Історія і культура України

6.3. Здобутки української культури на початку XX ст.

6.3.1. Розвиток науки і освіти.

Капіталістичні трансформації в Російській імперії сприяли розвитку науки і техніки не тільки в Москві й Санкт-Петербурзі, але й в різних російських губерніях.

Розвиток природничих наук і техніки в Україні на початку ХХ ст. пов’язаний з діяльністю математика Д. Граве, фізика Д. Романського, зоолога О. Сєверова, ботаніка В. Арнольді, епідеміола і мікробіолога М. Гамалії, металурга М. К. Курако та ін.

Активну діяльність розгорнуло Київське товариство повітроплавання, засноване в 1909 р. Членами товариства були видатні конструктори і льотчики Д. Григорович, І. Сікорський, П. Нестеров та ін. І. Сікорський сконструював перші в світі багатомоторні літаки: «Російський витязь» та «Ілля Муромець».

Найвидатнішим істориком України початку XX ст. був М. С. Грушевський. Найбільшою його науковою працею вченого є десятитомна «Історія України- Русі», в якій висвітлена історія України до 1663 р. Головною заслугою М. Грушевського є створення і послідовне проведення у своїх працях нової схеми наступності українського історичного процесу від Київської Русі через Галицько-Волинське князівство до Великого князівства Литовського та держави Богдана Хмельницького. Як і інші представники народницької історіографії, Грушевський головною рушійною силою історичного процесу вважав народ. До наукової школи М. Грушевського належали видатні українські історики, зокрема

У Катеринославі продовжувалася діяльність неперевершеного дослідника історії запорозького козацтва Д. Яворницького.

Низка важливих праць з українського фольклору, мовознавства й літератури створив видатний учений-філолог, сходознавець, історик А. Кримський. Значною подією в розвитку українського мовознавства було видання «Словника української мови» за редакцією Б. Грінченка.

У зв´язку з подальшим зростанням потреби в спеціалістах мережа навчальних закладів і учнів та студентів у них збільшувалися. У 1914-1915 навчальному році в українських губерніях Російської імперії налічувалось 26 тис. загальноосвітніх шкіл, у яких навчалися 2,6 млн. учнів. Працювали також 80 середніх спеціальних навчальних закладів (механіко-технічні, гірничі, залізничні та інші училища), в яких навчалися 12,5 тис. учнів, і понад 60 нижчих професійно-технічних училищ і шкіл, у яких здобували освіту і ремесло близько 5 тис. учнів. У 27 вищих навчальних закладах, у тому числі в трьох університетах – Харківському, Київському і Новоросійському (у Одесі), навчалися 35,2 тис. студентів.

Однак усе це не задовольняло потреб, унаслідок чого три чверті було неписьменним Крім того, царський уряд не допускав української мови в навчальні заклади, включаючи початкові школи.

Не краще з освітою було й на західноукраїнських землях, особливо в гірських районах, де вміла писати й читати лише одна людина з десяти. Рівень освіти в західноукраїнських землях був нижчим, ніж в усіх інших провінціях Австро-Угорської імперії.

Викладання українською мовою велося у край незначній кількості гімназій. Українців серед учнів гімназій було лише 20%.

У Львівському університеті викладання майже повністю велося польською мовою, у Чернівецькому – німецькою. При цьому у Львівському університеті в 1911 р. серед студентів українці становили п’яту частину, у політехнічному інституті – 4,4 %.

Національне культурне піднесення розпочала в Україні революція 1917 р. Попри несприятливі економічні, політичні та військові обставини практично всі уряди України – Центральна Рада, Українська держава гетьмана П. Скоропадського, Директорія, більшовики – намагалися розвивати освіту, літературу, мистецтво.

Поклала початок створенню національної освіти лише революція. В березні 1917 р. була відкрита українська гімназія в Києві, десятки українських гімназій в інших містах. У жовтні 1917 р. розпочинає свою роботу Український народний університет у Києві, а в Житомирі – Український учительський інститут. Восени 1918 р. створені університети у Катеринославі та Кам’янці- Подільському, консерваторія в Харкові, сільськогосподарський інститут в Одесі.

Значною подією в культурному житті України стало заснування в листопаді 1918 р. Всеукраїнської Академії наук (ВУАН), яка мала три відділення: історико-філологічне, фізико-математичне, соціально-економічне. Першим президентом Академії був обраний всесвітньовідомий український учений В. Вернадський. До першого складу Академії ввійшли також такі знані українські вчені, як історик Д. Багалій, економіст М. Туган-Барановський, правознавець Ф. Тарановський, біолог М. Кащенко та ін.

