Історія і культура України

7.2. Україна в Другій світовій війні

7.2.1. Війна і входження Західної України до складу УРСР.

На зламі 20-30-х рр. ХХ ст. країни Заходу опинилися у глибокій економічній і політичній кризі, яка супроводжувалася падінням виробництва, інфляцією, безробіттям, гострими соціальними конфліктами, розчаруваннями різних верств населення у капіталістичних цінностях: вільному ринку, невтручанні держави в підприємницьку діяльність, індивідуалізмі тощо. Пошуки шляхів виходу з кризи і засобів врятування своєї влади підштовхнули правлячі кола різних країн до певної «соціалізації» своєї економіки. У СІІІА, наприклад, у ході реалізації «нового курсу» президента Рузвельта були успішно запроваджені такі методи управління, як: державне регулювання економіки і система соціального захисту населення. Ті ж самі методи активно застосовувалися й у Німеччині, де утворився альянс де утворився альянс феодально-поліцейської влади, олігархії та люмпенізованих верств населення, яких об’єднала ідея панування германо-арійської раси й неповноцінності інших народів – нацизм, який підігрівався приниженням німців після поразки в Першій світовій війні. За таких обставин у 1933 р. до влади в Німеччині прийшла Націонал-соціалістична робітнича партія на чолі з А. Гітлером.

Агресія, війни, загарбання чужих територій – це одна з форм існування німецького нацизму. У 1935 р. Німеччина захопила Саарську область, у 1936 – підтримала фашистський путч Франко в Іспанії, у 1938 – здійснила «аншлюс» Австрії та виставила ультиматум Чехословаччині з вимогою передати їй Судетську область.

Претензії Німеччини були схвалені на Мюнхенській зустрічі Гітлера (1938 р.) з керівниками Англії (Н. Чемберленом) та Франції (Е. Деладьє), які сподівалися направити таким чином німецьку агресію на Схід, на Радянський Союз. Саме тому вони не підтримали ініціативу СРСР щодо створення системи колективної безпеки у Європі. Відчувши підтримку з боку провідних європейських держав, Німеччина захопила всю Чехословаччину.

У ситуації, що склалася, керівництво Радянського Союзу погодилося з пропозицією Німеччини підписати пакт про ненапад, що й було здійснено 23 серпня 1939 р. («Пакт Молотова-Ріббентропа»). Був також узгоджений таємний протокол про поділ країн Східної Європи між Німеччиною і СРСР. Досі в наукових колах точаться дискусії стосовно цих подій. Існує думка, що провина у розв’язуванні війни лежить і на тодішньому керівництві СРСР .

Друга світова війна почалася 1 вересня 1939 р. після нападу Німеччини на Польщу, скінчилася 2 вересня 1945 р. після капітуляції Японії (союзника Німеччини). Вона назрівала протягом багатьох років. Причини її були складними і різноманітними. Найважливішою з них було загострення суперечностей між низкою країн, зокрема, між Німеччиною, Італією та Японією, з одного боку, і США, Англією і Францією, з другого. Тому, незважаючи на глибокі суперечності, що розділяли капіталістичні країни й СРСР, війна почалася не між ними, а всередині капіталістичного світу, у ролі підпалювача війни виступила нацистська Німеччина.

Як вже зазначалося, наприкінці 1930-х рр. українські землі знаходилися у складі 4-х країн: СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. З початком німецького нападу на Польщу СРСР відповідно до угоди з Німеччиною ввів свої війська у Західну Україну (17 вересня 1939 р.). У червні 1940 р. СРСР відібрав у Румунії Північну Буковину, яка теж увійшла до складу радянської України. Відбулося об´єднання основної частини українських земель у складі СРСР. Поза Радянською Україною залишилося лише Закарпаття. Після розвалу Чехословаччини тут утворилася маріонеткова (по відношенню до Німеччини) українська держава – Закарпатська Русь, яка незабаром була загарбана Угорщиною.

Отже, восени 1939 р. та влітку 1940 р. відбулося етнічне возз´єднання України. Західноукраїнські землі увійшли до складу УРСР. Незважаючи на неоднозначність і суперечливість політики сталінського режиму в Західній Україні, об´єднання вперше за багато століть у межах однієї держави більшості українських етнічних територій було визначною подією, важливим кроком у розв´язанні українського питання.

Входження в СРСР, об’єднання з наддніпрянською Україною населення західноукраїнських земель зустрічало з ентузіазмом. Однак зміни, що відбувалися в цьому регіоні України, мали суперечливий характер. З одного боку, відбувалися експропріація маєтків польських і румунських землевласників, перерозподіл їхньої землі між українськими селянами, українізація системи народної освіти, державних установ тощо. З іншого – активна радянізація, руйнація політичної та культурної інфраструктури, створеною місцевою українською інтелігенцією. Здійснювалися насильницька колективізація, антицерковні акції, репресії проти так званих «буржуазних спеціалістів», масові депортації населення.

