Кримінальне право України (Загальна частина)
§ 1. Поняття й ознаки співучасті у злочині
Норми Кримінального кодексу України, що регулюють поняття співучасті, форми співучасті, відповідальність співучасників, утворюють самостійний інститут співучасті.
У ст.26 КК України передбачено, що співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.
Законодавче визначення “співучасть” має такі ознаки:
1) наявність двох чи більше суб’єктів злочину;
2) спільність їх участі у злочині;
3) умисний характер діяльності співучасників.
Перші дві ознаки характеризують об’єктивну, а третя - суб’єктивну сторону співучасті.
Об´єктивна сторона співучасті характеризується тим, що:
1) співучасть є тільки там, де у злочині беруть участь хоча б дві особи. Причому кожна з цих осіб повинна бути наділена ознаками суб’єкта злочину, тобто бути особою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності.
2) співучасть - це діяльність спільна.
Спільна участь у вчиненні злочину передбачає:
1) вчинення злочину загальними зусиллями всіх співучасників;
2) вчинюваний злочин є одним (спільним) для всіх співучасників;
3) спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину;
4) причинний зв’язок між діянням усіх співучасників і загальним злочинним результатом.
Суб´єктивна сторона співучасті характеризується умисною формою вини, що передбачає:
- наявність умислу кожного із учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності);
- наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у тому числі виконавця чи співвиконавця;
- єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той самий злочин;
- взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного із них;
- спрямованість умислу всіх співучасників на досягнення загального результату.
Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце згода (змова) на вчинення конкретного злочину.
Згода (узгодженість) - це обов’язкова ознака будь-якої співучасті. Форми обміну інформацією при цьому можуть бути різноманітними: усно, письмово, з використанням технічних систем (телефону тощо), шляхом конклюдентних дій, тобто шляхом жестів, міміки, певних рухів.
Умисел при співучасті, як і в злочині, вчиненому однією особою, має інтелектуальний і вольовий моменти. Оскільки злочин вчинюється у співучасті, і той, і другий моменти умислу мають свою специфіку.
Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не тільки вчиненого особисто ним діяння, а й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець.
Вольовий момент умислу при співучасті полягає насамперед у бажанні настання наслідків, коли усі співучасники бажають настання наслідків, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах з формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію.
Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину — готування, замаху, безпосереднього виконання об’єктивної сторони злочину (приєднання до злочинної діяльності), а також закінченого злочину.