Методика та організація наукових досліджень

2.2. Принципи та методи наукового пізнання

Сучасна наука керується трьома основними принципами пізнання: принципом детермінізму, принципом відповідності і принципом субсидіарності [86].

Принцип детермінізму, будучи загальнонауковим, організовує побудову знання в конкретних науках. Детермінізм виступає, перш за все, у формі причинності як сукупності обставин, які передують у часі якій- небудь даній події і викликають її. Тобто, має місце зв´язок явищ і процесів, коли одне явище, процес (причина) за певних умов породжує, виробляє інше явище, процес (наслідок).

Сучасне розуміння принципу детермінізму передбачає наявність різноманітних об´єктивно існуючих форм взаємозв´язку явищ, багато з яких виражаються у вигляді співвідношень, що не мають безпосередньо причинного характеру, тобто прямо не містять моменту породження одного іншим. Сюди входять просторові і тимчасові кореляції, функціональні залежності і т.д.

Принцип відповідності означає наступність наукових теорій. Нові теоретичні знання бувають корисні для розвитку науки, але якщо вони не будуть співвідноситися з колишніми, то наука перестане бути цілісною.

Сутність принципу додатковості полягає в наступному: відтворення цілісності явища вимагає застосування в пізнанні взаємовиключних «додаткових» класів понять. За допомогою додатковості встановлюється еквівалентність між класами понять, комплексно описують суперечливі ситуації в різних сферах пізнання (загальне розуміння принципу додатковості).

Методи наукового пізнання

Метод - це спосіб досягнення поставленої мети. Метод об´єднує суб´єктивні та об´єктивні аспекти пізнання. Метод є об´єктивним, оскільки дозволяє відображати дійсність та її взаємозв´язки. Отже, метод є програмою побудови і практичного застосування теорії. Одночасно з цим метод суб´ єктивний, оскільки є знаряддям думки дослідника та включає в себе його суб´єктивні особливості [52].

Методи досліджень бувають: загальні, що діють у всіх галузях науки і на всіх етапах дослідження; загальнонаукові, тобто придатні для всіх наук; часткові - для певних наук; спеціальні - для однієї специфічної науки. Такий поділ методів завжди умовний, оскільки в міру розвитку пізнання науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу.

Загальнонаукові методи - це система принципів, прийомів, що мають загальний, універсальний характер, є абстрактними, суворо не регламентовані, не піддаються формалізації та математизації; використовуються в усіх чи майже в усіх науках з урахуванням особливостей конкретних об’єктів дослідження.

Загальнонаукові методи поділяються на [42]:

- методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

- методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівні дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція та дедукція, моделювання та ін.);

- методи теоретичного дослідження (сходження від абстрактного до конкретного, ідеалізація, формалізація, аксіоматичний метод).

На емпіричному рівні переважає живе споглядання (чуттєве пізнання), раціональний момент тут наявний, але має підпорядковане значення. Тому досліджуваний об’єкт відображається переважно з боку зовнішніх зв’язків та проявів, що доступні живому спогляданню. Збирання фактів, їх первинний опис, узагальнення, систематизація - характерні ознаки емпіричного пізнання.

Теоретичний рівень дослідження пов’язаний з більш глибоким аналізом фактів, з проникненням у сутність досліджуваних явищ, з пізнанням та формулюванням законів, тобто з поясненням реальної дійсності.

Кожен науковий метод має відповідати таким критеріям:

- ясність - загальнозрозумілість методу;

- детермінованість - сувора послідовність використання методу;

- націленість - підпорядкованість методу досягненню певної мети, розв’язанню певних конкретних завдань;

- результативність - здатність методу забезпечувати досягнення певної мети;

- надійність - здатність методу з великою ймовірністю забезпечувати отримання бажаного результату;

- економічність - здатність методу добиватися певних результатів із найменшими витратами засобів і часу [28].

