Кримінальне право України. Загальна частина

§ 3. Види покарань, які застосовуються щодо неповнолітніх

З усіх видів покарань, передбачених КК, до неповнолітніх можуть бути застосовані лише ті, які прямо вказані у ст.98 КК. Вони, переважно, не пов’язані з позбавленням волі. Перелік видів покарань, які можуть бути застосовані щодо неповнолітніх, є вичерпним. Інші основні та додаткові покарання щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення повноліття, не застосуються, навіть якщо вони на час розгляду справи судом досягли повноліття.

Відповідно до ст.98 КК, до неповнолітніх не можуть застосовуватися: конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі, а щодо осіб, які на час постановлення вироку не досягли 16-річного віку,– також громадські і виправні роботи, арешт. Не можуть бути призначені неповнолітнім і такі специфічні покарання, як позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні. У тих випадках, коли покарання, які за законом не можуть бути призначені неповнолітньому, передбачені санкцією статті Особливої частини КК про злочин, за який засуджується така особа, суд їх не призначає, а натомість обирає покарання з інших, які названі у ст.98 КК. Не можуть бути призначені неповнолітньому покарання, не вказані у ст. 98, і в порядку переходу до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за вчинений злочин (відповідно до ч. 1 ст.69).

Основні види покарання у ст.98 КК вказані у відповідному порядку – від менш тяжких до більш тяжких. З цього слід виходити, зокрема, при вирішенні питань, що випливають із ст.69 КК.

Зміст покарань, які застосовуються до неповнолітніх, визначено у ст.53, статтями 55–57, та статтями 60 і 63 КК. Особливості застосування щодо неповнолітніх окремих видів покарань вказані у статтях 99–102 КК.

Зокрема, при застосуванні щодо неповнолітніх штрафу потрібно виходити з того, що кримінальне покарання має особистісний характер. Тому закон передбачає певні заходи проти того, щоб штраф, призначений неповнолітньому, сплачувався за нього батьками чи іншими особами. Тому штраф застосовується лише щодо неповнолітніх, які самі можуть його сплатити – за рахунок самостійного доходу, власних коштів або майна, на яке може бути звернене стягнення.

Штраф до неповнолітніх може застосуватися і як основне, і як додаткове покарання. Як додаткове покарання штраф може призначатися лише в сукупності з іншим видом основного покарання. Інакше кажучи, штраф як основне покарання (призначений, наприклад, замість іншого, більш тяжкого основного покарання) не може бути призначений одночасно з таким само додатковим покаранням.

Мінімальний розмір штрафу, який призначається неповнолітнім, такий само, як і щодо дорослих засуджених,– 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2 ст.53 КК). Штраф у меншому розмірі не може призначатися і відповідно до ст.69 КК – при призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.

Максимальний розмір штрафу для неповнолітнього визначається санкцією статті Особливої частини КК, але не може перевищувати 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.2 ст.99 КК), що значно менше, ніж для повнолітніх осіб.

Відповідно до ч.4 ст.53 КК з урахуванням майнового стану неповнолітнього, суд може призначити йому штраф з розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років.

У разі неможливості сплати штрафу суд, відповідно до ч. 5 ст.53 КК, може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімуми доходів громадян. Однак тривалість громадських робіт для неповнолітнього і в цьому випадку не може перевищувати 120 годин, а виправних робіт – одного року (див. ч.1 та ч.2 ст.100 КК).

Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому з врахуванням обмежень, встановлених у ч.1 ст.100 КК. Вони стосуються віку особи, якій призначається таке покарання, мінімальної і максимальної загальної тривалості громадських робіт для неповнолітніх, їх щоденної тривалості. А саме, г ромадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.

Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент призначення покарання з дотриманням вимог глави XIII КЗпП прийнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк, який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання. Однак не може призначатися таке покарання непрацюючим неповнолітнім, тим, при прийнятті яких на роботу не дотримані вимоги трудового законодавства, які виконують роботу за цивільно-трудовим договором, а також працюють тимчасово на термін, менший від тривалості виправних робіт.

Виправні роботи призначаються неповнолітнім, які досягли
16-річного віку.

