Кримінальне право України. Загальна частина

§ 6. Пом’якшення призначеного покарання на підставі положень розділу ХІІ Загальної частини КК України

Пом’якшення призначеного покарання – це заміна всього призначеного особі покарання одного виду більш м’яким покаранням або пом’якшення невідбутої (невиконаної) частини покарання.

Пом’якшення призначеного покарання на підставі лише положень КК можливе у таких формах: а) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81 КК); б) заміна невідбутої частини призначеного судом покарання більш м’яким покаранням (ч. 3 ст. 74; ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК України).

Стаття 81 КК «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання».

Законодавець виходить з того, що виконання призначеного покарання є доцільним тільки за тієї умови, що ним досягається поставлена в законі мета: крім кари ще і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів. Якщо ця мета може бути досягнута ще до закінчення призначеного судом строку покарання, то в подальшому його виконанні відпадає необхідність. З огляду на це, закон передбачає можливість застосування судом умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Умовою застосування умовно дострокового звільнення є відбування особою основного покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі.

Фактичними підставами умовно-дострокового звільнення особи від відбування (а точніше від подальшого його відбування) покарання є:

1. Фактичне відбуття засудженою особою визначеної ч. 3 ст. 81 КК частини покарання.

2. Засуджена особа своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довела своє виправлення.

За основу визначення мінімально необхідної частини строку, після відбуття якої можливе застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, покладено: а) тяжкість вчиненого злочину, б) форму вини, в) наявність чи відсутність судимості, г) вид покарання, який відбувала засуджена особа, а також г) той факт, чи особа раніше звільнялася умовно-достроково від відбування покарання.

Відтак, ч. 3 ст. 81 КК встановлює такі види строків:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Сумлінна поведінка полягає у зразковому дотриманні вимог режиму, участі у самодіяльних організаціях засуджених, беззаперечному виконанні законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності порушень дисципліни, товариському ставленні до інших засуджених. Це поведінка, на яку повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання.

Сумлінне ставлення до праці передбачає добросовісне виконання трудових обов’язків, належні кількісні та якісні показники виконуваної роботи, бережливе ставленні до обладнання та інструментів, додержанні правил охорони праці та техніки безпеки тощо.

Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання. При цьому слід мати на увазі, що таким додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (бо лише воно є строковим) (п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 26.04.2002 „Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким”).

При умовно-достроковому звільненні від відбування основного покарання засудженої особи, щодо якої було застосовано додаткове покарання, суд може вирішити питання про повне або часткове звільнення особи від відбування і додаткового покарання не тільки тоді, коли про це порушено питання у поданні органу, який відає виконанням покарання, а й за своєю ініціативою (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду). У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими ст. 71 і 72 КК.

Пом’якшення покарання на підставі ч. 3 ст. 74 КК.

В ч. 3 ст. 74 КК зазначено «призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м´який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими ч. 1 ст. 72 КК.» Як бачимо, положення викладені в цій нормі є виразом правил про зворотну дію кримінального закону в часі, які вже були предметом нашого аналізу, тому детально повторно їх не аналізуватимемо

Ст. 82 КК «Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким».

Умовою застосування вказаного виду пом’якшення покарання є відбування особою покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Хоча про це чітко не вказується у ст. 82 КК очевидно, що йдеться про позбавлення волі на певний строк.

Заміна невідбутої частини покарання у виді обмеження або позбавлення волі більш м’яким означає застосування замість невідбутої частини покарання яке відбуває особа більш м’якого виду покарання, тобто будь-якого із видів покарання, зазначених у п. 1-10 ст.51 КК (якщо особа відбуває покарання у виді обмеження волі) або п. 1-11 ст. 51 КК (якщо особа відбуває покарання у виді позбавлення волі).

Відповідно до ч. 1 ст.82 КК, більш м’яке покарання призначається у межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного (тобто обраного судом більш м’якого) виду покарання і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. При цьому вирішувати це питання потрібно з урахуванням положень ст. 72 КК.

Підстави застосування заміни невідбутої частини покарання більш м’яким такі: фактичне відбуття засудженою особою визначеної частини покарання; якщо засуджений став на шлях виправлення.

За основу визначення мінімально необхідної частини строку, після відбуття якої можлива заміна невідбутої частини покарання більш м’яким, покладено: а) тяжкість вчиненого злочину, б) форму вини, в) наявність чи відсутність судимості, г) вид покарання, який відбувала засуджена особа, а також г) той факт, чи особа раніше звільнялася умовно-достроково від відбування покарання.

З врахуванням вищенаведених положень законодавець встановив такі види строків:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Засуджений визнається таким який став на шлях виправлення, якщо його зразкова поведінка і сумлінне ставлення до виконання обов’язків в період відбування покарання засвідчили успішність процесу виправлення і можливість ефективного продовження його за умови застосування до засудженого більш м’якого виду покарання.

Замінюючи невідбуту частину основного покарання більш м’яким, суд може звільнити засудженого також і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 2 ст.82 КК). Додаткове покарання при цьому нічим не замінюється, від його відбування засуджений звільняється повністю, і таке звільнення від додаткового покарання вважається безумовним.

Відповідно до ч. 5 ст.82 КК до осіб, яким покарання замінено більш м’яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Якщо засуджений, відбуваючи більш м’яке покарання, вчинить новий злочин, суд, за правилами ст. 71–72 КК призначає покарання, при чому до уваги береться невідбута частина саме більш м’якого, а не початкового виду покарання.

Пом’якшення покарання на підставі ч. 4 ст. 83 КК.

Ч. 4 ст. 83 передбачає, що «після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити його більш м’яким покаранням чи направити засуджену для відбування покарання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частково зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання».

На відміну від загального інституту заміни невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК) цей вид пом’якшення покарання характеризується такими особливостями:

– цей вид пом’якшення покарання застосовується лише щодо засуджених жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання;

– замінена може бути невідбута частина покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, крім випадків, якщо особа була засуджена до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини;

– мінімального строку який повинна відбути засуджена жінка в такому випадку не встановлюється;

– питання про можливість застосування заміни невідбутої частини покарання вирішується після закінчення строку на який засуджена була звільнена від подальшого відбування покарання або після смерті дитини;

– перед застосуванням заміни невідбутої частини покарання суд спочатку повинен вирішити чи зараховує (повністю чи частково) до строку покарання час протягом якого жінка не відбувала покарання (тобто визначитись яку частину покарання слід вважати невідбутою і яка підлягає заміні);

– очевидно, що як і відповідно до ч. 1 ст.82 КК, більш м’яке покарання призначається у межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного (тобто обраного судом більш м’якого) виду покарання і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.