Кримінальне право України. Загальна частина

§2. Звільнення від покарання на підставі положень розділу ХІІ Загальної частини КК України

Звільнення від покарання слід розуміти як осуд судом від імені держави вчиненого діяння та особи, яка його вчинила, без призначення такій особі покарання. При застосуванні цього інституту відбувається реалізація кримінальної відповідальності в формі осуду без призначення покарання.

Така ситуація має місце при застосуванні таких положень розділу ХІІ Загальної частини КК: ч. 4 ст. 74; ч. 5 ст. 74; ч. 2 ст. 84 КК. Проаналізуємо ці положення КК.

Звільнення від покарання на підставі ч. 4 ст. 74 КК.

Ч. 4 ст. 74 КК передбачає, що особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Умовою такого звільнення є: вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості. Фактичною підставою застосування ч. 4 ст. 74 КК є: відсутність суспільної небезпеки особи внаслідок бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці.

Застосування ч. 4 ст. 74 КК зводиться до постановлення судом вироку, яким особа визнається винною у вчиненні злочину, проте в цьому вироку покарання конкретного виду і розміру не призначається, а особа звільняється від нього.

Звільнення від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 .

Ч. 5 ст. 74 КК передбачає, що особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК. Процес звільнення у такому випадку, якщо злочин не є особливо тяжким, за який згідно з законом може бути призначено довічне позбавлення волі, полягає в тому, що суд зобов’язаний: а)після визнання особи винною у вчиненні злочину призначити їй покарання за цей злочин; б) звільнити особу від призначеного покарання, виклавши окреме рішення про таке звільнення в резолютивній частині вироку з обов’язковим посиланням на ст. 49, ч.5 ст. 74 КК України. Проте, у випадку коли обвинувачений заперечує проти звільнення від відповідальності за строками давності (ст. 49 КК) суд повинен розглянути справу по суті і постановити вирок без призначення покарання – тобто звільнити таку особу від покарання.

Звільнення від покарання на підставі ч. 2 ст. 84 .

Ч. 2 ст. 84 КК передбачає, що «особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу (за винятком психічної хвороби, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними) тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи». Виходячи з буквального тлумачення ч. 2 ст. 84 КК можна зробити висновок, що особа, яка захворіла на іншу (за винятком психічної хвороби, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними) тяжку хворобу після вчинення злочину до постановлення вироку може бути звільнена від покарання без його призначення.

Проте, у ч. 4 ст. 84 КК зазначено, що у разі одужання зазначених осіб вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені ст. 49 або 80 КК, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання (звільнення від призначеного покарання). А у КПК (ст. 408 КПК) регламентовано лише механізм звільнення за хворобою лише особи яка його вже відбуває, тобто звільнення від призначеного покарання або звільнення від подальшого відбування покарання. Тобто, хоча формально у ч. 2 ст. 84 КК і передбачено можливість звільнення від покарання особи у зв’язку з хворобою (постановлення вироку без призначення покарання) механізм його застосування не розроблений. В такій ситуації, за наявності підстав, як правило застосовуються положення ч.4 ст. 74 КК.

Звільнення від покарання може застосовуватись також у зв’язку з неможливістю його застосування до особи з огляду на її вік чи стан, що передбачено, наприклад, у ч. 7 п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. „Про практику призначення судами кримінального покарання”. Проте, не окремий вид звільнення від покарання адже він не має окремої юридичної підстави.