Специфічною формою подання продуктів наукової діяльності є стиль наукового мислення.

Стиль наукового мислення є складною системою взаємодії когнітивно-методологічних і психологічних факторів руху думки вчених у певний історичний період [77].

З точки зору нормативно-гносеологічного підходу стиль наукового мислення розглядається як система методологічних регулятивів, що направляють науковий пошук, що детермінують активність учасників пізнавального процесу.

Розуміючи «стиль наукового мислення» як внутрішню гносеологічну детермінацію наукового пізнання, дослідники ототожнюють стиль мислення зі структурою свідомості науки як соціального інституту, або з окремими елементами цієї структури, як правило, картиною світу, світоглядом, методом.

Представники нормативно-ціннісної детермінації пізнавального процесу стверджують, що стиль наукового мислення не пов´язаний з предметом дослідження і належить до неспецифічних пізнавальних механізмів, що забезпечує ціннісний зв´язок наукового пізнання з іншими сферами діяльності, з культурним цілим.

О. М. Сичивиця представляє стиль мислення як «потрійно детерміноване явище», оскільки він зумовлений гносеологічно, психологічно і соціально. Гносеологічна обумовленість пов’язана з тим, що «досягнутий рівень наукового знання, його характер, пануючі в науці теорії, методи і принципи стають такою силою, яка визначає характер осмислення людиною навколишнього світу, шляхи вирішення тих чи інших проблем».

Психологічна зумовленість стилю мислення викликана індивідуальними особливостями особистості мислячої людини, такими, як опір чужим думкам, співвідношення словесно-логічних і наглядно- образних компонентів, польоту фантазії чи досконального вивчення деталей та ін. Соціальна детермінація може бути зрозуміла як той вплив, який здійснює на характер мислення вся сукупність пануючих суспільних відносин, «дух тієї чи іншої епохи» [74].

У стилі мислення виражається соціально-культурне самовизначення суб´єкта наукового пізнання, творче освоєння ним форм інтелектуальної діяльності попередників і сучасників. Стиль невіддільний від особистості того, хто пізнає суб´єкта і упредметнений іншим як оригінальний спосіб здійснення пізнавальної активності. Формування стилю мислення є покликанням дослідника знайти свій шлях у науці, розсунути межі пізнання.

Все ж суб’єкт наукового дослідження - учасник колективної пізнавальної діяльності, що має свої особливості і закономірності, які неможливо звести до простої суми рис індивідуальної роботи вченого.

Стиль наукового мислення характеризує суб´єкта пізнання як організатора наукового співтовариства, що створює оригінальні предметні уявлення в ході інтелектуального конструювання як функції організації діяльності. Тому стиль мислення - це оригінальна предметна структура процесу пізнання, що виражає соціально-культурне самовизначення організатора науки [73].