Кримінальне право України (Загальна частина)

§ 6. Призначення покарання за сукупністю вироків

Сукупність вироків має місце там, де засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання, вчинив новий злочин (ч. 1 ст. 71 КК України).

Ознаки сукупності вироків:

- постановлений вирок, яким особа засуджена до певної міри покарання;

- це покарання ще цілком не відбуте засудженим;

- новий злочин вчинений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання.

Специфічним для призначення покарання за сукупністю вироків є те, що до покарання, призначеного за новим вироком, суд повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. З наведеного випливає, що в такому разі, як правило, не застосовується принцип поглинання покарань, а покарання складаються повністю або частково.

У кожному конкретному випадку важливо встановити невідбуту частину покарання. Вона визначається залежно від виду покарання, а також від того, реально особа відбула покарання, чи вона звільнялась від відбування покарання з випробуванням (ст. 75-79 КК України), до неї було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК України), відбувалась заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК України), застосовувалось звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК України), застосована амністія, за якою засуджений частково звільнений від покарання або йому замінена невідбута частина покарання більш м’яким покаранням. У всіх наведених випадках по-різному буде визначатись невідбута частина покарання. Якщо особа звільняється від відбування покарання з випробуванням і під час іспитового строку вчинює злочин, то невідбутою частиною покарання буде вважатися те покарання, до якого її було засуджено за вироком суду. В тому разі, коли ця особа була під вартою у зв’язку з обранням їй такого запобіжного заходу, цей період виключається з покарання, яке призначив їй суд.

При засуджені особи за новий злочин, який вона вчинила після засудження за перший злочин, їй обирається покарання на загальних підставах, викладених в ст. ст. 65-67 КК України.

Особливим при призначенні покарання за сукупністю вироків є призначення максимального строку основного покарання, яке обирається за сукупністю. При визначенні цього строку суд має в своєму розпорядженні визначене покарання за новий злочин і невідбуту частину покарання за попереднім вироком. За загальним правилом верхньою межею є максимальний строк для даного виду покарання, передбачений Загальною частиною КК. Наприклад, для позбавлення волі - це 15 років, для обмеження волі - 5 років, для виправних робіт - 2 роки. Такий порядок визначення верхньої межі покарання, застосовується, коли особою вчинені злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості і тяжкі. Якщо до складу вчинених особою злочинів входить хоча б однин особливо тяжкий злочин, то верхня межа останнього покарання може бути і більше 15 років позбавлення волі. Але цей строк не повинен перевищувати 25 років.

При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі і будь-яких менш суворих покарань остаточний строк покарання, призначений за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинання менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Це єдиний випадок коли при сукупності вироків застосовується принцип поглинання.

Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

Певну особливість встановленого ч. 5 ст. 71 КК України для випадків вчинення засудженим двох або більше злочинів після винесення вироку, але до повного його відбуття. За таких обставин суд спочатку призначає покарання за ці нові злочини за сукупністю злочинів, а потім до призначеного в такий спосіб покарання повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за правилами, визначеними ч.1-3ст. 71 КК України.