Кримінальне право України. Загальна частина

§ 1. Загальні положення щодо особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Злочини, вчиненінеповнолітніми, тобто особами, які не досягли 18-річного віку, становлять досить значну частину всієї злочинності в Україні, до них доволі часто застосовуються заходи кримінально-правового впливу. Підстава кримінальної відповідальності неповнолітніх та її принципи такі ж, які діють стосовно повнолітніх осіб. Разом із тим, КК передбачає специфіку вирішення цілої низки питань відповідальності за злочини, вчинені самими неповнолітніми.

Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії. Особливості психології неповнолітніх, зокрема їх схильність до сприйняття стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спілкування з повнолітніми злочинцями, які розміщуються в окремих установах з відбування покарання, а з другого – дає змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м’якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Суспільство не має права висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не карального характеру.

Положення про те, що неповнолітні підлягають кримінальній відповідальності на тих же підставах, що і всі інші злочинці, означає, що відносно них застосовуються всі положення Загальної та Особливої частини КК. Водночас, у КК передбачені й норми, які стосуються особливостей кримінально-правового впливу на неповнолітніх. Вони зосереджені у розділі XV Загальної частини КК та:

1) встановлюють більш широкі, ніж щодо повнолітніх, умови звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

2) містять обмеження щодо суворості видів і розмірів покарань та інших заходів кримінально-правового характеру;

3) передбачають більш м’які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання;

4) регламентують м`якші вимоги щодо погашення і зняття судимості.

Таким чином, якщо ті чи інші питання у статтях розділу XV Загальної частини КК «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх» регламентовані інакше, ніж у інших статтях КК, то при розгляді справ про злочини, вчинені до досягнення 18-річного віку, слід керуватися статтями саме цього розділу. Переважна більшість питань, які виникають у зв`язку з застосуванням статей вказаного розділу розкрито в постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини неповнолітніх».

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Коли мова йде про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітніх, то має значення виділення серед них тих, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. У такому сенсі неповнолітніми слід вважати осіб, які досягли 16-річного, в ряді випадків 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років.

Особа вважається такою, що досягла відповідного віку не в день свого народження, а з початку наступної доби. Вік неповнолітнього встановлюється за документами, а у разі їх відсутності і неможливості одержання – експертизою. Відставання у психічному розвитку неповнолітнього, встановлене судовою психолого-психіатричною або педагогіко-психолого-психіатричною експертизою, повинно, зокрема враховуватися при вирішенні питання про те, чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою керувати ними. Якщо внаслідок відставання у психічному розвитку неповнолітній не був здатний повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, то він повинен визнаватися обмежено осудним, що враховується при визначенні правових наслідків вчиненого посягання відповідно до ч.2 ст.20 КК.

Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості, закон передбачає норми, спрямовані на забезпечення посиленого захисту неповнолітніх від злочинних посягань. Позиція українського законодавства базується на міжнародно-правових актах, зокрема, Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 р., у Преамбулі якої зазначається, що неповнолітні у зв’язку з їх фізичною і розумовою незрілістю потребують спеціальної охорони й захисту, включаючи належний правовий захист. При цьому серед неповнолітніх у КК виділяється ще ряд категорій осіб, зокрема: малолітні, тобто ті, які не досягли 14-річного віку; новонароджені діти; просто діти (без уточнення їх статусу); свої діти; неповнолітні, які не досягли віку, з якого чинним законодавством дозволяється працевлаштування; особи, які не досягли 16-річного віку; неповнолітні або непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків.

Норми, які спрямовані на забезпечення охорони нормального фізичного й психічного розвитку неповнолітніх, поміщені в ряді статей Загальної частини КК. До них належать ті, які: регламентують вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст.22 КК); передбачають як пом’якшуючу покарання обставину вчинення злочину неповнолітнім (п.3 ч.1 ст.66 КК), а обтяжуючі покарання – вчинення злочину щодо малолітнього (п.6 ч.1 ст.67 КК) або з використанням малолітнього (п.9 ч.1 ст.67 КК).

В Особливій частині КК є значна кількість статей, що передбачають злочини, потерпілими від яких можуть виступати лише неповнолітні (чи окремі їх категорії), або ж караність яких посилюється при вчиненні їх щодо неповнолітніх. Потерпілий, який характеризується відповідними рисами, є ознакою основних або кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів низки злочинів.

Посилена кримінальна відповідальність встановлена щодо посягань, спрямованих проти: 1) малолітніх (п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст.135, ч. 2 ст.136, ч. 2 ст.146, ч. 3 ст. 149, ч.4 ст.152, ч. 3 ст.153, ч. 2 ст.156, ч. 2 ст.299, ч. 3 ст.307); 2) новонароджених дітей (ст. 117, ч. 2 ст.135, ст.148); 3) неповнолітніх, які не досягли віку, з якого чинним законодавством дозволяється працевлаштування (ст. 150); 4) осіб, які не досягли 16-річного віку (ч. 1 ст.156); 5) осіб, які не досягли 15-річного віку (ст. 167); 6) неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків (ст. 164); 7) дітей, які не досягли статевої зрілості (ч. 1 ст.155); 8) просто дітей, а також будь-яких неповнолітніх чи малолітніх (ч. 3 ст.120, ч. 3 ст.130 та ще понад три десятки статей КК.

Разом із тим, у КК немає жодної статті, яка б передбачала злочини, що можуть бути вчинені лише неповнолітніми.