Ст. 23 КК України визначає, що винною у злочині визнається особа, що вчинила діяння умисно або з необережності. Отже, КК України передбачає дві форми вини: умисну і необережну. У відповідності з ст.ст. 24, 25 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий, а необережність - на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість. Кожна форма вини містить ознаки, які характеризують свідомість особи та її волю. Одні з цих ознак називаються інтелектуальними ознаками (моментами, елементами); а другі - вольовими ознаками (моментами, елементами). Тому різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи дає можливість конструювати різні форми вини та їх види.

Значення форм вини. Форма вини є об’єктивною межею, яка відрізняє злочинну поведінку від незлочинної. Це стосується в першу чергу кримінальної відповідальності за діяння, які караються тільки при умисному їх вчиненні.

Форма вини визначає кваліфікацію злочинів і, відповідно, є критерієм при призначенні виду покарання та режиму його відбування.

Застосування ряду інститутів кримінального права (готування до злочину, замах на злочин, співучасть у злочині, рецидив) пов’язано тільки з умисною формою вини.

Наявність умисної форми вини обґрунтовує, а необережної - виключає постановку питання про злочинні мотиви і мету.

Вид умислу чи необережності, не впливаючи на кваліфікацію, може бути важливим критерієм індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання. Так, злочин за загальним правилом має більш високий ступінь суспільної небезпечності, якщо він вчинений з прямим умислом, ніж з непрямим, оскільки в першому випадку злочин прямо націлений на заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам і цінностям. Так само при злочинній самовпевненості, при якій винний передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння більш небезпечне, ніж недбалість, коли особа взагалі не передбачає цих наслідків.

При встановленні вини треба виходити із її об’єктивного існування в реальній дійсності. Тому вина підлягає доказуванню на досудовому слідстві і в судовому розгляді матеріалів кримінальної справи на підставі аналізу усіх зібраних у справі доказів.

Суд доводить вину так, як він встановлює і доводить інші факти та явища об’єктивної дійсності, що існують або відбуваються в зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини або суддів.