Водночас постійні воєнні події, що велися на території України, часта зміна політичної влади, економічна розруха, яка була викликана громадянською війною та іноземною інтервенцією, не могли сприяти розвитку освіти, науки, культури. а рівнем освіти й Україна була далеко відкинута від провідних європейських країн.

6.3.2. Українська література, театр, музика.

На початку XX ст. в українській літературі розвивалися демократичні традиції, що були започатковані Т. Шевченком. У центрі уваги більшості українських письменників було життя простого народу, його нелегка доля, сподівання на краще життя. У численних творах Михайла Коцюбинського таврувався царизм і вся самодержавна система, створені яскраві образи революціонерів. У повісті «Fаtа mоrgаnа» Коцюбинський глибоко художньо й правдиво змалював соціальні конфлікти, революційні події, психологію мас, настрої і думки селян.

Письменницею широкого діапазону виступала Леся Українка (Лариса Петрівна Косач). Вона створила велику кількість високохудожніх поетичних, прозових і драматургічних творів: «Соntrа spеm sреrо», «Лісова пісня»,

«Кам’яний господар» та ін, у яких глибоко відображено життя народних мас, їх прагнення до свободи, послідовно проводиться думка про громадське призначення творчості письменника.

Плідну літературну творчість і активну політичну діяльність поєднував Володимир Винниченко. Він був одним з лідерів українських партій – спочатку РУП, а потім УСДРП, у 1917 р. став головою уряду Центральної Ради. У своїх ранніх творах – оповіданнях і повістях «Голота», «Солдатики», «Контрасти», «Малорос-європеєць» та інших В. Винниченко реалістично зображував соціальні контрасти, глибоко відтворював внутрішній світ героїв.

У драматичних творах В. Винниченка, значна частина яких була написана в еміграції після поразки Української революції, показані українська інтелігенція, українське місто. Письменник художньо дослідив психологію політизованої людини, революціонера-аскета, зобразив конфлікт між ідеалами людини та її політичними поглядами, моральні хитання особистості.

На Буковині найвидатнішою письменницею демократичного напряму була О. Ю. Кобилянська. Найвизначнішим її твором є повість «Земля», присвячена гострим соціальним конфліктам, що відбувалися в українському селі на початку нового століття.

Незважаючи на тяжкі умови, продовжували розвиватися в Україні драматургія, театр, музика. Найбільш значною в Україні була театральна українська трупа М. Кропивницького до якої входили М. Садовський, П. Саксаганський, М. Заньковецька, І. Карпенко-Карий та ін. У 1907 р. після успішних гастролей цієї трупи в Києві, М. Садовський заснував перший український стаціонарний театр.

В активізації музичного життя в Україні визначну роль відіграло створення М. Лисенком у 1904 р. в Києві музично-драматичної школи, яка в 1913 р. була реорганізована в консерваторію, і в 1903 році у Львові з ініціативи А. Вахнянина – Вищого музичного інституту ім. М. В. Лисенка. Світової слави в ці роки набула видатна українська співачка С. Крушельницька.

Продовжуючи свою творчу роботу видатний український композитор М. Лисенко написав твори, які мали глибоко громадянське, революційне звучання: хор-гімн «Вічний революціонер» на слова І. Франка, кантату «До 50-х роковин смерті Т. Г. Шевченка» тощо.

Низку творів високого громадянського звучання написали учні й послідовники М. Лисенка. Зокрема, К. Стеценко створив героїчну оперу

«Кармалюк», музично-вокальні твори на слова Т. Шевченка, І. Франка, П. Грабовського, Лесі Українки. М. Леонтович найбільше уславився хоровою обробкою народних пісень («Щедрик», «Дударик», «Козака несуть» тощо). Організовуючи учнівські й народні хори, Леонтович багато зробив для розвитку масового хорового мистецтва.

На західноукраїнських землях композитором демократичного напряму був С. Людкевич. У своїх творах «Хор підземних ковалів», «Останній бій», «Кавказ» (на слова Т. Шевченка) Людкевич створив образ нескореного народу.

6.3.3. Архітектура й образотворче мистецтво.

У архітектурі й образотворчому мистецтві відбувалися складні процеси пошуку нових форм, що було пов’язано з руйнуванням старих світоглядних основ, певною кризою класичних і реалістичних традицій.

