Кримінальне право України (Загальна частина)

§ 2. Поняття, зміст і значення вини

Кримінальне право України виходить з того, що вина - це прояв психічної діяльності особи у вчиненні злочину. Для кримінального права України неприйнятна “оціночна концепція вини”, згідно з якою виною вважався не дійсний умисел чи необережність, а оцінка, яку дає суддя поведінці особи. Ця теорія наділяє суддю широкими можливостями визнання наявності вини, виходячи з своєї власної правосвідомості. Для кримінального права України неприйнятне об’єктивне ставлення у вину, тобто відповідальність за наслідки без вини.

У ст. 62 Конституції України і ст. 2 КК України закріплений один з найважливіших принципів кримінального права - відповідальність тільки за наявності вини. Вина, за загальним визначенням, відноситься до суб’єктивної сторони злочину, але співвідношення цих категорій у кримінально-правовій літературі - предмет дискусії, яка постійно триває. Чи збігаються поняття суб’єктивної сторони злочину та вини, чи ці поняття різні?

Одні автори вважають, що вина й уособлює собою суб’єктивну сторону злочину, що ці поняття збігаються за своїм змістом. Інші вчені вважають, що суб’єктивна сторона є більш об’ємним поняттям, і що вона не вичерпується тільки змістом вини. Суб’єктивна сторона містить поряд з виною й інші психічні моменти - мотив, мету, емоції.

Основною ознакою суб’єктивної сторони злочину кримінально-правова наука вважає вину. І це обґрунтовано. Акт поведінки може бути визнаний злочином тільки при наявності вини особи, яка його вчинила.

Мотив, мета, а також емоційний стан особи в момент вчинення злочину - поняття, безпосередньо запозичені з психології, але в кримінальному праві мають своє вузько юридичне тлумачення, обмежене потребами кримінальної відповідальності. І ці нормативні обмеження формально відсувають основоположні, з погляду психології, елементи акту поведінки мотив, мету, емоції на другий і третій плани, роблячи їх факультативними (необов’язковими) ознаками суб’єктивної сторони злочину.

Загальновідомо, що вину особи неможливо встановити без аналізу того, що бажав злочинець, яку мету він перед собою ставив, у якому стані знаходився. Встановлення вини поза мотивацією, метою і станом суб’єкта в момент вчинення злочину може носити тільки формальний оціночний характер.

Вина - це психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законом, та його суспільно небезпечних наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Основними елементами, що характеризують вину, є зміст, сутність, форма і ступінь.

Зміст вини є першою найважливішою її складовою, - це відображення у психіці (свідомості) особи об’єктивних ознак вчиненого злочину, тобто фактичних ознак, що характеризують об´єкт і об’єктивну сторону, а в ряді випадків і ознак спеціального суб’єкта.

Сутність вини визначає соціальну природу вини, оскільки вина проявляється в злочинному діянні. Відповідно, соціальна сутність вини полягає в негативному ставленні особи до тих цінностей, що охороняються нормами кримінального права. А при необережності сутність вини полягає в байдужому ставленні до цих благ.

Форми вини - це зазначені в кримінальному законі сполучення певних ознак свідомості і волі особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння. Форми - це узагальнені поняття, що в цілому характеризують психічне ставлення особи до діяння і його наслідків.

Ступінь вини - це категорія кількісна. Вона визначається: 1) об’єктивними обставинами злочину; 2) характером суспільно небезпечного діяння; 3) особливостями психічного ставлення (як формою вини, так і видом умислу чи необережності); 4) мотивом і метою злочину; 5) обставинами, що характеризують особу винного, причинами та умовами, які вплинули на формування умислу чи зумовили зміст необережності.

Значення вини: 1) відсутність вини означає відсутність суб’єктивної сторони і, відповідно, складу злочину, кримінальної відповідальності та покарання; 2) вина має важливе значення для правильної кваліфікації злочину і для визначення міри покарання за вчинене.