Кримінальне право України. Загальна частина

§ 3. Звільнення від призначеного покарання на підставі положень розділу ХІІ Загальної частини КК України

Звільнення від призначеного покарання в нормах КК вживається у двох значеннях.

Перше, звільнення від призначеного покарання розуміється як осуд судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила поєднаний з призначенням їй покарання конкретного виду і розміру від відбування якого особа остаточно і безумовно звільняється. І призначення покарання, і звільнення від нього оформляється одним процесуальним актом – обвинувальним вироком суду. Тобто при застосуванні цього інституту відбувається реалізація кримінальної відповідальності у формі осуду з безумовним невиконанням (звільненням від відбування) покарання; «Звільнення від призначеного покарання» в цьому розумінні відрізняється від «звільнення від покарання», зміст якого розглянуто вище, тим, що в першому випадку покарання взагалі не призначається, в другому – призначається і особа одразу ж (тим же вироком яким призначене покарання) звільняється від нього.

Друге розуміння звільнення від призначеного покарання – безумовна і остаточна відмова держави від виконання всього призначеного покарання чи невідбутої його частини, яка здійснюється через певний час після постановлення вироку. Таке звільнення оформляється постановою судді чи ухвалою суду. Тобто йдеться по суті про звільнення яке здійснюється через деякий час після постановлення вироку шляхом винесення постанови (ухвали), і означає безумовну і остаточну відмову суду від виконання (подальшого виконання) всього покарання визначеного у обвинувальному вироку чи його невідбутої частини.

Для зручності позначатимемо перше розуміння означеного поняття як «звільнення від призначеного покарання за вироком суду», друге – як «звільнення від призначеного покарання за постановою суду».

КК чіткої різниці між наведеними поняттями не проводить, використовуючи в обидвох випадках словосполучення «звільнення від призначення покарання», а про який саме вид звільнення йдеться можна встановити на основі аналізу відповідних положень КК.

Звільнення від призначеного покарання має місце у випадку застосування таких положень розділу ХІІ Загальної частини КК: ч. 2 ст. 74; ч. 1 ст. 78; ч. 4 ст. 79; ст. 80; ч. 4 ст. 83, ч. 2, 3, 4 ст. 84 КК. Проаналізуємо їх.

Звільнення від призначеного покарання на підставі ч. 2 ст. 74 КК.

Ч. 2 ст. 74 КК передбачає, що особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання. Як вже зазначалось ця норма є виразом положень про зворотну дію кримінального закону в часі. Ч. 6 ст. 404 КПК з цього приводу зазначає, що «вирок не може бути звернено до виконання або виконуватися в частині засудження за діяння, караність якого була усунена нововиданим кримінальним законом». А ст. 405¹ КПК передбачає, що таке звільнення «провадиться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання. Ухвала суду про звільнення від покарання або пом´якшення покарання ґрунтується тільки на обставинах справи, встановлених судом при постановленні вироку, та їх юридичній оцінці, яку дано цим судом».

Звільнення від призначеного покарання на підставі ч. 1 ст. 78, ч. 4 ст. 79 та ч. 4 ст. 83 КК.

Щодо ч. 1 ст. 78 КК, то вона передбачає, що після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені на нього обов´язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому покарання. Про звільнення від призначеного покарання такому випадку відповідно до положень КПК виноситься постанова судом за місцем проживання засудженого за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає відбуванням покарання.

Аналогічна, як у ч. 1 ст. 78 КК, ситуація і з ч. 4 ст. 79 КК яка передбачає, що «після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудженої, звільняє її від покарання або…», та ч. 4 ст. 83 КК яка передбачає, що «після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залежно від поведінки засудженої може звільнити її від покарання …». В усіх наведених випадках слід говорити про звільнення від призначеного покарання постановою, яка виноситься через деякий час після постановлення вироку, і означає безумовну і остаточну відмову суду від виконання (подальшого виконання) всього покарання визначеного у обвинувальному вироку чи його невідбутої частини.

Звільнення від призначеного покарання на підставі ст. 80 КК.

Звільнення від призначеного покарання регламентує і ст. 80 КК «Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку». Хоча стосовно цієї статті слід вказати на такий момент. Друге речення ч. 3 ст. 327 КПК містить таке положення: «суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених статтею 80 Кримінального кодексу України». Проте таке положення є алогічним враховуючи, що в одній справі не може бути постановлено двох вироків (перший яким призначено покарання, другий яким особа звільнена від цього покарання). Тому, звільнення від призначеного покарання на підставах, передбачених ст. 80 КК повинно здійснюватись за постановою (ухвалою) суду. Окрім цього слід вказати, що хоча в назві ст. 80 КК та її змісті і використовується поняття «звільнення від відбування покарання», насправді в ній регламентовано «звільнення від призначеного покарання».