До основних загальнонаукових методів пізнання відносять:

спостереження - це спосіб безпосереднього вивчення предметів і явищ за допомогою органів чуття без втручання в процес з боку дослідника;
порівняння - це виявлення відмінностей між об´єктами матеріального світу або знаходження в них спільного за допомогою органів чуття чи спеціальних пристроїв;
підрахунок - це знаходження числа, що визначає кількісне співвідношення однотипних об´єктів або їх параметрів, котрі характеризують ті чи інші властивості;
вимірювання - це фізичний процес визначення числового значення певної величини шляхом порівняння її з еталоном; експеримент - це одна із сфер людської практики, в результаті якої перевіряється істинність гіпотез або виявляються закономірності об´єктивного світу. Під час експерименту дослідник втручається в процес, який він вивчає, з метою пізнання. При цьому одні умови досліду ізолюються, інші виключаються, а деякі підсилюються або послаблюються [60];
узагальнення - визначення загального поняття, в якому відображається головне або основне, що характеризує об´єкти певного класу. Це засіб для утворення нових наукових понять, формулювання законів і теорій;
абстрагування - це відвертання уваги в думках від несуттєвих властивостей, зв´язків, відношень предметів і виділення декількох сторін, що цікавлять дослідника. Абстрагування, як правило, здійснюється у два етапи. На першому етапі визначаються несуттєві властивості, зв´язки тощо, на другому - досліджуваний об´єкт замінюють іншим, більш простим, тобто спрощеною моделлю, яка зберігає головне в складному. Розрізняють такі види абстрагування: ототожнювання (утворення понять шляхом об´єднання предметів, виділених за своїми властивостями, в особливий клас); ізолювання (відокремлення властивостей, невід´ємно пов´язаних з предметами); конструктивізація (не береться до уваги невизначеність між реальними об´єктами); припущення можливого здійснення;

формалізацію - відображення об´єкта або явища в знаковій формі певної спеціальної мови (математики, фізики, хімії тощо) і забезпечення можливості дослідження реальних об´єктів та їх властивостей через формальне дослідження відповідних знаків;

- аксіоматичний метод - спосіб побудови наукової теорії, при якому деякі твердження (аксіоми) приймаються без доведень і тоді використовуються для отримання решти знань (за певними логічними правилами);

- аналіз - метод пізнання, при якому предмет дослідження (об´єкт, властивості тощо) розкладається на окремі складові частини. У зв´язку з цим аналіз лежить в основі аналітичного методу досліджень;

- синтез - це поєднання окремих сторін предмета дослідження в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємозв´язані та уособлюють єдність протилежностей. Розрізняють такі види аналізу і синтезу: прямий, або емпіричний, метод (використовують для виділення окремих частин об´єкта); елементно-теоретичний метод (базується на уявленнях про причинно-наслідкові зв´язки різних явищ); структурно-генетичний метод (вилучення із складного явища таких елементів, які створюють вирішальний вплив на решту сторін об´єкта);

- гіпотетичний метод пізнання передбачає розробку наукової гіпотези на основі вивчення фізичної, хімічної чи будь-якої іншої суті досліджуваного явища за допомогою описаних вище способів пізнання. Потім формулюються гіпотези, складається розрахункова схема алгоритму (моделі), здійснюється її вивчення, аналіз і розробка теоретичних положень.

Важливими поняттями в теорії пізнання є індукція - умовивід від фактів до деякої гіпотези, та дедукція - умовивід, в якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знань загальних властивостей всієї множини. Найважливіше правило дедукції формулюється так: «Якщо із висловлювання А слідує висловлювання В, а висловлювання А є істинним, то В також є істинним» [78].

Одним із методів наукового пізнання є аналогія, за допомогою якої одержують знання про предмети і явища на основі їх подібності з іншими.

Як у соціально-економічних, так і в технічних дослідженнях часто використовують історичний метод пізнання. Цей метод передбачає дослідження виникнення, формування і розвитку об´єктів у хронологічній послідовності, в результаті чого дослідник одержує додаткове знання про процес, який вивчає.

При гіпотетичному методі пізнання дослідник часто звертається до ідеалізації - створення в думках об´єктів, які практично нездійсненні (наприклад, ідеальний газ, абсолютне тверде тіло). У результаті ідеалізації реальні об´єкти позбавляються деяких властивостей і наділяються гіпотетичними властивостями.

Під час дослідження окремих систем з різного виду зв´язками, що характеризуються як безперервністю та детермінованістю, так і дискретністю та випадковістю, використовуються системні методи (дослідження операцій, теорія масового обслуговування, теорія керування, теорія множин тощо).