У архітектурі на початку XX ст. поширилися стилі модерн (від французького moderne – новітній, сучасний) та конструктивізм. Прихильники модерну, відмовляючись від принципів класичної архітектури, шукали натхнення не в гармонійній і раціональній архітектурі античної епохи, а в дивовижних образах Середньовіччя. Вони часто застосовували народні мотиви, різні вигадливі оздоби, символічні химерні орнаменти. Натомість конструктивісти прагнули показати красу сполучення самих архітектурних форм і конструкцій. Для цього архітектори використовували нові залізні конструкції й оздоблювальні матеріали (цементне ліплення, штукатурка, прикраси з витого заліза та ін.). Вони часто вдавалися до асиметричного планування будівель, деформації звичних форм (вигнуті карнизи, криволінійні віконні прорізи та ін.).

Одними з кращих споруд у стилі модерн є Критий ринок на Бессарабці в Києві (архітектор Г. Гай ) та «Будинок з химерами» (архітектор В. Городецький чимало архітекторів намагалися поєднати принципи модерну з прийомами народної дерев´яної архітектури і народного прикладного мистецтва (форми дерев´яних хат, господарських будівель, національний орнамент, барвиста кераміка тощо.). У цьому стилі українського модерну споруджено за проектом архітектора В. Кричевського будинок Полтавського губернського земства (нині Полтавський краєзнавчий музей) і школу ім. І. Котляревського, у Харкові художнє училище (архітектор К. Жуков) та ін.

Серед катеринославських будинків початку ХХ ст. найбільшою яскравим пам’ятником модерну із застосуванням українських національних мотивів є відомий Будинок інженера В. Хреннікова в Катеринославі (нині Гранд-Готель «Україна»).

Яскравим прикладом конструктивізму початку ХХ ст. у нащому місті є Палац залізничників, побудований за проектом відомого архітектора М. Гінзбурга.

У Харкові архітектор О. Бекетов створив будинки Харківського медичного товариства з Бактеріологічним інститутом ім. Л. Пастера і Комерційного інституту, М. Верьовкін спорудив адміністративний будинок страхового товариства «Росія» (тепер Палац праці) і прибутковий житловий будинок кредитного товариства «Саламандра» на Сумській вулиці, .

У Севастополі у 1905 р. за проектом архітектора В. Фельдмана зведено будинок панорами «Оборона Севастополя», в якому було розміщено полотно панорами, створене художником-баталістом Ф. Рубо.

У образотворчому мистецтві продовжували свою діяльність художники К. Костанді, М. Пимоненко, С.Васильківський та ін. Так, нові цікаві картини створив С. Васильківський. Зокрема, разом з художниками М. Самокишем та М. Беркосом він написав для будинку Полтавського земства три монументальні композиції – «Чумацький Ромоданівський шлях», «Вибори полковником Мартина Пушкаря», «Козак Голота». Любов до рідної України надихала й О. Мурашка, автора відомого твору «Похорон кошового», жанрових картин з життя українських селян. У Західній Україні плідно працювали в живопису І. Труш і А. Манастирський. Перший із зазначених художників створив низку портретів видатних діячів української культури: І. Франка, Л. Українки, М. Лисенка та ін. Більшість творів Манастирського написані за мотивами українських народних пісень і дум.

Значний поштовх в розвитку українського мистецтва зазначеного періоду пов’язаний зі створенням у 1917 р. Української Академії Мистецтв, Перший ректор Академії видатний художник-графік Г. Нарбут залишив помітний слід в історії, української культури. Зокрема, він створив п’ятнадцять своєрідних композицій до «Української абетки», де особливо відчутні національні фольклорні мотиви. Йому належать рисунки грошових знаків Української Народної Республіки, державної символіки, гербів тощо. Для графічних творів характерні витончена техніка, бездоганний художній смак.

Словник

Антанта – військовий блок, що напередодні Першої світової війни об’єднав Велику Британію, Францію і Росію, а у період війни включав 20 країн ( серед яких – США, Японія, Італія)

Громадянська війна – організована збройна боротьба за державну владу між класами, соціальними групами.

Модерн – напрям в архітектурі та образотворчому мистецтві кінця ХІХ – початку ХХ ст., який характеризується відкиданням класичних традицій й спробами знайти нові художні образи. Але для цього часто робилися деякі запозичення із епохи Середньовіччя.

Універсали – урядові документи, що мали характер маніфесту; грамоти Б. Хмельницького і звернення Української Центральної Ради.

Фінансовий капітал – капітал, що утворився внаслідок злиття промислового і банківського капіталів.