Щодо змісту звільнення від призначеного покарання на підставах, передбачених ст. 80 КК, то він полягає в низці моментів.

Існування в КК цього виду звільнення від призначеного покарання обумовлюється недоцільністю виконання обвинувального вироку після спливу визначених законом строків, якщо засуджений не ухилявся від відбування покарання і не вчинив протягом встановленого законом строку нового злочину, що свідчить про втрату ним суспільної небезпечності, через втрату таким вироком належного карального і превентивного впливу.

Звільнення від призначеного покарання на підставах, передбачених ст. 80 КК обов’язково застосовується до осіб, щодо яких постановлені вироки за вчинення будь-яких злочинів, за винятком випадків:

– засудження за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та частиною першою статті 442 КК. В такому випадку звільнення не застосовується взагалі (ч. 6 ст. 80 КК);

– засудження до довічного позбавлення волі. В такому випадку звільнення від призначеного покарання стає правом, а не обов’язком суду. Відповідно до ч. 5 ст. 80 КК «якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі» (очевидно, що йдеться про позбавлення волі на певний строк).

Фактичними підставами застосування звільнення від призначеного покарання відповідно до ст. 80 КК є: 1) набрання вироком законної сили (а не чинності, як вказано у ч. 1 ст. 80 КК); 2) закінчення зазначених у частинах 1 і 3 ст.80 КК строків;

Щодо набрання вироком законної сили, то за загальним правилом вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду – після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі апеляцій, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією.

Щодо визначених ч. 2, 3 ст. 80 КК строків давності то їх тривалість диференціюється залежно від: а) тяжкості вчиненого злочину, б) виду та розміру призначеного судом у такому вироку покарання, у тому остаточного покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків, з застосуванням положень статті 69 КК тощо.

З врахуванням вищевикладених моментів ст. 80 КК встановлює такі строки:

1) два роки – у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

2) три роки – у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п’ять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

4) десять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п´ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п’ятнадцять років – у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

При обчисленні строків слід враховувати такі моменти:

– початком перебігу строку давності є день набрання законної сили обвинувальним вироком;

– при вчиненні особою нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину строки давності перериваються. Обчислення давності в цьому випадку починає обчислюватись з початку з дня вчинення нового злочину. З цього моменту починають паралельно обчислюватися два строки: а) строк давності виконання обвинувального вироку, та б) строк давності застосування кримінальної відповідальності (ст. 49 КК).

– якщо засуджений ухиляється від відбування покарання то перебіг давності з цього моменту зупиняється і відновлюється з дня з’явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. При цьому строки давності, які спливли до моменту ухилення засудженого від відбування покарання, підлягають зарахуванню. Але при ухиленні від відбування покарання строки давності, передбачені пунктами 1-3 ч. 1 ст. 80 КК подвоюються.

Правила звільнення від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, встановлені ст.80 КК, стосуються як основного, так і додаткового покарання. Відповідно до ч. 2 ст.80 КК строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

Особи, звільнені від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, відповідно до ч. 3 ст.88 і ч. 2 ст.90 КК визнаються такими, що не мають судимості.

Звільнення від призначеного покарання на підставі ч. 2 ст. 84 КК.

В ч. 2 ст. 84 КК, як вже зазначалося, передбачено, що «особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу (за винятком психічної хвороби, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними) тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування». У випадку, якщо особа захворіла на таку хворобу після постановлення вироку особа може бути звільнена від призначеного покарання за постановою суду.

Звільнення від призначеного покарання на підставі ч. 3 ст. 84 КК.

В ч. 3 ст. 84 КК зазначається, що «військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров´я звільняються від покарання». В цій нормі передбачено як можливість звільнення від призначеного покарання за вироком суду так і можливість звільнення від призначеного покарання за постановою суду.

Якщо військовослужбовець визнається непридатним до військової служби за станом здоров´я до моменту постановлення вироку, то в такому випадку постановляється вирок з призначенням покарання (у виді службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні) від якого особа цим же вироком звільняється – тобто застосовується звільнення від призначеного покарання за вироком суду.

Якщо військовослужбовець визнається непридатним до військової служби за станом здоров’я під час відбування покарання, то застосовується звільнення від призначеного покарання за постановою судді.