Кримінальне право України. Загальна частина
§ 3. Види примусових заходів медичного характеру
Застосування примусового заходу медичного характеру є правом суду. При вирішенні питання про застосування таких заходів та його виду суд повинен врахувати: 1) характер та тяжкість захворювання; 2) тяжкість вчиненого суспільно небезпечного діяння; 3) ступінь небезпечності психічно хворої особи для себе або для оточуючих.
Закон (ст. 94 КК) передбачає чотири види примусових заходів медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;
3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;
4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.
Амбулаторна психічна допомога – психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров’я осіб, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах (ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров’я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу (ч. 2 ст. 94 КК).
Амбулаторний примусовий нагляд та лікування у психіатра може бути застосовано зокрема до осіб, які здатні відносно правильно оцінювати свій психічний стан, дотримуватися призначеного лікування, а також поведінка яких не потребує постійного контролю з боку медичних працівників. Таким вимогам відповідають обмежено осудні особи, які вчинили злочини у стані тимчасового розладу психічної діяльності, яка не має тенденції до повторення (наприклад гострий психоз, який виник в наслідок соматичного захворювання); особи, що страждають хронічними психічними розладами та слабоумством, які пройшли примусове лікування у стаціонарних умовах з позитивним результатом, однак потребують лікарського контролю впродовж певного періоду з метою попередження рецидиву.
З цього приводу вищезгадана Постанова зазначає, що лише цей вид примусових заходів медичного характеру може застосовуватись до обмежено осудних. Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним особам у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду. Тому слід вважати, що ця допомога може надаватися таким особам незалежно від виду призначеного їм покарання: якщо воно пов’язане з позбавленням волі, то здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов’язане, – на психіатричні заклади органів охорони здоров’я за місцем проживання засуджених. Амбулаторний огляд не пов’язаний з виконанням покарання у вигляді позбавлення волі, має переваги порівняно з примусовим лікуванням у стаціонарних умовах, у зв’язку з тим, що дає можливість зберегти звичний для хворого образ життя.
Стаціонарна психіатрична допомога – це психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров’я осіб, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, і надається в стаціонарних умовах понад 24 години підряд.
Психіатричний заклад – психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги (ст. 1 Закону України «Про психіатричну допомогу»).
Законодавство передбачає три види психіатричних закладів, що здійснюють психіатричне лікування у примусовому порядку – із звичайним, посиленим чи суворим наглядом.
Вибір психіатричного закладу здійснюється судом з врахуванням характеру і тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння та ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб.
Відповідно до ч. 3 ст. 94 КК госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.
Психіатричний стаціонар із звичайним наглядом – це звичайна психіатрична лікарня (відділення) або інша медична установа, що надає стаціонарну психіатричну допомогу. В таких стаціонарах не передбачено ні постійного, ні інтенсивного нагляду за хворим. Тому стан хворих, які перебувають у стаціонарі такого типу, повинен допускати можливість їх утримання без здійснення спеціальних заходів безпеки в умовах звичайного режиму психіатричних лікарень.
Необхідність примусового лікування в психіатричному закладі із звичайним наглядом обумовлюється вірогідністю рецидиву психічного стану і можливістю вчинення нового суспільно небезпечного діяння в несприятливій обстановці. Зазвичай такі хворі не схильні до порушення режиму утримання, не конфліктні з оточуючими і мають неагресивний характер поведінки.
Відповідно до рекомендацій Міністерства охорони здоров’я України цей захід може бути призначений особам, які:
– мають недоумство, психічний розлад різного походження і, які вчинили дії, спровоковані несприятливими обставинами;
– страждають тимчасовим психічним розладом, що розвинувся після вчиненого суспільно небезпечного діяння, але до проголошення вироку - в порядку лікування до виходу з хворобливого стану;
– мають хронічний розлад психіки або недоумство після примусового лікування в психіатричних закладах із посиленим режимом – в порядку зміни примусового заходу медичного характеру у бік пом’якшення режиму;
– під час раніше призначеного примусового амбулаторного лікування погіршили психічний стан і (або) стали більш небезпечні – в порядку зміни примусового заходу медичного характеру у бік посилення режиму.
Примусове лікування в психічному стаціонарі із загальним наглядом проводиться спільно з психічно хворими, які не вчинили суспільно небезпечних діянь, і в тих же режимних умовах. Разом з тим відносно осіб, які знаходяться на примусовому лікуванні, застосовуються певні режимні обмеження, наприклад: відсутність вільного виходу з відділення, проведення прогулянок тільки на території лікарні, ненадання домашніх відпусток.
