охоплює, наприклад, адміністративне й процесуальне право, які не належать до основоположного статуту суспільного існування. Тому поняття ідентичні лише частково».

Видається коректнішою позиція В. Шаповала, який уважає, що історично відмінність між термінами «конституційне» і «державне» право зумовлена різними підходами у політико-правовій теорії ХVП-XIX ст. У першому випадку вихідними визначались ідеї демократії, законності й конституціоналізму (Великобританія, Франція, США), у другому абсолютизувалася роль держави (Німеччина). Нині такі відмінності мають відносне значення. Проте термін «конституційне право» поширеніший. Окрім того ж, він є точнішим, адже конституція є головним джерелом, основою галузі. Власне з конституції розпочиналася сучасна історія правового регулювання державно-політичних відносин владарювання. І саме термін «конституційне право» відмежовує у масовій правосвідомості цю галузь від інших.

У юридичній науці визнане розмежування галузей за колом суспільних відносин, що ними врегульовані. У навчальній літературі прийнятим є загальне визначення предмета галузі конституційного права як суспільних відносин, що виникають на основі здійснення державної влади, а найчастіше - у процесі її здійснення. Проте таке визначення не дає чіткого уявлення про обсяг конституційно-правового регулювання і не відмежовує конституційно-правові відносини від інших правовідносин публічного характеру: адміністративних, фінансових, кримінальних, процесуальних.

Конституційне право регулює політичні відносини і політичну діяльність у суспільстві. Однак не всі відносини безпосередньо політичного характеру є предметом вказаної галузі. Суб´єктами частини з них є політичні й інші елементи політичної системи. Зокрема, внутрішньопартійні відносини та ті, що виникають між партіями у зв’язку або в процесі організації та діяльності органів державної влади, не завжди підлягають конституційно-правовому регулюванню.

За визначенням В. Чиркіна, конституційне право як галузь права - це система внутрішньоузгоджених норм, які регулюють основи соціально-економічної структури суспільства, його політичної системи, духовного життя і правового статусу особи, забезпечують правовими засобами умови для здійснення державної влади, участі в ній, боротьби за неї мирними, конституційними засобами. Норми конституційного права регулюють основи правового статусу особи, принципи суспільного і державного ладу, форму держави, способи здійснення представницької та безпосередньої демократії, організацію та діяльність законодавчої, виконавчої та судової влади, основи місцевого самоврядування й управління.

До предмета конституційного права належать відносини безпосередньо політичного характеру, що виникають у процесі організації та здійснення влади у структурі зв’язків «держава - особа» і «особа - держава», тобто в самій сфері державного владарювання. Безпосередньо політичний характер вказаних суспільних відносин, своєрідне коло учасників і специфіка об’єктів дають підстави зауважувати на їхні особливості. Однією з найважливіших особливостей цих відносин є те, що суб’єктом більшості з них прямо чи опосередковано є держава.

Тому їх можна назвати державно-політичними відносинами владарювання. Таке визначення предмета конституційного права відмежовує цю галузь від решти публічно-правових галузей.

Отже, предмет адміністративного права також становлять відносини державного владарювання. Але ці відносини не мають безпосередньо політичного характеру. Тому конституційне право можна, зокрема, ще визначити як сукупність юридичних норм, що регулюють державно-політичні відносини владарювання.