Суворість обмежень, якими супроводжуються виправні роботи, для неповнолітніх менша, ніж для дорослих: до одного року зменшений максимальний строк такого покарання; менші розміри відрахування із заробітку засудженого в дохід держави (від п’яти до десяти відсотків).

Особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюються кримінально-виконавчим законодавством України. Однак при цьому мають дотримуватися пільги, встановлені для неповнолітніх законодавством про працю.

За ухилення неповнолітніх від відбування виправних робіт настає кримінальна відповідальність за ч. 2 ст.389. При цьому неповнолітньому, який на момент постановлення вироку досяг 16-річного віку, може бути призначено покарання у виді арешту на строк, передбачений ст.101 для цієї категорії засуджених.

Арешт – це одне з покарань, пов’язане з ізоляцією засудженого неповнолітнього від суспільства. Неповнолітні повинні відбувати арешт окремо від дорослих засуджених. Умови відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодавством України.

Порівняно з дорослими засудженими, тривалість арешту для неповнолітніх істотно скорочена – вдвоє мінімальний термін і в чотири рази скорочено максимальний. Тривалість арешту для неповнолітніх може становити від п`ятнадцяти до сорока п`яти діб.

Арешт відповідно до ст.101 КК призначається неповнолітнім, які на момент постановлення вироку досягли 16-річного віку, але яким не виповнилося 18 років. Сам же злочин, за який призначається арешт, може бути вчинений і до досягнення 16-річного віку. Настання повноліття в період відбування арешту не є підставою для зміни тривалості арешту, порівняно з тією, яка обмежена ст.101 КК.

Неповнолітні військовослужбовці (зокрема, курсанти) відбувають арешт на гауптвахті (ч.2 ст.60 КК).

Відповідальність за втечу з-під арешту настає за ст.393 КК.

Позбавлення волі на певний строк – це найбільш суворе покарання серед усіх, які застосовуються до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, коли, на переконання суду, всі інші, більш м’які покарання не дозволять досягти мети кримінального покарання. Неповнолітні відбувають це покарання у спеціальних виховних установах. Їхні види і режим відбування покарання у них визначаються згідно з кримінально-виконавчим законодавством.

Неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості, покарання у виді позбавлення волі не призначається. Таким засудженим мають бути призначені інші покарання із вказаних у санкції статті Особливої частини КК – штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт.

Тривалість позбавлення волі для неповнолітніх визначається із врахуванням положень, викладених у ст.63 та ст.102 КК, а також санкції статті Особливої частини КК. Мінімальний строк позбавлення волі для неповнолітнього встановлений у вдвічі меншому розмірі, порівняно із найменшою тривалістю позбавлення волі для дорослих засуджених і становить шість місяців. Максимальна тривалість такого покарання визначається санкцією статті Особливої частини КК, однак вона не може перевищувати строків, вказаних в ч.3 ст.102 КК. Ці строки диференційовані залежно від ступеня тяжкості злочину:

– за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості – на строк не більше двох років;

– за злочин середньої тяжкості – на строк не більше чотирьох років;

– за тяжкий злочин – на строк не більше семи років;

– за особливо тяжкий злочин – на строк не більше десяти років.

Окремо у п.5 ч.3 ст.102 КК виділено, що за особливо тяжкий злочин, пов’язаний з умисним позбавленням життя людини, неповнолітньому може бути призначене позбавлення волі строком до 15-ти років.

Положення, які викладені у ст.102 КК, стосуються покарання у виді позбавлення волі, яке призначається за окремий злочин особі, яка не досягла до вчинення злочину 18-річного віку. При призначенні покарання за сукупністю вироків або сукупністю злочинів слід керуватися ч.2 ст.103 КК, відповідно до якої неповнолітнім може бути призначене позбавлення волі і на більш тривалий строк – до 15-ти років.

Відповідно до ч.1 ст.5 КК закон про кримінальну відповідальність, який пом’якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі. Тому, особи, засуджені за злочини, вчинені у віці до 18-ти років, яким було призначене покарання за КК 1960 р. або за КК 2001 р. до внесення в нього змін відповідно до Закону України від 15 квітня 2008 р. в розмірах більших, ніж встановлені чинним КК, чи відбувають покарання, які не можуть бути призначені за КК 2001 р., підлягають звільненню від покарання.