Кримінальне право України. Загальна частина

§ 1. Загальна характеристика та види звільнення від покарання та його відбування

Розділ ХІІ КК має назву «Звільнення від покарання та його відбування». Логічно, що в цьому розділі мали б бути регламентовані два інститути: а) звільнення від покарання; б) звільнення від відбування покарання. Проте, є підстави вважати, що насправді має місце дещо інша ситуація.

Виходячи з виділених вище форм в яких може реалізуватись кримінальна відповідальність (осуд з призначенням та виконанням (відбуванням) покарання; осуд з умовним невиконанням (звільненням від відбування) призначеного покарання; осуд з безумовним невиконанням (звільненням від відбування) призначеного покарання; осуд без призначення покарання) та на підставі аналізу положень цього розділу є підстави стверджувати, що в аналізованому розділі КК передбачено такі інститути:

1)звільнення від покарання;

2)звільнення від призначеного покарання;

3)звільнення від відбування покарання;

4)звільнення від подальшого відбування покарання;

5)пом’якшення призначеного покарання.

Як буде показано нижче, ці інститути мають різну юридичну природу, а відтак саме за такою схемою ми і аналізуватимемо положення розділу ХІІ Загальної частини КК України. Проте, не зважаючи на наявність в аналізованому розділі ст. 85-87 КК застосування закону України про амністію та акта про помилування, з огляду на їх специфіку, розглянемо в окремому питанні.

Окрім цього, перш ніж перейти до такого аналізу слід викласти кілька загальних положень, які стосуються всіх наведених вище інститутів:

– в ч. 1 ст. 74 КК, по суті передбачається, що всі названі вище інститути можуть застосовуватися лише у випадках передбачених КК, а в окремих випадках, також відповідно до закону України про амністію чи акта про помилування. Відтак відповідні положення КК, а також закони України про амністію та акти про помилування є нормативними підставами застосування вищеназваних інститутів;

– вказані вище інститути застосовуються лише судом (за винятком випадків застосування акта про помилування);

– положення, викладені в ч. 2 та ч. 3 ст. 74 КК, є виразом правил про зворотну дію кримінального закону в часі, які вже були предметом нашого аналізу, тому детально повторно їх не аналізуватимемо;

– виділяючи при аналізі положень розділу ХІІ Загальної частини КК підстави та умови застосування того чи іншого інституту, ми виходимо з позиції, яку зайняв Пленум Верховного Суду України у постанові від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності». В ній зокрема зазначено, що «особу можна звільнити від кримінальної відповідальності лише за наявності визначених у КК умов і підстав. Умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного умисного злочину, незалежно від того, закінчено його чи ні, вчинений він одноособово чи у співучасті. Підставою такого звільнення може бути або певна поведінка особи після вчинення злочину, яку держава заохочує (дійове каяття, примирення винного з потерпілим, припинення злочинної діяльності та добровільне повідомлення про вчинене тощо), або настання певної події (наприклад, зміна обстановки, закінчення строків давності)»;

– при розгляді вищеназваних інститутів увага на особливості їх застосування щодо неповнолітніх не буде звертатися, оскільки такі положення є предметом викладу в окремій темі.