Кримінальне право України. Загальна частина

§ 5. Звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням

Звільнення від відбування покарання з випробуванням до неповнолітніх застосовується на тих же засадах, що й щодо дорослих (статті 75–78 КК), з урахуванням особливостей, передбачених ст.104 КК.

КК передбачає такі підстави для звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням:

1) засудження неповнолітнього до покарання у виді арешту або позбавлення волі на строк не більше п’яти років.

2) є можливість виправлення неповнолітнього без реального відбування призначеного йому покарання. Такий висновок робиться судом на основі об’єктивних чинників, які стосуються тяжкості вчиненого злочину, особи винного, інших обставин справи. Фактори, які обумовлюють можливість звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням, в цілому такі ж, які охарактеризовані вище.

Застосування до неповнолітнього звільнення від кримінальної відповідальності з випробуванням не обумовлюється кількістю вчинених злочинів, а також ступенем їх тяжкості. Тобто, воно можливе у випадку призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до п’яти років як за один злочин, так і за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків. Однак вчинення кількох злочинів, наявність кількох вироків має враховуватися при визначенні того, чи можливе виправлення неповнолітнього без реального відбування покарання.

При звільненні неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням йому встановлюється іспитовий строк меншої тривалості, ніж дорослим засудженим, а саме: від одного до двох років. Розмір іспитового строку визначається у вказаних межах із врахуванням тривалості позбавлення волі, яке повинен був відбути неповнолітній засуджений, характеру заходів, необхідних для його виправлення, тощо.

На неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з випробуванням, можуть бути покладені ті ж обов’язки, що й на дорослих, до яких застосований аналогічний захід. Вони вказані у ст.76 КК.

Крім того, покладення відповідно до ч.2 ст.104 КК на окрему особу за її згодою або на її прохання обов’язку щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи означає, що й на такого неповнолітнього покладається обов’язок сприймати виховний вплив, заходи нагляду, які щодо нього буде застосовувати особа, призначена судом.

КК не визначає вимог до особи, якій неповнолітній може бути переданий під нагляд чи для проведення з ним виховної роботи. Однак це може бути лише повнолітня особа, яка здатна справити позитивний вплив на засудженого, має можливості для здійснення відповідних заходів (проживає з неповнолітнім, принаймні, в одному населеному пункті, позитивно характеризується в побуті і на роботі, може виконувати прийняті обов’язки за станом здоров’я, має для цього належні матеріальні засоби тощо). Не виключається покладення обов’язку щодо нагляду та проведення виховної роботи і на батьків засудженого. Однак, якщо батьки належно не виконували свої обов’язки раніше, що й обумовило вчинення неповнолітнім злочину, то передавати засудженого таким батькам під нагляд та для виховання навряд чи доцільно.

Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього та підстави скасування такого звільнення визначені у ст.78 КК.

Додатковою підставою для скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього може бути відмова особи, на яку покладений обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи, від виконання цього обов’язку. Якщо така відмова обумовлена неналежною поведінкою неповнолітнього (ігноруванням обґрунтованих вимог, ухиленням від виховних заходів тощо), то це свідчить про невиконання засудженим покладених судом на нього обов’язків і про те, що випробування він не витримав.

У разі вчинення неповнолітнім протягом іспитового строку нового злочину, йому призначається покарання за правилами, передбаченими у статтях 71–72 КК. При цьому мають дотримуватися також обмеження, визначені ч.2 ст.103 КК, тобто остаточне покарання принаймні не може перевищувати 15 років позбавлення волі.

Якщо виявиться, що санкція статті КК, за якою кваліфіковано діяння неповнолітнього, передбачає лише такі види покарань, які не можуть бути до нього застосовані, то суд може прийняти щодо цього неповнолітнього одне із таких рішень: 1) звільнити від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру; 2) відповідно до ст.7 КПК закрити справу і звільнити його від кримінальної відповідальності. Видається, що в такому випадку суд не вправі постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання, оскільки жодне передбачене КК для неповнолітніх покарання не може бути призначене.