Кримінальне право України. Загальна частина

§ 4. Звільнення від відбування покарання на підставі положень розділу ХІІ Загальної частини КК України

Звільнення від відбування покарання можна визначити як відтермінування виконання покарання визначеного вироком суду з прийняттям рішення про доцільність або недоцільність його виконання (про звільнення від призначеного покарання) через певний строк (після закінчення певних умов). Після закінчення цього строку (умов) суд своєю постановою або звільняє особу від призначеного покарання або покарання виконується.

Від розглянутих вище інститутів (звільнення від покарання та звільнення від призначеного покарання за вироком суду) звільнення від відбування покарання відрізняється такими моментами: а) особі призначається покарання конкретного виду і розміру; б) особа звільняється від його відбування умовно; в) при закінченні визначених умов, покарання або виконується або держава остаточно відмовляється від його виконання (застосовується звільнення від призначеного покарання).

Від «звільнення від подальшого відбування покарання», яке буде розглянуто нижче, «звільнення від відбування покарання» відрізняється тим, що в першому випадку щодо особи виконано хоча б частину покарання призначеного за вироком, в другому – покарання не починає виконуватися, вирішення питання про його виконання відтерміновується.

Підстави та умови звільнення від відбування покарання передбачені ст. 75-78, 79 КК.

Ст. 75-78 КК регламентують застосування такого інституту як звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Фактичними підставами застосування такого виду звільнення від відбування покарання є:

– переконання суду, що винній особі слід призначити як необхідне і достатнє покарання у виді: 1) виправних робіт, або 2) службового обмеження для військовослужбовців, або 3) обмеження волі, або 4) позбавлення волі на строк не більше п’яти років;

– переконання суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання з огляду на: 1) тяжкість злочину, та 2) особу винного, та 3) інші обставини справи.

При звільненні від відбування покарання з випробуванням для досягнення його цілей встановлюється іспитовий строк тривалістю від одного до трьох років. Іспитовий строк – це визначений вироком суду проміжок часу, протягом якого за поведінкою засудженого, звільненого від відбування покарання з випробуванням, здійснюється контроль, а сам він під загрозою реального виконання призначеного покарання зобов’язаний виконувати вимоги, що до нього пред’являються.

Іспитовий строк починається з моменту набрання вироком законної сили.

За своїм характером наслідки засудження з випробуванням прийнято поділяти на позитивні (успішне випробування) та негативні (неуспішне випробування). Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним (ч.2 ст. 75, ч. 1,2 ст.78 КК), є:

1) невчинення засудженим нового злочину протягом визначеного судом іспитового строку;

2) виконання протягом цього ж строку покладених на нього обов’язків передбачених. ст.76 КК;

3) невчинення засудженим систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення.

Дотримання зазначених умов свідчить про те, що засуджений довів своє виправлення. Держава, в особі суду, в такому випадку по закінченні іспитового строку безумовно і остаточно відмовляється від виконання призначеного покарання – застосовується звільнення від призначеного покарання за постановою суду (ч.1 ст. 78 КК).

При неуспішному випробуванні (ч. 2 ст. 78 КК) суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Щодо обов’язків, які можуть покладатися судом на засудженого у разі звільнення його від відбування покарання з випробуванням (ст. 76 КК) то вони наступні:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції;

3) повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання;

4) періодично з´являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров´я інших осіб.

Слід також вказати, що відповідно до ст. 77 КК у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. При цьому, слід враховувати, що ухилення засудженого від цих покарань тягне відповідальність за ч. 1 ст.389 КК, а відтак, в разі такого ухилення протягом іспитового строку суд повинен, як і при вчиненні будь-якого іншого злочину, призначити винному покарання за правилами, передбаченими статтями71 і 72 КК, і направити засудженого для відбування покарання.

Ст. 79 КК регламентує звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

Передбачене ст.79 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням є по суті спеціальним видом звільнення від відбування покарання з випробуванням про яке йшлося вище (ст. 75-78 КК). Таке звільнення (ст.. 79 КК) може застосовуватися тільки: щодо вагітних жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років (будь якого віку: від народження до досягнення семи років). Підставою його застосування є переконання суду, що особі слід призначити, як необхідне і достатнє, покарання у виді обмеження волі, або покарання у виді позбавлення волі, крім позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Застосування звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК) від загального виду звільнення від відбування покарання з випробуванням який проаналізовано вище (ст.75–78 КК) характеризується низкою особливостей, а саме:

– застосовуючи розглядуваний вид звільнення від відбування покарання з випробуванням, суд може звільнити засуджених жінок від відбування як основного, так і додаткового покарання;

– тривалість іспитового строку визначається межами строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. Відповідно до закону жінкам у зв’язку з вагітністю і пологами надається відпустка тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі ускладнених пологів або народження двох і більше дітей – 70) днів після пологів. Жінкам, віднесеним до 1–4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, така відпустка надається тривалістю 180 днів (90 – до пологів і 90 – після пологів);

– мінімальної межі іспитового строку законом не встановлено.

Однаковим у регламентації застосування звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст.. 79 КК) та загального виду звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст.75–78 КК), є:

– суд може покласти на засуджену один або декілька обов’язків, які передбачені ч. 1 ст.76 КК;

– контроль за поведінкою засуджених здійснюється кримінально-виконавчою інспекцією;

– при успішному випробуванні держава, в особі суду, безумовно і остаточно відмовляється від виконання призначеного покарання.

Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років буде вважатися успішним якщо засуджена:

1) не вчинила нового злочину протягом визначеного судом іспитового строку;

2) виконала протягом цього ж строку покладені на неї судом обов’язки;

3) не вчиняла систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення;

4) не вчинила інші дії, передбачені ч. 5 ст.79 КК, а саме: а) не відмовилася від дитини; б) не передала дитину в дитячий будинок; в) не зникла з місця проживання; г) не ухилялася від виховання дитини і догляду за нею.

Недотримання хоча б однієї із вказаних умов зобов’язує суд направити засуджену для відбування покарання, призначеного вироком (ч. 4 ст.79).

У разі вчинення засудженою протягом іспитового строку нового злочину суд призначає покарання за сукупністю вироків за правилами, визначеними у статтях 71 і 72 КК.