Кримінальне право України (Загальна частина)

§ 5. Призначення покарання за сукупністю злочинів

Призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК України) має свою специфіку. В порівнянні із раніше діючим законодавством інститут призначення покарання за сукупністю злочинів дещо змінився в бік можливості призначення більш суворих покарань, ніж було раніше.

При сукупності злочинів особа вчиняє два або більше злочинів, кожен з яких передбачений різними статтями або різними частинами статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено (ч. 1 ст. 33 КК України).

У теорії кримінального права виділяють ідеальну і реальну сукупність.

Ідеальна сукупність має місце тоді, коли особа одним діянням вчинює два злочини чи більше, що утворюють самостійні склади злочинів. Наприклад, зґвалтування (ст.152КК) і зараження венеричною хворобою (ст.133КК).

Реальна сукупність має місце тоді, коли особа вчинює кілька самостійних діянь, які охоплюються різними статтями чи частинами статей і містять окремі склади злочинів. Наприклад, крадіжка і шахрайство.

Існують різні законодавчі системи призначення покарання при сукупності злочинів, а саме:

система повного (абсолютного) складання покарань (Баварське уложення 1813р., КК окремих штатів США) система обмеженого складання покарань (чинне Голландське уложення 1881 р. припускає додавання покарань, але за умови, щоб сума їх не перевищувала найбільш суворе з них більше як на одну третину)
система поглинення, за якого більш суворе покарання, призначене за один із злочинів, що входять у сукупність, поглинає менш суворе (Фінляндія, КК УРСР 1922 р.).
система обов’язкового або факультативного підвищення покарання, призначеного за сукупністю. Суд призначивши покарання за сукупністю шляхом поглинення, зобов’язаний, зважаючи на закон або на власний розсуд, підвищити це покарання до певної межі. (КК Швейцарії)
змішана система призначення покарання за сукупністю злочинів, в якій застосовується одночасно система обмеженого складання і
система поглинення або сполучення цих систем із системою обов’язкового або факультативного підвищення покарання (КК ФРН 1871 р. у редакції 1975 р.).

Змішана система призначення покарання за сукупністю злочинів встановлена у ст. 70 КК України , відповідно до якої призначення покарання проходить у два етапи:

1) призначення покарання окремо за кожен із злочинів, що входять у сукупність;

2) визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів на основі одного з трьох принципів:

поглинення менш суворого покарання більш суворим;
повного складання покарань;
часткового складання покарань.

Принцип поглинення менш суворого покарання більш суворим полягає в тому, що в разі призначення одного виду покарання або різнорідних покарань більш суворе поглинає менш суворе.

Принцип повного складання покарань полягає в тому, що обрані за кожний вчинений злочин покарання повністю складаються. Цей принцип застосовується в разі обрання покарань одного виду та різних видів відповідно до ст. 72 КК України.

При частковому складанні покарань до одного обраного строку частково додається строк покарання за другий злочин.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70 КК України, остаточне покарання визначається в межах, встановлених нормою Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Виняток з цього правила становить ситуація, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким чи особливо тяжким.

У такому випадку суд вправі призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК (ч. 2 ст. 70 КК України). Наприклад, для позбавлення волі - це 15 років.

Призначення додаткових покарань за сукупністю злочинів передбачено в ч. 3 ст. 70 КК України згідно з нею до основного покарання призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини у вчинені, яких особу було визнано винною.

Призначення додаткових покарань проходить у такі етапи:

визначаючи покарання за кожний із злочинів, що входять до сукупності, суд повинен призначити не тільки основне, але й додаткове покарання (якщо воно передбачено законом);
призначивши остаточне покарання за сукупністю злочинів, суд приєднує до нього додаткове (додаткові) покарання, призначене за окремий злочин (злочини), що входять до сукупності;
якщо ці додаткові покарання одного виду, вони приєднуються до основного шляхом повного чи часткового складання в межах зазначених в ст. 70 КК України;
якщо ці додаткові покарання різних видів, то кожне з них приєднується до основного покарання, призначеного за сукупністю, і виконується самостійно.

За правилами, визначеними, в ч. ч. 1-3 ст. 70 КК України, призначення покарання застосовується і в тих випадках, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, який вчинено до постановлення попереднього вироку.

У цьому випадку процес призначення покарання проходить у три стадії:

- призначення покарання за розкритий злочин;

- визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів;

- зарахування у строк остаточного покарання повністю чи частково відбутого покарання за попереднім вироком.

При цьому остаточне покарання не може бути нижчим від покарання, призначеного за попереднім вироком, оскільки в таких випадках при поглиненні або складанні покарань суд має виходити з розміру всього покарання, призначеного за попереднім вироком, а не з його невідбутої частини.

В науковій літературі та судовій практиці звертається увага на необхідність дотримання певних правил при обранні міри покарання за сукупність злочинів. Це зокрема:

остаточна міра покарання за сукупністю злочинів, не може бути меншою, ніж покарання, обране за конкретний злочин. При застосуванні принципу поглинання вона може дорівнювати більш суворому покаранню, обраному за один із злочинів;
у разі повного чи часткового складання вона обов’язково більша, ніж строки покарання, обрані за конкретні злочини, що входять у сукупність;
коли складаються різні за видами покарання необхідно дотримуватися положень, передбачених у ст. 72 КК України;
якщо окремі види покарань не можуть складатися (наприклад, штраф і позбавлення волі), то вони виконуються самостійно або застосовується принцип поглинання більш суворим покаранням менш суворого;
при призначенні обов’язкових додаткових покарань за конкретні злочини вони призначаються і при визначенні остаточного покарання;
непризначення обов’язкового додаткового покарання за сукупністю злочинів може мати місце лише тоді, коли воно не призначалось за окремий злочин;
однорідні додаткові покарання, призначені за окремі злочини, складаються;
різнорідні додаткові покарання в остаточному покаранні визначаються окремо і виконуються самостійно.