Злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх або і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ст.24 КК України).

Аналіз законодавчого визначення умисної вини дозволяє виділити її складові, (ознаки), які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків.

Ознаки, що характеризують умисну форму вини: 1) усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; 2) передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння; 3) бажання настання таких наслідків або свідоме їх припущення.

Перші дві ознаки усвідомлення і передбачення - утворюють інтелектуальну сферу психічної діяльності особи, тобто інтелектуальний момент умислу, а третя - бажання чи свідоме припущення цих наслідків - його вольову сферу, вольовий момент умислу.

Залежно від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної і вольової ознак умисел поділяється на два види - прямий і непрямий (евентуальний).

Прямий умисел - це таке психічне ставлення особи до діяння та його наслідків, при якому вона усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч.2 ст.24 КК України).

Непрямий умисел - це таке психічне ставлення особи до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільну небезпечність свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання (ч.3 ст. 24 КК України).

Підставою розмежування двох видів умислу є те, що при прямому умислі винна особа бажає настання суспільно небезпечних наслідків, а при непрямому - виявляє байдужість до таких наслідків, не бажає, але свідомо припускає їх настання.

Отже, практично співпадаючи по змісту інтелектуального моменту, ці види умислу суттєво відрізняються по вольовому відношенню винного до наслідків своїх дій. При прямому умислі настання злочинних наслідків є або безпосередньою метою, яку ставить перед собою особа (наприклад, умисне вбивство з корисливих мотивів - п. 6 ч.2 ст.115 КК), або необхідним засобом для досягнення якої-небудь іншої мети - (наприклад, умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення п. 9 ч.2 ст. 115 КК України).

При непрямому умислі особа прямо не бажає, але свідомо припускає настання злочинних наслідків і відноситься до їх настання байдуже. Настання злочинних наслідків у цьому випадку не є для винного ні прямою метою, ні необхідним засобом для досягнення іншої значимої мети. Ці наслідки - побічний результат її діяльності, спрямованої на досягнення іншої злочинної мети.