7.1.2. Роль Червоної Армії в Перемозі й визволенні України.

Друга світова війна ввійшла в новий період 22 червня 1941 р. після нападу Німеччини на СРСР і початку Великої Вітчизняної війни. Проти Радянського Союзу виступили у союзі з фашистською Німеччиною Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія. Велика Вітчизняна війна тривала до 8 травня 1945 р., коли був підписаний Акт про капітуляцію Німеччини.

У червні 1941 р. армія агресора нараховувала 190 дивізій (157 з них – німецькі), 47 тис. гармат, 4,3 тис. танків, 5 тис. літаків. На Україну наступала група армій «Південь» (командуючий фельдмаршал фон Рундштедт). Разом із сателітами (румунськими та угорськими дивізіями) вона налічувала 57 дивізій і 13 корпусів. Їй протистояли 88 дивізій двох фронтів Червоної Армії: Південно- Західного (командуючий генерал М.П. Кирпонос) та Південного (командуючий генерал І.В. Тюлєнєв). В Україні було вжито низку заходів, направлених на мобілізацію сил. На фронт було відправлено понад 2 млн. жителів УРСР (понад 200 тис. з них – добровольці). Формувались загони народного ополчення. Широко залучались до будівництва оборонних споруд жителі міст і сіл.

У 1941 р. Червона Армія, у складі якої воювали мільйони українців, вела жорстокі бої під Києвом, Одесою, Харковом, на Донбасі. Особливо великих втрат зазнала вона під Києвом, де загинуло командування Південно-Західного фронту на чолі з генералом М.П. Кирпоносом, потрапило у полон понад 600 тис. червоноармійців та командирів. Червона Армія втратила за перші три тижні війни 850 тис. людей, 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків, 9,5 тис. гармат. Німецькі бойові втрати в живій силі були менше в 10 разів. Причинами перших вражаючих невдач радянських військ були некомпетентність воєнно- стратегічного керівництва, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна непідготовленість армії, раптовість фашистського нападу, міжнародна ізоляція Радянського Союзу, розпорошення сил Червоної Армії проти Німеччини, Туреччини та Японії, масові репресії 1937-1938 рр. проти армійського командного складу. Однак ціною величезних втрат Червона Армія витримувала декілька місяців наступ ворога і зірвала виконання німцями плану «Барбаросса», за яким належало вже до зими 1941 р. вийти на лінію «Архангельськ – Астрахань». Героїзм радянських воїнів, зокрема, на території України, дав змогу керівництву СРСР організувати перебудову виробництва для потреб війни і підготувати сили для оборони Москви, а потім, у грудні 1941 р., розпочати контрнаступ і завдати німцям першого з початку їхньої агресії серйозного удару. Нашим молодим людям слід завжди пам’ятати про те, що вони є нащадками справжніх патріотів, пишатися цим.

У битві під Москвою вирішувалася доля і України, питання про її незалежність. Не менш важливу роль у цьому відіграли й дві наступні грандіозні битви Великої Вітчизняної і Другої світової війн: під Сталінградом (17 липня 1942 р. – 2 лютого 1943 р.) і на Курській дузі (5 липня – 23 серпня 1943 р). Остання битва скінчилася звільненням Харкова. Після чого розпочалося звільнення всієї України.

Наступні етапи визволення України пов´язані з битвою за Дніпро, Корсунь- Шевченківською, Львівсько-Сандомирською та ін. операціями І, II, III, IV Українських фронтів (командуючі М.Ф. Ватунін, І.С. Конєв, Р.Я. Маліновський, Ф.І. Толбухін). У ході боїв за Дніпро 25 жовтня 1943 р. був звільнений Дніпропетровськ. Розгромом ворога на підступах до Кривого Рогу та Нікополя у лютому 1944 р. завершено визволення Дніпропетровської області.

28 жовтня 1944 р. була повністю звільнена від окупантів територія УРСР, а 25 листопада наші війська вибили ворога із Закарпаття, яке незабаром було возз´єднане з Радянською Україною.

Відтоді до травня 1945 р. бойові дії Великої Вітчизняної війни відбувалися за межами України. Червона Армія виконувала визвольну місію у Європі. Честь здійснення Берлінської операції була надана поряд з військами І та II Білоруських фронтів І Українському фронту на чолі з І.С. Конєвим.

Отже, визволення України було стало можливим завдяки розгрому фашистських загарбників. Для Перемога була одержана завдяки значному напруженню сил народу мужності та відданості бійців і командирів Червоної Армії, загальнонародному патріотизму, плідній співпраці фронту і тилу.

7.2.3. Роль антифашистського Руху Опору.

