Кримінальне право України (Загальна частина)
§ 7. Змішана (подвійна) форма вини
Змішана (подвійна) форма вини характеризується різним психічним ставленням (у формі умислу та необережності) особи до різних об’єктивних ознак одного і того самого злочину (діяння та суспільно небезпечних наслідків).
Змішана форма вини виникає в тих складах злочину, в яких об’єктивна сторона злочину є складною. Існують дві групи злочинів зі змішаною формою вини.
1. Злочини, пов’язані з порушенням спеціальних правил, що спричинило певні суспільно небезпечні наслідки (наприклад, ст. 286 КК України - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, ч.2 ст. 271 КК України - порушення законодавства про охорону праці, що привело до загибелі людей чи інших тяжких наслідків).
2. Злочини, в яких об’єктивна сторона характеризується настанням двох наслідків - безпосереднього та додаткового, віддаленого (наприклад, ч.2 ст.121 КК України - Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; ч.2 ст. 194 КК України - Умисне знищення або пошкодження майна, що спричинило смерть потерпілого).
Закон про кримінальну відповідальність передбачає вину лише у двох її формах - умисел і необережність, відповідно, злочини з подвійною виною не є законодавчо визначеними. У теорії та на практиці прийнято злочини з подвійною виною в цілому визнавати або умисними або необережними.
У першому випадку для визначення форми вини вирішальне значення має психічне ставлення особи до настання наслідків свого діяння. Воно умисне, а щодо наслідків - необережне. У цілому такі злочини вважаються необережними. Оскільки без настання наслідків самі діяння або були б правопорушенням, але не злочином, або мали б іншу кваліфікацію.
У другому випадку - психічне ставлення особи до діяння та першого, безпосереднього наслідку дає змогу говорити про умисел, а стосовно віддаленого наслідку вона може бути тільки необережною. У цілому такі злочини з двома наслідками і двома формами вини визначаються умисними.
Правильне вирішення питання про те, яка з двох передбачених у законі форм вини (умисна чи необережна) визначальна, тобто, який злочин у цілому, має практичне значення для: 1) правильної кваліфікації діяння, що й визначає пріоритет при співучасті, при незакінченому злочині - тут можливий тільки умисел; 2) визначення типу кримінально- виконавчої установи, де буде відбувати покарання особа, засуджена до позбавлення волі; 3) призначення покарання за сукупністю злочинів (ч.2 ст.70 КК України); 4) застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п.1-3 ч.3 ст.81, п. п. 1-3 ч.3 ст.107 КК України); 5) заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (п.1-3 ч.4 ст.82 КК України);
6) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей до 3 років (ч.1 ст.83 КК України);
7) застосування закону про амністію.