Таким чином, в психіатричні стаціонари із загальним наглядом застосовується до осіб, хворих на психічні розлади, які вчинили небезпечні діяння, не пов’язані з посяганнями на життя громадян, які не представляють небезпеку для оточуючих, але потребують стаціонарного лікування в примусовому порядку, психічний стан і поведінка яких не вимагає інтенсивного нагляду.
Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, не пов’язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду (ч. 4 ст. 94 КК).
Перебування у такого виду стаціонарі, як правило, призначається психічно хворій особі з психопатоподібними розладами, різними проявами психічного дефекту. Вчинені ними діяння в більшості випадків мають корисливий, насильний або хуліганський характер. Такі хворі представляють значну небезпеку, оскільки для них характерно вчинення повторних суспільно небезпечних діянь за наявності стійких антисоціальних установок.
Примусове лікування в психіатричному закладі з посиленим наглядом в разі неможливості проведення лікувально-реабілітаційних заходів в умовах психіатричного стаціонару із загальним наглядом або недоцільності примусового лікування в стаціонарі з суворим наглядом призначається:
– особам з хронічними психічними розладами або недоумством, які з причин характеру захворювання і (або) особистих особливостей проявляють схильність до вчинення повторних суспільно небезпечних діянь і порушень лікарняного режиму;
– особам з тимчасовим психічним розладом, що виник після скоєння злочину, за наявності загрози вчинення ними нових суспільно небезпечних діянь, грубих порушень лікарняного режиму, включаючи втечу;
– особам з хронічними психічними розладами або недоумством після примусового лікування в психіатричному стаціонарі з суворим наглядом – в порядку зміни примусового заходу медичного характеру у бік пом’якшення режиму;
– особам, у яких під час застосування менш суворого заходу медичного характеру психічний стан погіршився і (або) стали більш небезпечні, – в порядку зміни примусового заходу медичного характеру у бік посилення режиму.
Постійний нагляд такого типу стаціонарах забезпечується додатковим медичним персоналом і зовнішньою охороною. До числа контрольно-наглядових заходів відносяться: використання охоронної сигналізації, організація прогулянок в суворо ізольованих місцях, контроль за передачами.
Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов’язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду (ч. 5 ст. 94 КК).
Примусове лікування в психіатричному закладі із суворим наглядом – це найсуворіший примусовий захід медичного характеру, оскільки припускає постійний та інтенсивний нагляд за хворими, а також застосування спеціальних заходів безпеки. Зазначені стаціонари забезпечуються зовнішньою охороною і здійснюють нагляд за поведінкою хворих.
Лікування у закладах із суворим режимом може бути призначено особам, які за своїм психічним станом представляють особливу небезпеку для себе або оточуючих. Особлива небезпека визначається медичними і юридичними показниками. Медичними показниками особливої небезпеки є психотичні стани і продуктивна симптоматика. Зокрема, шизофренія і інші психози з манією переслідування, отруєння і галюцинаціями. Юридичними показниками особливої небезпеки є такі акти поведінки, які здатні заподіяти істотну шкоду собі або іншим особам. Про наявність ознак особливої небезпеки для самого себе свідчать спроби самогубства і членоушкодження. Показниками особливої небезпеки для інших є факти нападу на оточуючих і здійснення підпалів.
Критеріями особливої небезпеки є також:
а) характер вчиненого діяння (вбивство, розбій, зґвалтування і тому подібне);
б) неодноразове скоєння суспільно небезпечних діянь, не дивлячись на застосування примусових заходів медичного характеру;
в) вірогідність вчинення діянь, віднесених Кримінальним кодексом до категорії особливо тяжких (ст. 12 КК).
Відповідно до ч. 6 ст. 94 КК, якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого примусових заходів медичного характеру, а також у разі припинення застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам або опікунам з обов’язковим лікарським наглядом.
Примусові заходи медичного характеру скасовуються (припиняються) в порядку, передбаченому статтями 419, 422 КПК, у зв’язку з одужанням особи чи зміною її психічного стану на такий, що не становить очевидної небезпеки для неї або інших осіб. В останньому випадку постановлення рішення про передачу такої особи на піклування родичам або опікунам з обов´язковим лікарським наглядом є правом, а не обов’язком суду.
Оскільки в законодавстві про психіатричну допомогу не передбачено такого виду діяльності психіатричних закладів охорони здоров’я, як обов’язковий лікарський нагляд за особами, переданими судом на піклування родичам або опікунам, а піклування охоплює обов’язок лікування підопічного (статті 55, 67 Цивільного кодексу України, слід вважати, що у випадку, передбаченому ч. 6 ст. 94 КК, обов’язок забезпечити такій особі психіатричний лікарський нагляд (амбулаторний чи в умовах стаціонару) покладається не на психіатричний заклад, а безпосередньо на родичів чи опікунів, а тому не є примусовим наданням психіатричної допомоги чи примусовим лікуванням (п. 20 Постанови №).