Для того, щоб краще охарактеризувати характер і розмах Руху Опору під час війни, слід насамперед визначати дві головних причини його появи: по- перше, радянський патріотизм більшості українців; по-друге, усвідомлення своєї жахливої долі під німецькою окупацією. При цьому основною силою (крім регулярної армії), яка боролося з ворогом, був партизанський й підпільний рух, який діяв під керівництвом Компартії й набув небачених масштабів.

В Україні не було жодної області або району, де б не діяли підпільні обкоми, міськкоми, райкоми КП(б)У. Організаторами підпілля на Дніпропетровщині були секретар підпільного обкому партії М.І. Сташков, міському партії Ю.Г.Савченко, Криворізького міському В.С. Снигірцев, Павлоградського А.П. Караванченко, Криничанського райкому В.С. Терещенко та ін. Другою особливістю радянського партизанського руху було те, що він мав централізований характер: загальне керівництво партизанським рухом в Україні здійснював Український штаб партизанського руху на чолі з генералом Т.А. Строкачем. Третя особливість – об’єднання партизанських загонів у великі партизанські з´єднання, найбільші з яких очолювали С.А. Ковпак, О.Ф. Федоров. До речі, останній – наш земляк, уродженець Лоцманської Кам’янки. Четверта особливість – його масовість і величезна роль у визволенні України. У період 1941-1945 рр. у партизанських загонах і з´єднаннях налічувалося майже 180 тис. людей, третина яких загинули. За час війни партизанські формування провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км.

Серед підпільних молодіжних організацій найбільш відомі «Молода гвардія» (м. Краснодон ) і «Партизанська іскра» (с. Кримки Миколаївської області).

Окрему роль у Другій світовій війні відігравала Організація українських націоналістів (ОУН), яка була створена у 1929 р. Є. Коновальцем, колишнім полковником січових стрільців. У 1940 р. розкололася на 2 проводи – поміркований ОУН-М (А. Мельник) і радикальний ОУН-Б (С. Бандера). У роки війни керівники ОУН покладали великі сподівання на те, що їм вдасться використати протистояння між СРСР і Німеччиною для здобуття незалежності України. Було декларовано боротьбу як проти німців, так і проти «совєтів». З цією метою були створені військові формування «Нахтігаль», «Роланд»,

«Поліська січ», УПА, дивізія СС «Галичина». Найбільш потужною силою серед них була УПА, яка в 1942-1944 рр. контролювала значні території Волині та Полісся з населенням 4 млн. людей. Були непоодинокі випадки нападів підрозділів УПА на німецькі гарнізони, інші партизанські дії. Однак масштаби такий бойових дій значно поступаються не тільки радянсько-німецькому фронту, але й діям радянських партизанів. У 1944–1945 рр. і повоєнний час УПА вела терористичну боротьбу в тилу Червоної Армії та проти органів радянської влади. Щодо інших військових формувань ОУН, то вони або відверто співпрацювали з німцями («Роланд», «Нахтігаль»), або взагалі діяли у складі німецьких військ (СС «Галичина»).

7.2.4. Значення Перемоги для українського народу.

Останнім часом порушується питання про те, чи правильно вважати війну 1941-1945 рр. Великою Вітчизняною війною. Факти свідчать, що війна була справді народною вітчизняною й у ній вирішувалися питання про існування не тільки радянського суспільного устрою, але й самого українського народу. Коли б Червона Армія зазнала поразку, то про будь-яку українську державність не могло бути й мови. Очевидно, що фашисти хотіли знищити більшість населення України, а інших перетворити в рабів.

Не може бути ніякого сумніву в тому, що переважна більшість українців прагнули захистити свої родини, свою батьківщину, соціалістичні завоювання. Населення окупованих територій також дуже скоро повною мірою відчуло, що таке фашистський режим на практиці і чого можна очікувати у разі перемоги Німеччини. Як і більшість бійців Червоної Армії, громадяни України всіх національностей виявили масовий героїзм і мужність на фронті. Понад дві тисячі українців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 31 з них – двічі, один – І.М. Кожедуб – тричі.

Україна найбільше постраждала з воюючих країн. Матеріальні збитки, завдані їй, становили 285 млрд. крб. у довоєнному обчисленні. Без житла залишилося майже 10 млн. людей. На фронтах війни загинуло 3 млн. українців. Ще більшими були жертви мирного населення. Загалом у роки війни загинув кожний шостий українець. Більше 2 млн. осіб було вивезено в Німеччину. Війна обійшлася Україні 14-мільйонними демографічними втратами.

Однак Перемога СРСР, в якій поніс великі жертви український народ, посилила радянську державу та її позиції на міжнародній арені. Україна, яка разом з Росією і Білорусією винесла на собі основний тягар війни, стала одним із засновників і членів ООН. Серед важливих результатів розгрому фашизму було об´єднання майже всіх українських земель у складі однієї держави. Щоправда, перемога радянського народу була використана сталінським режимом для свого зміцнення.